Літня жінка та собаки на вулиці Костянтинівки/Донеччина, 16 листопада 2025 року. Getty Images/Kostiantyn Liberov/Libkos
— Коли ми говоримо про евакуацію цивільних на Донеччині, насамперед хочу запитати, з яких районів області зараз найактивніше відбувається евакуація, звідки ви вивозите людей?
Павло Дяченко: Ну, евакуація, якщо так казати в рамках Донецької області, то це напевне всі райони.
Тобто всі напрямки по всій лінії фронту, починаючи від Лиманського напрямку. І навіть хлопці у нас працюють: і Покровський напрямок, і Добропілля. Тобто багато де проходить евакуаційний захід.
— Ви згадали Покровський напрямок. Щодо самого Покровська, як давно ви вже не можете звідти евакуювати людей і чи є інформація, як багато цивільних там залишилося на той останній момент, коли відбувався останній виїзд людей?
Павло Дяченко: По часових рамках я вам точно не скажу, але останні евакуації з Покровська, вони дійсно були складні, проводились, тому що людям доводилось виходити пішки. Тобто ми позначали умовні локації, люди виходили і вже потім ми їх забирали.
Це і Покровськ, і Мирноград, і Родинське. Тобто, якщо брати до уваги ту агломерацію, ті населені пункти. Так само у нас було і з населеним пунктом Ямпіль.
Дійсно, не було просто змоги туди заїхати. Військова складова просто не дозволяла заїхати хоч і броньованим, але мікроавтобусом, це просто нереально. Тому також позначали локації, люди виходили, і вже наші групи бували таки ще з волонтерами, разом працювали і забирали людей, і їм вдавалося евакуюватися.
— Хочу уточнити станом на сьогодні, коли говоримо про саме Краматорський район, Дружківку, тому що дуже часто бачу повідомлення у новинних стрічках щодо цього населеного пункту, тому що росіяни його обстрілюють з усіх видів зброї. Це артилерія, РСЗВ, дрони. Ось коли населені пункти зруйновані певним чином від російських обстрілів, і ми розуміємо, що ці руйнування значні, чи є люди, які попри навіть таку безпекову ситуацію не хочуть виїздити?
Павло Дяченко: Так, саме ви дійсно сказали, це Краматорський район, місто Костянтинівка.
Тобто місто знищене дуже сильно. Дуже сильно ворог застосовує артилерію, керовані авіабомби, FPV-дрони, їх безліч. І там перебувають люди, які просто не те, що не хочуть, а просто там живуть.
Тобто в тих умовах, де відсутня будь-яка інфраструктура, тому що немає навіть фізичної можливості її полагодити, немає опалення, немає світла, немає водопостачання. Однак люди там перебувають, і на жаль, дуже часто ми фіксуємо, коли внаслідок цих ударів ворожих люди травмуються, люди гинуть. Це дійсно важка така ситуація.
І, знаєте, от буває таке, що от не хочуть виїжджати, але коли відбувся потужний обстріл і у людей поруйнувало або будинок, то вже потім вони приймають рішення щодо евакуації. Але ж ми кожного разу, коли в такі населенні пункти виїжджаємо, ми намагаємось переконати, що нам важко добратися.
Нам важко, тому що ворог активно полює дронами по будь-якому транспорту. Цивільний, евакуаційний, їм байдуже по чому бити. І от коли приїжджаємо, намагаємось розповісти людям, що необхідно виїжджати, тому що кожен евакуаційний рейс — це, по-перше, ризик для евакуаційних груп, дуже суттєвий ризик, щоб не наражали себе на небезпеку. Ну і, по-друге, це велика відповідальність за людей, яких ти евакуюєш.
— Хочу тут уточнити щодо тих випадків, про які ви вже трішки згадали, коли російські дрони полюють на евакуаційні машини. Ми розуміємо, що це точно терористичні напади. Але тут хочу уточнити, наскільки ці випадки часті, що справді російські дрони можуть доганяти ваші евакуаційні екіпажі, і як цьому протидіяти.
Тому що, коли ми говоримо про військових, їм дозволено на машинах встановлювати РЕБи, які можуть глушити ворожі дрони. Але коли це цивільні автівки, це заборонено міжнародним правом. Як ви з цим даєте раду, чи взагалі це можливо?
Павло Дяченко: Боротьба з дронами проходить різними шляхами. Навіть просто сховати автівку під дерева. Тобто це також один із елементів, як убезпечити. А те, що дрони полюють на цивільних, давайте зараз переключимося виключно на цивільних, то це дуже багато навіть підтверджуючих матеріалів, які вони самі публікують в соціальних мережах.
Як вони б’ють ці невеличкі легковики, намагаючись виправдати свої дії, що там начебто якоюсь машиною щось підвозили. Це просто навіть цинічно виставляти, коли вони підбили маленький-маленький легковичок, малолітражку, і підписуючи це, що «там військовослужбовці Сил оборони України доставляють на ній боєприпаси».
Ну немає сенсу навіть просто це читати, але це ворожа пропаганда, воно так от і працює. І дуже багато випадків у нас, коли дійсно завдають ударів по машинах, по цивільних. На жаль, є факти, коли ми фіксуємо і загибель, і поранення. Доволі значна кількість таких фактів. І навіть це не тільки транспортний засіб. Вони б’ють активно просто по велосипедистах, по людях, які їдуть на невеличких таких мотоциклах, мопедах.
У Костянтинівці у нас був такий випадок нещодавно. Тобто, просто вбили людину, яка їхала на невеличкому мопеді.
— Щодо обов’язкової евакуації з дітьми. Чи є випадки, я дуже сподіваюся, що їх немає, але змушений запитати, коли батьки не хочуть самі виїздити і переховують своїх дітей? Тому що, на жаль, ми бачили такі ситуації, коли говоримо про інші населені пункти Донецької області, які вже зараз окуповані.
Павло Дяченко: Є такі випадки, вони були прикрі випадки, тому що ця дитина не може прийняти за себе рішення. Тобто за дитину відповідальні батьки. І таким чином, коли батьки не хочуть евакуюватися, бо може там якась складова, що вони чекають на росіян, а тим часом вони просто наражають дитину на небезпеку.
І це така важка складова, коли діти перебувають в зоні активних бойових дій. Це ж, по-перше, травмується психіка дитини. І на власному досвіді, можу сказати, що діти дуже сильно це переживають.
Тобто в нас була евакуація. З-під Часового Яру евакуйовували дівчинку 13 років. Мати також не хотіла виїжджати, але все одно зрозуміла. От ти дивишся на цю дитинку. Ручки тримтять, голос тримтить. Вже потім, коли виїхали до більш безпечного місця, умовно з нею спілкуємось, з дівчиною.
Вона розказує, що їй страшно, але ж мати не хотіла. І потім вже, коли через деякий час приїжджали, коли дитинка вже більш-менш призвичаїлася до нормального життя, відспілкувалася з матір’ю, вона зрозуміла і така каже, ну так, ви були праві, потрібно було виїжджати раніше. І от такими моментами батьки дійсно впливають на свою дитину.
Саме таке основне, що наражають на небезпеку. Ми тут, звісно, закликаємо евакуюватися попри постійні обстріли росіян, зберігати життя своє, своїх дітей, своїх близьких.
Раніше в етері Громадського радіо голова правління благодійної організації «Координаційний гуманітарний центр», волонтер Євген Коляда розповів про те, як триває евакуація з Харківщини, зокрема — з населених пунктів поблизу Куп’янська та Борової.
Повністю розмову з Павлом Дяченко в етері Громадського радіо слухайте у доданому аудіофайлі на початку матеріалу