Чому нам потрібен театр під час повномасштабної війни, які функції виконує та які сенси несе. А також про «театральний бум» в Україні.
До Всесвітнього Дня театру про все це поговорили в ефірі Громадського радіо з акторкою Маріупольського драмтеатру Оленою Білою, директором та художнім керівником Маріупольського драмтеатру Геннадієм Дибовським, а також із художнім керівником Малого театру у Києві Дмитром Весельським.
Геннадій Дибовський: Нам, як діячам культури і мистецтв, важко давати оцінку, але ж факт є факт: я не знаю, чим це пояснюється, але увага до театру останні 2-3 роки дуже-дуже виросла. І я думаю, що це потреба суспільства. І ми, діячі театру, ми включаємось у цей процес і відчуваємо потребу в цьому.
Я вважаю, що нам «не на часі» давати оцінку своїй діяльності, але суспільство заповнює зали, купляє квитки, і дуже активно втручається в діяльність. Обговорюють, пишуть, лайкають. І це дуже приємно. Я думаю, що суспільство втомилося мовчати, йому треба вже спілкуватися. І наживо давати оцінку подіям, трагічним подіям які зараз відбуваються в Україні.
Читайте та слухайте також: «Зустрінемось на Драмі»: радіофільм про Маріупольський драмтеатр
Олена Біла: Мистецтво надихає. І все це сумісний процес, і не лише театру. Театр твориться для глядача, і сумісно з глядачем формується єдиний гармонійний потік, який надає не тільки наснаги, а й відповіді, якої потребує кожен з нас. Навіть ми, актори. І в які поринаємо у своїх образах, роботах над наближенням до того образу, який створюється на сцені.
Геннадій Дибовський: Мені також здається, що це така платформа, яка об’єднує нас. Яка дає нам відчуття єдиного руху до перемоги, відчуття нації.
Тому театр зараз став певним шляхом в майбутнє, і вона включає сьогоднішні проблеми і малює нам шляхи вирішення. Тому, я думаю, що театр на сьогоднішній день — це формування нашого світогляду, відчуття і віри. У те, що наша нація, Україна, вона єдина, і вона непереможна.
Читайте також: Зустрінемось на Драмі-2. Два роки після Маріуполя
Олена Біла: Ми зараз перебуваємо у світовому турі. І наш дзвінок зараз із Парижа. Під час вистави ми зустрічаємося не тільки з українцями, а й з іноземцями. Отримуємо величезну підтримку у вигляді оплесків, обіймів, сліз, які надають тобі наснаги продовжувати і розуміти, що твій напрямок правильний. Що те, що відбулося і відбувається з українцями, ми повинні говорити правду і донести це світові.
Про те, що це реальне повномасштабне вторгнення, що це геноцид українців. Звичайно, розуміння того, що ми пережили, це зрозуміють лише українці. Бо люди, які сприймають на слух, вони можуть поспівчувати нам, але відчути те, що відчувають українці, це може лише та людина, яка це пережила.
Геннадій Дибовський: Суспільство вже ніколи не буде таким, як було до 2022 року. І театр не буде таким, як був раніше. Він зараз став такою «зброєю» у формуванні нашої наснаги і сили.
Тому кожен театральний колектив шукає себе в цьому просторі, знаходить ті вражаючі теми, які сьогодні не тільки лікують, але й допомагають зрозуміти деякі дуже важливі речі, над якими раніше ми просто не замислювалися. Я вважаю, що театр це така культурна «зброя», яка об’єднує та «озброює» нас внутрішньо для того, щоби ми всі разом вистояли, витримали той шалений тиск.
Трагедія, яка була у Маріуполі, вона на жаль, не унікальна… Буча, Ірпінь, Авдіївка — сотні й сотні трагічних подій, які були скоєні Росією в Україні, вони об’єдналися в одну тему: мир, перемога і нація. Це зараз нас усіх об’єднує.
У наших виставах зараз «червоною ниткою» проходить тема війни. І кожен театр знаходить ті слова, ситуації й емоції, які сьогодні дуже потрібні людям.
Дмитро Весельський: Ми не можемо не відчувати те, що в медіа зараз називають «театральним бумом». Справді цікавість до театру, до нашої професії, до нашого мистецтва в людей зросла з початком повномасштабної війни. І ми намагаємось задовольнити потребу людей відвідувати театр.
Насправді, словом «театр» називають настільки різні явища і речі, що кожен може для себе знайти свій театр і задовольнити ту потребу, яка у нього виникає. І якщо говорити про ситуацію в столиці, то точно можна підібрати театр на будь-який смак. І відпочити, і прорефлексувати, й отримати новий емоційний, чуттєвий досвід, якісь інсайти, нове розуміння, нове ставлення до резонансних речей, явищ і подій у суспільстві.
Слухайте розмову повністю в аудіофайлі
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:
![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="427px" width="640px" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)