Пам’ятник гетьману України Івану Мазепі на території культурно-інформаційного центру «Український Дім» посольства України в Австрії у місті Перхтольдсдорф неподалік від Відня / Фото: Diaspora.ua
Кабінет міністрів України підтримав встановлення в центрі Києва пам’ятника гетьману Іванові Мазепі. Мазепа за часів свого гетьманства був вимушений співпрацювати з московським царем Петром I, проте через загрозу нападу на Гетьманщину змінив союзника. За це Росія почала зводити на нього наклепи, а російська церква наклала на нього анафему, яку, втім, не визнавала жодна з українських церков (крім УПЦ МП) і яку також зняв Патріарх Константинопольський. Більше про постать Івана Мазепи в етері Громадського радіо говорили з істориком Національного проєкту з медіаграмотності «Фільтр» Артуром Бабенком.
Він нагадав, що Мазепа отримав гетьманську владу в період, коли частина Гетьманщини (української козацької держави) залежала від Московії. І Мазепа, ставши гетьманом, був вимушений працювати з московитським царем Петром I. Але в період цієї співпраці він змінив союзника й уклав угоду зі Шведами.
Історик пояснює: співпраця Мазепи з Петром I полягала в тому, що гетьман підкорявся царю, а цар, своєю чергою, мав забезпечувати захист Гетьманщини.
В той самий час між Московією та Швецією тривала Північна війна між Московією та Швецією. І Гетьманщина перебувала під загрозою захоплення, адже її могла атакувати Польща, яка була союзницею Швеції. Коли Мазепа попросив Петра I надати для захисту Гетьманщини додаткові війська, московський цар йому відмовив. Це підштовхнуло гетьмана до перемовин зі шведським королем Карлом XII. До того ж, як відомо, український гетьман зважився на ведення переговорів з метою створення українсько-шведського воєнно-політичного союзу після того, як дізнався про намір московського царя Петра I ліквідувати політичну автономію України. Цьому сприяло різке зростання податкових, військових та інших тягарів, яких зазнавала Гетьманщина під час Північної війни з боку московської адміністрації, а також вимога царського уряду повернути Правобережну Україну до складу Речі Посполитої. Крім того, Мазепа прагнув забезпечити незалежність України у випадку, якщо шведи переможуть у Північній війні.
«Відмова вищого сюзерена захищати підвладну йому територію дала Мазепі право змінити союзника на такого, який погодився захищати наші землі й погодився укласти вигідну угоду з Мазепою. І саме тому в контексті тогочасних взаємовідносин це була цілком нормальна дія з боку Мазепи. А з погляду московитів — це була тотальна зрада», — сказав Артур Бабенко.
Після цього Росія стирала ім’я Мазепи звідусіль. Зокрема, з церков, хоча гетьман був меценатом, що збудував та відновив багато церков. Його ім’я в російській пропаганді почало асоціюватися зі зрадою, а наприкінці 19 ст. тих, хто не підтримував російські інтереси, стали називати «мазепинцями».
Читайте також: Гетьман Іван Мазепа та його жінки: мама, дружина, останнє кохання
Величезна заслуга Мазепи полягає в його культурній діяльності. Зокрема, саме при Мазепі Києво-Могилянська академія отримала статус академії. До цього вона була колегіумом. Гетьман вкладав шалені гроші в розбудову її будівель та корпусів. І зараз один з корпусів «Могилянки» називається «Мазепинським».
Те саме стосується Києво-Печерської лаври. За часів Мазепи її реконструювали та збудували там низку нових об’єктів.
«Барокових рис набув Софійський собор, і це також за кошти Мазепи», — каже історик.
Читайте також: Мільйон золотих на стіну. Який насправді внесок гетьмана Мазепи у Лавру?
Треба зазначити, що панщину в Україні також запровадили за часів Мазепи. Однак історик каже: це було зроблено під тиском московитів. На Московії панщина була 6-7 днів, а в Україні за Мазепи — лише два дні. Він також суворо стежив за тим, щоб експлуатація селян була мінімальною.
«Мазепа — це людина, яка має міжнародне визнання. Про нього в 19 столітті писали багато європейських письменників і митців. У момент, коли письменники-романтики Європи писали про Мазепу в авантюрних, загалом позитивних сюжетах, російський поет Олександр Пушкін у творі «Полтава» навпаки поширював російську тезу про зраду. Тому ми бачимо, що наративи й контрнаративи вже були у творчості письменників 19 століття», — наголосив Артур Бабенко.