Третя річниця деокупації Бучі: результати роботи слідчих поліції за 2024-2025 роки

31 березня 2025 року — третя річниця звільнення Бучі від російських окупаційних військ.

В ефірі Громадського радіо волонтер Костянтин Гудаускас розповів як вивозив з окупованої росіянами Київщини людей:

«Тоді я згадую як люди, незнайомі між собою, обʼєдналися. Обʼєднали всю країну. Ми допомагали один одному, вірили один одному як найріднішим. Тоді, у ті часи, завдяки цьому ми вистояли. У той час як увесь світ рахував скільки годин, днів залишилось Україні….

Україна дала відсіч у рази більшому ворогу. Ми змогли. І я вірю, що тоді, незважаючи на те, що ми втратили так багато людей, ми перемогли. Ми перемогли у березні — ми переможемо і зараз».

Волонтер розповів, що застав початок повномасштабного вторгнення у Бучі: «Я їздив туди кожного дня. Завдяки своєму казахському паспорту. Я не кажу, що мене там зустрічали з квітами, ніколи такого не було — маю на увазі росіян. Були моменти, коли вони намагалися вбити, погрожували, допитували. Але ми тоді не думали про те, що ми можемо загинути. Ми думали про те, що там лишаються літні люди, діти. Ми намагалися якомога більше евакуювати людей. Привезти якісь ліки, їжу…».

«…Із самого початку росіяни прийшли з метою знищення українців та української нації. Я думаю, зараз вони вже не говорять про «звільнення». Вони вже говорять як є — вони хочуть знищити Україну. Але поки наші хлопці борються за нас і ми допомагаємо їм — росіянам цього не вдасться», — каже Костянтин Гудаускас.

Першими людьми, яких він евакуював, була родина розвідника, каже Костянтин :

«Це була родина розвідника. Я їх вивіз з Ясногородки, біля Димера, це вверх по Дніпру. Буча тоді не була ще в перший день окупована. До мене додзвонилася Гайде Різаєва — співробітниця ГУР — і попросила про допомогу. Тому, перша евакуація у мене була в день повномасштабного вторгнення…

… Я допомагав рятувати спочатку людей, які мають відношення до державної служби. Маю на увазі родини наших військових. А потім уже вивозив усіх, хто звертався до мене».

Волонтер розповів, що 27 лютого його автівка була знищена: «І я взяв машину у свого друга в таксопарку. І люди по цей день кажуть — у Бучі була окупація, але таксі їздило. Зараз ми посміхаємось, але тоді дійсно були важкі моменти, коли ти бачиш літніх вбитих людей, дітей. На вулицях дуже багато було тіл і це страшне. У Бучі зараз нічого не нагадує про війну, але коли я їду тими дорогами у мене приходять флешбеки. Ти всередині відчуваєш, що отут лежала вбита людина чи родина… Ми ніколи не маємо забувати ціну, яка віддається кожного дня, за яку ми зараз живемо у вільній Бучі, вільній Україні…».

«Друга половина березня була найважчою. Росіяни уже відчували, що тут їх ніхто не чекає. Люди давали відсіч. Тому окупанти вбивали, вбивали дуже багато людей… Увесь світ побачив ту картину, яка відкрилась 31 березня», — каже Костянтин Гудаускас.

Російська армія увійшла до Бучі під Києвом 27 лютого 2022 року. За 33 дні окупації військові РФ скоїли в Бучанському районі понад 9 тисяч воєнних злочинів та вбили понад 1400 цивільних жителів, зокрема 37 дітей. Збройні Сили України звільнили місто 31 березня.