«Під час нинішніх ексгумаційних робіт розвіюється низка міфів», — Понипаляк про пошуки жертв Волинської трагедії

Поляки продовжують пошуково-ексгумаційні роботи в Україні, шукаючи тих, хто загинув під час Волинської трагедії. Водночас українські дослідники не можуть розпочати відповідні роботи в Польщі через відсутність необхідних дозволів. Попри це, проведення таких дій в Україні вже розвіює низку міфів.

Про це в етері Громадського радіо сказала завідувачка кафедри теорії та історії держави і права Національної академії Служби безпеки України Аліна Понипаляк.

Вона наголосила, що під час нинішніх ексгумаційних робіт на Волині, які проводить польська сторона за сприяння України, розвіюється низка історичних міфів. Зокрема, у багатьох населених пунктах, де за польськими джерелами нібито загинули десятки тисяч осіб, пошуковці взагалі не знаходять людських решток.

Водночас вона наголосила: Українські історики та пошуковці не можуть розпочати роботи в місцях масової загибелі українців, зокрема — у Люблінському воєводстві Польщі.

Завідувачка кафедри теорії та історії держави і права Національної академії СБУ Аліна Понипаляк
наголошує, що Ласків та Сагринь — це місця глибокої трагедії українського народу.

«10 березня 1944 року відбулася страшна точка біфуркації, коли польськими підпільними
формуваннями — підрозділами Армії Крайової та Батальйонів Хлопських — було вбито величезну кількість цивільного українського населення. Село Ласків (Грубешівського повіту Люблінського воєводства) було фактично повністю знищено. Тільки там загинуло понад 330 українців. І це офіційно задокументовані дані», — сказала Аліна Понипаляк.

Вона наголосила, що злочини проти українського населення задокументовані не лише в українських архівах, але  й у польських. Свідчення очевидців 1944 року — зокрема Катерини Панасюк, Михайла Чернецького, Михайла Гучука та публікації Максима Ширби — беззаперечно підтверджують масштаб терору проти українських сіл Холмщини та Підляшшя (Крилів, Сагринь та інші).

Аліна Понипаляк озвучила дані про те, що внаслідок Волинської трагедії загинули 20 тисяч українців і 30 тисяч поляків (самі поляки кажуть про 100 тисяч загиблих своїх громадян). Водночас вона просить «не мірятися цифрами».

«Йдеться про спільну трагедію двох народів, де неприпустимо маніпулювати цифрами або знецінювати жертви однієї зі сторін. Не треба казати, що тих загинуло більше, тих загинуло менше», — наголосила Аліна Понипаляк.

Передумови Волинської трагедії

Вона коротко нагадала передумови Волинської трагедії. Після 1921 року та окупації західноукраїнських земель Польща проводила жорстку полонізацію. За короткий період було знищено або закрито близько 300 православних українських церков, а на українські землі переселяли озброєних польських осадників, які зрештою становили лише близько 16% населення Волині. Додамо, що осадники — це солдати у відставці, офіцери польської армії, члени їхніх сімей, а також цивільні добровольці-переселенці з-поміж поляків, які проживали на т.зв. «землях коронних» та отримали після закінчення польсько-радянської війни земельні наділи на територіях Західної України (зокрема Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся) і Західної Білорусі. Метою поселення осадників було зміцнення режиму польської окупації на цих землях.

Аліна Понипаляк зауважила: туди поселились люди, які вміли користуватися зброєю.

Вона нагадала, що воєнний злочин Армії Крайової у селі Красний Сад на Волині став одним із перших каталізаторів ланцюгової реакції насильства. Тоді поляки майже повністю знищили це село.

«Далі все відбувалося так: вони знищують наші села, ми знищуємо їхні. Вони наші, ми їхні. Це як відповідь одного народу іншому», — каже завідувачкою кафедри теорії та історії держави і права Національної академії Служби безпеки України.

Чи можна змусити Польщу дати дозвіл на роботу українських пошуковців

Аліна Понипаляк наголосила, що відмова Польщі має політичний характер.

«Україна щодня потерпає від російських ракетних ударів та дронів, але навіть в умовах війни ми пішли на поступки й дозволили полякам проводити роботи. Тепер польський уряд має у відповідь ухвалити політичне рішення та надати дозвіл Українському інституту національної пам’яті гідно вшанувати загиблих земляків», — сказала Аліна Понипаляк.

На її думку, вихід з глухого кута можливий лише за умови дотримання принципу паритету, поваги до історичної правди та взаємних поступок. Дослідження мають продовжуватися заради гідного вшанування жертв цивільного населення обох народів та подолання важкої спадщини минулого.