Анастасія Багаліка, Ольга Перунова Ліза Кузьменко
Ольга Перунова: Давайте почнемо з історії резолюції, з її прийняття. Вона була ухвалена в жовтні 2000 року і стала першим міжнародним документом, який прямо визнавав наступні напрямки.
Тобто, прийняття резолюції 1325 на офіційному рівні закріпило відповідальність світової спільноти і кожної держави щодо ефективного вирішення проблем непропорційного впливу збройних конфліктів на жінок і чоловіків, і необхідності залучення жінок і чоловіків у повноцінній, рівнозначній участі до прийняття всіх рішень.
І можна сказати найголовніше, що на сьогодні Україна є єдиною країною в світі, яка розробляла і прийняла перший національний план дій під час війни. І якщо говорити про історію, станом на зараз відбувається процес прийняття і узгодження третього вже національного плану дій.
І перших два — це були дуже консолідовані зусилля всіх державних органів нашої країни для того, щоб врахувати реально всі потреби для того, щоб удосконалити і покращити умови жінок у секторі безпеки і оборони.
Перший план, як я вже сказала, був розроблений у 2016 році на 4 роки до 2020 року. Але враховуючи деякі зміни і виклики в суспільстві, в 2018 році було прийнято рішення про внесення деяких змін у цей план.
І окремо була звернута увага на те, що ми мало акцентували напрямки удосконалення матеріальних і інфраструктурних моментів у забезпеченні потреб жінок і чоловіків.
Ліза Кузьменко: Давайте проговоримо, які це були виклики.
Ольга Перунова: Враховуючи те, що резолюція 1325 націлена безпосередньо і виключно на сектор безпеки і оборони, і враховуючи те, що в майбутньому, розуміючи її вплив і на збільшення жінок, ми повинні були врахувати умови несення служби жінками в секторі безпеки і оборони. І, зокрема, це і було однією з причин включення заходів щодо покращення інфраструктурних матеріально-технічних умов для жінок.
Була підстава для розгляду питання про внесення змін в перший національний план. І ці зміни були внесені і акцентовано більше уваги на саме покращення умов несення служби жінками.
Ліза Кузьменко: Це був 2014-2016 рік, а наступний період?
Ольга Перунова: А наступний період, — в 2020 році закінчився перший національний план, його дія. І, в принципі, в цьому ж році розпочалась робота над наступним планом на період уже до 2025 року. І в 2020 році він був затверджений.
Але, враховуючи 2022 рік, враховуючи початок повномасштабного вторгнення, нові виклики, які стали перед сектором безпеки і оборони, наш новий план, другий, теж потребував змін.
І ці зміни вже стосувалися безпосередньо запобігання і участі жінок в усіх процесах, акцентуючи увагу на конфлікти і постконфліктний період.
І третій план, який розроблюється станом на зараз, із залученням дуже великої кількості державних органів, громадськості, міжнародних партнерів. Саме зараз він вже на стадії погодження і затвердження нашим урядом.
І сектор безпеки і оборони, і всі його агенції беруть дуже активну участь у тому, щоб врахувати в третьому національному плані дій кожен той виклик, який з 2016 року не був врахований.
Тому я можу сказати як висновок, що для України резолюція 1325 — це все ж таки дієвий інструмент забезпечення гендерної рівності в секторі безпеки і оборони, та визнання жінок повноцінними учасницями миротворчих і відновлювальних процесів.
Слухайте та читайте також перший випуск подкасту: Ще 5 років тому жінок на парад намагались вивести на високих підборах — Катерина Левченко
Анастасія Багаліка: Я так розумію, що війна, активна фаза, гаряча фаза — переписала дуже багато якихось правил, які існували в секторі безпеки і оборони, і вже цей новий досвід втілюється у третьому плані дій. Чи могли б ви розказати якісь конкретні приклади, що змінилося, що зміниться?
Ольга Перунова: Давайте я скажу про конкретні зміни, які відбулися, з урахуванням двох попередніх планів, і як вони вплинули все ж таки на позитивні результати, які ми маємо зараз. Для того, щоб більш конкретно сказати, я б розбила це на декілька напрямків.
Наприклад, резолюція 1325 чітко встановлює вимогу державних органів визначити інституційний механізм у кожному державному органі для того, щоб у нас була структура, яка повноцінно і належно забезпечує гендерну рівність всередині будь-якого державного органу.
Тому першим основним напрямком резолюції, яка, в принципі, вже імплементована, є інститутизація гендерної політики в секторі безпеки і оборони.
Що це означає? Це означає, що на законодавчому і нормативному рівні визначається уповновожена особа-координатор на рівні заступника голови, заступника міністра, який бере на себе відповідальність впроваджувати гендерну політику в своєму відомстві.
Ми ж розуміємо, що один заступник міністра чи один заступник голови Центрального органу виконавчої влади не має можливості впроваджувати таку велику глобальну політику держави.
Тому для того, щоб це було повноцінно, — знову ж резолюція 1325 і наші національні плани передбачають створення відповідальних структурних підрозділів з гендерної політики — І в нашій системі, в Міністерстві внутрішніх справ, в кожному Центральному органі виконавчої влади, і в Національній гвардії, визначені штатні, дієві, відповідальні структурні підрозділи.
Крім цього, мережа гендерних радників. Про них не можна забувати, тому що їхня роль теж дуже важлива.
І розгалуження цієї системи як додатковий інструмент голосу цього Центрального органу виконавчої влади, який має такого радника, який спільно з уповноваженим координатором, спільно зі структурним підрозділом впроваджують гендерну політику, можна сказати, на трьох таких складових рівнях. І це як повноцінна система інститутизації гендерної політики. Ми в Міністерстві внутрішніх справ маємо цю інститутизацію.
І скажу більше, ми маємо шість закладів вищої освіти зі специфічними умовами навчання, які знаходяться у сфері управління Міністерства внутрішніх справ. І в кожному з них ми маємо радника з гендерних питань, ректора того чи іншого закладу вищої освіти, що допомогло нам максимально сконцентрувати увагу на впровадження гендерного компоненту в освітній процес.
Ліза Кузьменко: А взагалі, чи стали жінки зараз більш помітними в органах системи МВС, і в тому числі на керівних посадах?
Ольга Перунова: Жінки дійсно стали більш помітними в органах системи Міністерства внутрішніх справ, в тому числі і на керівних посадах. І це одна з ключових змін, яку несла, в принципі, суть резолюції 1325.
МВС уже декілька років поспіль впроваджує гендерну політику, гендерний підхід і забезпечує всі можливі дієві інструменти для того, щоб принцип дотримання гендерної рівності був врахований під час будь-яких дій, будь-яких рішень в середині відомства.
І ми продовжуємо цю роботу, тому що ми розуміємо, що зроблено чимало, але є ті напрямки, на які треба звернути увагу, і які, в принципі, ми передбачили в третьому національному плані для того, щоб ми розуміли, над чим нам працювати далі.
Чому ми враховуємо потреби жінок і чоловіків? Тому що жінки і чоловіки в одній і тій же ситуації будуть діяти по-різному. І от жінки всіляко намагаються уникнути загострення конфліктів. Жінки шукають шляхи більш вербального вирішення проблеми. І в критичній ситуації вони зможуть діяти зовсім по-іншому, ніж чоловіки.
І найголовніше, що еволюція зробила жінку не лише фізично сильнішою, а й більш гнучкішою до всіх викликів, які відбуваються у нас у суспільстві, з урахуванням всіх катаклізмів і всіх надзвичайних ситуацій і війн, які зараз у нас відбуваються.
І якщо раніше ми говорили, що в якихось стресових ситуаціях «жінка більш емоційна і може швидко прийняти рішення на емоційних відчуттях», то зараз це зовсім по-іншому.
Ольга Перунова: Гендерна рівність насправді вигідна і чоловікам, тому що тоді на них менше навантаження: емоційного, і фізичного. І тоді ось такий баланс і зберігається.
І якщо все ж таки приєднати видимість жінок у секторі безпеки до резолюції 1325, то можу сказати, що після скасування обмежень щодо деяких посад, це був такий дуже яскравий приклад подолання тих обмежень, які довгий тривалий час були в нашому суспільстві.
Читайте та слухайте також: Відчула полегшення, коли вперше одягла військову форму, пошиту по жіночих лекалах — Олена Старікова
Це надало можливість жінкам, які дійсно мали вміння і навички, які дійсно могли стати корисними для суспільства, які могли здійснити свою мрію і стати, наприклад, водолазкою, але через об’єктивні обмеження не могли реалізувати себе, і зараз вона має цю можливість… Я думаю це один із прикладів імплементації резолюції 1325, яка в принципі і говорить про ліквідацію всіх обмежень і бар’єрів для жінок у секторі безпеки і оборони.
Ліза Кузьменко: Якщо говорити про керівні посади, то в органах МВС завдяки резолюції 1325 ви помічаєте, що стали дійсно жінки більш помітними, саме на керівних посадах?
Ольга Перунова: А воно ж все взаємопов’язане. Розумієте, коли наділилася додатковими повноваженнями, можливостями жінка, яка прийшла, скажімо, 8 років тому на просто виконавчу якусь посаду, і показала те, що вона вміє, може і хоче, це як наслідок дає можливість жінки кар’єрно зростати.
І коли це оцінюється відповідно, то немає ніяких обмежень для того, щоб жінка мала кар’єрне зростання. Але ще хочу додати, що коли ми прийняли вже перший національний план, там є як вимога, як рекомендація державам здійснювати масштабні інформаційні кампанії, заходи, і розкривати роль жінок саме в тому контексті, як це вимагає резолюція 1325.
І це дуже важлива складова, тому що в стереотипах суспільних зашито, що жінка і кар’єрні прагнення це якийсь моветон. Що коли у жінки є кар’єрні прагнення і бачення того, як вона має посуватися цими кар’єрними сходами, то це «якась не дуже хороша жінка».
Я вважаю, що дуже багато жінок у секторі безпеки і оборони стикалися із цими стереотипами. Більше того, хтось може мати їх у собі і тому не прагнути руху кар’єрними сходами.
Та звичайно, ми всі різні, і не тільки жінки, а і чоловіки, — хтось прагне кар’єрного зростання. Знаєте, як на співбесідах зазвичай запитують, «ким ти себе бачиш через 5 років?». І амбітна людина, впевнена в собі, скаже, я хочу бути, — і говорить посаду, якою вона хоче бути. І вона всі ці 5 років іде до своєї мрії.
І так само чоловік, якого запитаєш, скаже, «та я хочу, щоб все було так, як воно є, аби всі були здорові, щасливі» і все інше. Прекрасно, головне, щоб у нас був вибір. Тому ми не можемо виключити ту категорію людей, які не прагнуть кар’єрного зростання, тому що їм комфортно в тому процесі, в тій атмосфері, в якій вона є.
Резолюція і всі нормативно-правові акти, націлені на забезпечення гендерної рівності, якраз для тієї категорії жінок, які хочуть, можуть, вміють. І нам треба просто зробити все, щоб у них для оцих трьох складових були можливості цього досягти.
Анастасія Багаліка: Я хочу, щоб ми ще пояснили людям, які нас слухають, чому питання гендерної рівності в секторі безпеки і оборони є не питанням лише соціальної політики, а взагалі питанням фундаментальної безпеки.
Ольга Перунова: Ви знаєте, напевно, так, політику гендерної рівності в більшій мірі розглядають через призму соціальної складової. Але якщо копнути трохи глибше, то можна зрозуміти, що гендерна рівність дуже-дуже пов’язана з безпекою.
Як приклад, безпека суспільства — це залучення всіх. І можна сказати, що конфлікти, війни, надзвичайні ситуації по-різному впливають на всі верстви населення: на жінок, дітей, чоловіків. І під час саме таких подій необхідно враховувати ці потреби, тому що не кожна з цих складових буде відповідати загальним правилам допомоги людям.
Тому якщо не враховувати ці відмінності, заходи безпеки будуть менш ефективними. І залучення жінок до сектору безпеки і оборони розширює перспективу та дає повнішу картину цих ризиків і потреб, які, в принципі, говорять самі за себе.
Ольга Перунова: Усі розуміють, чому цей термін називається саме гендернозумовленим насильством. Тому що деякі види насильства, такі як домашнє насильство, сексуальне насильство, сексуальні домагання відносяться до гендернозумовленого насильства лише через те, що від таких видів правопорушень у більшій мірі потерпають жінки. Тому захист жінок від насильства напряму стосується національної та громадської безпеки.
Чому? Тому що, ще раз повторю, для того, щоб зробити дієві механізми, ми повинні враховувати ті потреби жінок навіть в контексті захисту і запобігання та протидії гендернозумовленому насильству.
Наступне, це ефективність, наприклад, жінки в поліції, в армії, у ДСНС, підвищують довіру суспільства, довіру громадян.
Наприклад, поговоримо про домашнє насильство. І от уявіть собі ситуацію, коли жінка потерпала від кривдника — свого чоловіка, дуже тривалий час. І, звичайно, в неї сформувалася думка про чоловіків дуже, не скажу, нестабільна, агресивна, я б сказала.
І якщо б ми не мали можливості, як зараз, — у секторах протидії домашньому насильству, обов’язково залученість жінок, — то, напевно, б потерпіла від домашнього насильства відмовилась від допомоги і ніколи б не наважилася звернутися за тією допомогою. Тому що розуміла б, що стереотип, що всі чоловіки такі, і до неї приходить поліцейський чоловік… Вона не буде говорити про її біль. А от коли приходить жінка, і що вона як жінка її зрозуміє і зробить максимум для того, щоб її захистити…
Та навіть коли ти просто викликаєш поліцію і приїздять поліцейські — чоловік і жінка, ти відчуваєш, що, — я не знаю, я стикалася з таким багато разів, що коли ти спілкуєшся з чиновниками, чи іноді навіть з правоохоронцями, ти відчуваєш якийсь мейнсплейнинг, іноді трохи зневагу, — а коли ти спілкуєшся із чоловіком і жінкою, то цього відчуття немає.
Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі
Спільний проєкт Громадського радіо та ГО «Жінки в медіа». Виготовлення подкасту стало можливим завдяки підтримці Уряду Королівства Нідерландів у межах проєкту «Жінки. Мир. Безпека: місцеві потреби — місцеві рішення», який реалізує Український Жіночий Фонд.
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете: