День Державного Прапора України. Фото: Миколаївська ОВА
23 серпня, починаючи з 2004 року, в Україні відзначають День Державного Прапора. Це — національний символ. І символ боротьби за волю.
Головнокомандувач ЗСУ Михайло Драпатий привітав українців з Днем Державного Прапора:
«Ми об’єднуємось навколо прапора і тримаємо його там, де важко. Встановлюємо на звільнених територіях. Він на наших одностроях і в серцях.
Завдяки Збройним Силам України синьо-жовтий прапор для світу — символ боротьби, стійкості, волі. Зробимо все можливе, щоб цей стяг став прапором Перемоги. З Днем Державного Прапора України!».
Міністр оборони Євгеній Хмара також привітав українців:
«Синьо-жовтий стяг. Він поруч із військовими на броні, на шевронах, над позиціями.
Український прапор — це не просто державний символ. Це дім. Родина. Побратими. Присяга. Пам’ять.
Це кольори нашого неба і нашого поля. Сила людей, які їх боронять. Кольори стійкості. Єдності. Гордості. Віри в те, що Україна вистоїть.
Сьогодні передусім дякую кожному воїну, хто зробив прапор України символом незламності, хто тримає позицію і виконує бойове завдання. Кожному, хто поруч з військом: хто лікує, навчає, рятує, відбудовує, волонтерить, хто продовжує працювати і підтримувати Збройні сили України.
Пам’ятаємо ціну нашої свободи. Шануємо Героїв, які віддали своє життя за Україну. Боремось за те, аби сильно-жовтий майорів на всій нашій землі. З Днем Державного прапора України».
У Службі безпеки України наголосили: «Сьогодні синьо-жовтий прапор — символ вільної й незламної України. Але для багатьох поколінь це був символ вкраденої мрії та безмежної сили духу. За нього переслідували, проводили обшуки, відкривали кримінальні справи, залякували й убивали. Та попри це українці продовжували зберігати й підіймати свій прапор».
Там також розповіли про декілька справжніх історій з кримінальних справ радянської влади, які зберігаються в Галузевому державному Архіві СБУ:
«У 1947-му Василь Воробець за вказівкою підпілля ОУН вивісив синьо-жовтий прапор у селищі Тулова. У 1949 році українські прапори з’явилися на трубі Калійного комбінату в Калуші, а в 1953-му — на телеграфному стовпі в центрі села Переросль.
Пізніше їх вивішували на школах, адмінбудівлях, дахах кінотеатрів і на Хрещатику. І щоразу радянські спецслужби шукали тих, хто наважився це зробити.
У ніч проти 1 травня 1966 року Віктор Кукса та Георгій Москаленко підняли синьо-жовтий прапор на даху Київського інституту народного господарства (прим.: сьогодні — КНЕУ ім. Вадима Гетьмана). За це Куксу та Москаленка заарештували і посадили до в’язниці.
22 січня 1973 року, у День Соборності, у Чорткові з’явилися чотири українські прапори — на дахах кінотеатру, ринку, педучилища та «Лісгоспзагу». До акції була причетна «Росохацька група», одним із учасників якої був Володимир Мармус — дисидент, член «Української Гельсінської групи». Спецслужби розпочали розслідування, а підпільників заарештували й засудили за «антирадянську агітацію та пропаганду».
В іншій справі від 1950 року збереглися українські прапори, вилучені під час обшуку у Романа Лопатинського. Для радянської системи навіть їхнє зберігання було доказом «антирадянської діяльності». А для Лопатинського та інших українців це був символ того, у що вони вірили — Україна є і буде.
Ці та інші історії нагадують: український прапор не став символом нашої Незалежності в один день. Його підіймали задовго до 1991 року — ті, хто не втрачав надії дочекатися своєї держави. Пам’ятаємо подвиги українців! З Днем Державного Прапора України!».
У ДСНС привітали українців також: «День Державного Прапора — свято, яке відгукується в серці кожного з нас і нагадує, хто ми є! Наш синьо-жовтий стяг ніби зітканий із самої української землі: із безкрайнього синього неба та золотого соняшникового поля. Сьогодні його знають та поважають у всьому світі як символ свободи й незламності. Він додає наснаги нашим воїнам на передовій, дарує відчуття дому кожній родині та надихає тих, хто щодня рятує, лікує і допомагає у найважчі часи.
Для рятувальників наш прапор — набагато більше, ніж просто символ. Це пам’ять про кожного врятованого, надія для тих, хто чекає на допомогу, і головне нагадування, за що ми всі стоїмо. Поки майорить наш синьо-жовтий — живе надія, міцніє наша сила і буде наша Перемога!».