Надгробок Євгена Коновальця на цвинтарі "Кросвейк" у Роттердамі / Фото: Вікіпедія
Україна уже має дозвіл на перепоховання полковника Армії УНР, командира Січових Стрільців та засновника й першого голови Організації українських націоналістів Євгена Коновальця. Зараз він похований на цвинтарі Кросвейк в місті Роттердам (Нідерланди).
Про це після церемонії перепоховання голови Організації українських націоналістів (ОУН) Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник на Національному військовому меморіальному кладовищі повідомила заступниця голови Офісу президента України Ірина Верещук, яку цитує «Інтерфакс-Україна».
«Наступним буде Євген Коновалець, він похований у Роттердамі. У нас уже є дозвіл, ми готуємось і здійснимо чин перепоховання найближчим часом», — сказала Верещук.
Крім того, вона додала, що йдеться не лише про повернення діячів 20 ст., але різних історичних періодів, зокрема Княжої й Козацької доби.
На запитання, чи будуть видатні особи, яких перепоховуватимуть на НВМК, в майбутньому повторно перепоховані на Національному пантеоні, вона зазначила, що наразі в планах — прийняття закону про Пантеон, який і визначить рамки майбутніх дій: хто там може бути похований, після якого періоду.
Верещук зазначила, що постановами Кабінету міністрів будуть прийматися рішення по кожному окремому діячу.
Нагадаємо, прах Андрія Мельника та його дружини Софії перепоховали в Києві 25 травня. Раніше вони були похований у Люксембурзі, проте 21 травня їхні останки доставили в Україну, а 22 травня — до Києва.
Євген Коновалець (14 червня 1891 – 23 травня 1938) – командир корпусу Січових Стрільців Армії УНР, засновник Української Військової Організації (УВО), творець та перший лідер Організації Українських Націоналістів (ОУН). Загинув 23 травня 1938 року після того, як радянський агент передав йому коробку цукерок із вибуховим пристроєм. Похований на цвинтарі Кросвейк у місті Роттердам.
Під час запеклих боїв на горі Маківка у травні 1915 року Євген Коновалець потрапив до російського полону. З 1916 року перебував у таборі для військовополонених під Царициним (сучасний Волгоград). Після зміни суспільно-політичної ситуації в Росії, викликаної подіями Лютневої революції, втік з полону з групою побратимів до Києва.
У жовтні-листопаді 1917 року став одним з ініціаторів створення Галицько-буковинського куреня Січових стрільців, основу якого складають переважно українці, колишні вояки австро-угорської армії, які потрапили в російський полон під час Першої світової війни. Першим командиром куреня був Василь Дідушок, а з січня 1918 року — Євген Коновалець. Під його керівництвом Січові стрільці стають однією з найбільш боєздатних частин Армії УНР.
У кінці січня — на початку лютого 1918 року Січові стрільці відіграли помітну роль у придушенні більшовицького заколоту в Києві на заводі «Арсенал» та у боях з підрозділами армії Муравйова. Після приходу до влади гетьмана Скоропадського полк Січових стрільців на вимогу німецького командування роззброїли та розформували в травні 1918 року. Проте вже у серпні того ж року Скоропадський дав дозвіл на формування Окремого загону Січових стрільців у Білій Церкві, який також очолює Євген Коновалець.
Після проголошення Скоропадським Федеративної грамоти з Росією Січові стрільці підтримали антигетьманське повстання та брали активну участь у боях проти сформованих із російських «білогвардійців» гетьманських підрозділів. Під час облоги Києва у листопаді — грудні 1918 року Євген Коновалець командував Осадним корпусом військ Директорії.
Протягом 1918 — 1919 років він був одним з найвпливовіших військових та політичних лідерів УНР. При цьому він відмовився стати шостим членом Директорії УНР, а пізніше — її диктатором.
Наприкінці 1919 року Дієва армія УНР, змучена втратами та епідемією тифу, опиняється в «трикутнику смерті» між польськими, денікінськими та більшовицькими військами. Стрілецька Рада приймає рішення про саморозпуск Січових стрільців і вільний вибір кожним подальшого шляху: частина бійців приєдналася до Першого зимового походу під проводом Михайла Омеляновича-Павленка, частина повернулася додому в Галичину чи потрапила до таборів для інтернованих.
Євген Коновалець опинився в польському таборі для військовополонених у Луцьку. Маючи можливість вільного пересування таборами, як офіцер, навесні 1920 року за дорученням Симона Петлюри взявся за створення військових частин з українських військовополонених, які перебували на території Чехословаччини та Італії. Але союз Петлюри з поляками і перехід Галичини та частини Волині під протекторат Польщі поставив крапку на цьому проєкті.
Опинившись в еміграції, Євген Коновалець не полишає ідеї боротьби за Українську Державність. У серпні 1920 року за його активної участі було створено Українську Військову Організацію (УВО), що мала провадити як підпільну роботу на окупованих українських теренах, так і політично-пропагандистську діяльність за кордоном. УВО почала терористичну боротьбу проти польської політики пацифікації та дискримінації українського населення на підконтрольних землях: у 1921 році члени УВО здійснили замах на маршалка Польщі Юзефа Пілсудського, а в 1924 році — замах на президента Польщі Станіслава Войцеховського. Також відбувалися напади на державні установи з метою експропріації грошей на потреби боротьби, йдеться на сайті Українського інституту національної пам’яті.
За ініціативою Євгена Коновальця на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські терени. Таку організацію було створено 28 січня — 3 лютого 1929 року на конгресі у Відні. Головою проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) було обрано Євгена Коновальця. Завдяки кропіткій та наполегливій праці йому вдалося суттєво зміцнити позиції ОУН, поширити її мережу на терени Галичини та підрадянської України, залучити до її лав багатьох представників української еміграції та встановити контакт з політичними колами Литви, Великої Британії, Німеччини, Іспанії, Італії та низки інших країн. Таким чином ОУН розбудувала свою організаційну структуру і мала осередки практично по усій Європі.
Коновалець пережив кілька замахів. З 1933 році в Москві розпочалося планування його вбивства. Ця чекістська операція отримала кодову назву «Ставка». Агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов, який за створеною легендою був представником наявного в УРСР українського підпілля, спромігся увійти в довіру до Провідника ОУН.
23 травня 1938 року він передав коробку шоколадних цукерок із вмонтованим у неї вибуховим пристроєм.