Фото: пресслужба «Азову» / Костянтин і Влада Ліберови
До 28 липня, Дня вшанування пам’яті страчених і закатованих у полоні, 12-та бригада спеціального призначення «Азов» НГУ разом з документальними фотографами Костянтином і Владою Ліберовими представили фотопроєкт про бійців, які пережили теракт в Оленівці та повернулися з полону РФ.
Про це пише NV.
У ніч проти 29 липня 2022 року росіяни підірвали барак у колонії біля Оленівки. Напередодні туди перевели 193 полонених захисників Маріуполя, бійців Азову. Загинули за різними даними від 49 до щонайменше 53 людей, понад 130 дістали поранення.
Відтоді минуло чотири роки. З того самого бараку додому повернулося менше людей, ніж загинуло під час теракту. Четверо захисників, які стали героями проєкту, пережили вибух, вижили в полоні й дочекалися обміну.
28 липня обрали як День вшанування пам’яті страчених і закатованих у полоні саме через Оленівку, але, за словами представників «Азову», цей день не лише про траур. У російському полоні залишаються понад 600 бійців «Азову» і тисячі військових Сил оборони. У бригаді наголошують, що вшанування пам’яті має супроводжуватися конкретними діями: тиском на Росію, розслідуванням злочину і поверненням тих, хто ще в неволі.
«Оленівка — це не лише трагедія минулого. Це злочин, який триває доти, доки його винні не будуть покарані, а всі наші люди повернені додому. Герої цього проєкту — живі свідки цього злочину. Через їхні історії ми хочемо нагадати про тих, хто загинув, і про тих, хто досі не повернувся з полону. Пам’ять має ставати дією — вимогою справедливості, міжнародного тиску на росію та повернення всіх українських військовополонених», — прокоментував представник 12-ї бригади спеціального призначення Азов НГУ Олександр Клевецький.
«Вибух, спалах, мене здуває з ліжка, падаю з другого яруса, втрачаю свідомість. Потім приходжу до тями, відчуваю, що температура в бараці така нормальна вже, треба вибиратися. Стаю на ноги, починаю виходити, розумію, що стан такий, ніби земля з-під ніг йде. Йшов ніби як на кораблі при штормі. Намагався вийти з бараку, ще раз впав, втратив свідомість. Пройшовся по груді металу, бетону, де колись ліжка стояли. Потім ще поза бараком раз втрачав свідомість», — розповів воїн.
Він отримав такі поранення:
З загиблих побратимів згадує «Граніта», «Радія», «Башню», «Шуберта», «Ковбоя», «Космоса», «Фірста».
На світлині один з найбільших уламків, який дістали з лівої руки, він же пошкодив військовому нерв.
«Знаковий він тим, що це доказ про страту і про те, що мене не вбило та змогло загартувати, не дивлячись на моє каліцтво. Він же доказ того, що це були не HIMARS», — каже воїн.
«Пам’ятаю два вибухи в самому бараці. Коли був вже вибух, коли ми вибігли на вулицю, я витягував хлопців. Коли дотягнув, я десь п’ятьом людям допоміг. Дуже добре запамʼятав фразу від старших в ДІЗО: «Ну што, класно вас, пацани, вагнєра вʼє*алі»».
Отримав такі поранення:
З загиблих побратимів згадує хлопців, які воювали під його командуванням: «Моря», «Джонс», «Схід», «Кадет».
«Класні пацани, класні вояки, рубалися до останнього в піхоті, застала їх така участь як страта. Памʼятаю «Смока» з артилерії, дуже класний хлопець був. «Космос» з медиків взагалі світла людина. «Фірст» завжди був на позитиві у мене в підрозділі, перевівся в інженерно-саперну роту, взагалі топовий сапер», — каже військовослужбовець, який пережив теракт в Оленівці.
Описуючи, що за предмет на світлині, він сказав:
«Одне-єдине сильне поранення, яке було за Маріупольську кампанію та полон, отримав саме під час теракту. Це осколкове поранення, яке зараз мені не дає повноцінно нормально жити. У мене мільйон уламків у ногах, які не дають мені ходити. Тому пересуваюсь за допомогою палиці. Лікарі сказали, що це на все життя. Нічого змінити неможливо. Тому палиця для мене — символ нагадування страти військовополонених у полоні».
«Вибух, далі хаос. Я взагалі був у важкому стані. Мені хлопці допомагали ті, кому пощастило отримати незначні ушкодження. Я тримався, щоб доїхати до лікарні, в голові підбадьорював себе. Пам’ятаю потім операційний стіл у Донецьку. Як я прокидаюся, бачу свої пошкодження, ампутацію ноги, і розумію, що хочу жити це життя. Не хочу в розпачі бути. Хочу брати активну участь в змаганнях, хочу жити і щось робити корисне. Це були перші думки після реанімації, після того, як прооперували», — сказав «Азовець».
Під час теракту в Оленівці отримав такі поранення:
З побратимів згадує «Браяна», «Ехо», «Американця», «Сенсея», «Августа», «Радія», «Ковбоя», «Кіпіша».
Описуючи предмет на світлині, він сказав:
«Молитва особлива, бо в полоні з хлопцями читали її потайки кожного ранку, за що інколи й отримували на перевірках».
«Вибух. Посипались іскри, одразу загоряння, паніка, хаос. Ну і потім вже наслідки: пожежа, згорілі люди. Паніка. Адміністрація ніяким чином не сприяла. Навпаки позакривали всі виходи та заблокували нас на цій промзоні. Ніякої першої допомоги ніхто не надавав», — описав «азовець» перші хвилини після теракту.
Отримав такі поранення:
З загиблих побратимів: згадує «Осипа», «Карася», «Броню», «Електрика», «Васильовича», «Кіпіша», «Батю», «Кучерявого», «Ковбоя», «Білотура» — це ті, з ким він безпосередньо перетинався по службі.
«Та, звісно, всіх інших, оскільки був знайомий майже з усіма хлопцями», — додав «азовець».
Говорячи про шеврон на світлині, він сказав:
«Шеврон — це не тільки елемент форми та знак розрізнення підрозділу, це ще й символ стійкості та незламності людей, навіть коли виживання в тих умовах здавалося неможливим».