Анастасія Багаліка: Говорити ми будемо про новітні тенденції когнітивної війни. Здавалося б, який стосунок стратегія ООН 1325 має до когнітивної війни і того, що відбувається у цій сфері? Але зараз ми пояснимо. Пані Ларисо, вітаю.
Ліза Кузьменко: Наше перше запитання буде про те, що ви в нас були гостею у 2021 році, і тоді ви сказали про те, що війна Росії проти України — це насамперед війна смислів і цінностей. Чи змінилася ваша думка?
Лариса Компанцева: Навпаки, ця битва сьогодні загострилася, і сьогодні дуже видно наші принципові відмінності від росіян.
Якщо говорити про загальні національні цінності, то це буде незалежність, гідність, критичне ставлення українців до будь-якої влади, вміння згуртуватися у кризовій ситуації, прийняття інакшості іншої людини й інших культур. Для росіян, навпаки, — це влада-шанування і одночасне нав’язування власної титульності як нації, не з прийняття інших, знецінення всього, що відрізняється від російської системи цінностей.
Як приклад, що змінилося? Нещодавно, може рік тому, в Росії вийшла така собі книжка, яка називається «Як і за що б’ються російські люди?» Я спочатку думала, що ця книжка просто вийшла там почитати десь, але ні, її вивчають усі військові інституції, безпекові інституції, вона на багатьох сайтах є. Так ось, у цій книжці, підводиться така ідея про те, що українці — це «секта».
Вони там беруть якісь «історичні факти», розповідають, чому Україна — «це Росія», що «українців не буває», що українці — «це росіяни, які заблукали», і «треба їх повернути назад». І висновок, що треба робити із «сектою», — її треба знищувати. Оце висновок цієї книжки, і це нове, тому що до цього ми були «браття».
Ліза Кузьменко: А, ми вже тепер не браття і сестри, ми тепер «секта».
Лариса Компанцева: Так, і ще нове. У Росії відбувається обґрунтування інформаційних деструкцій на науковому рівні. Наприклад, лінгвісти впроваджують такий термін як «лімітрофні зони російськомовного світу». Прикордонні території, де російська мова разом із іншими мовами, якими спілкується населення, є природньою. І вони вважають, що ці «лімітрофні зони» необхідно захищати будь-якими засобами, а в тому числі створювати «лабораторії інформаційних впливів», чим сьогодні займається російська лінгвістика.
Анастасія Багаліка: Мені здається, що вони в цілому за останні роки намагалися перепробувати до нас різні когнітивні штами, як нас називати, як нас означати таким чином, щоб ненавидіти ще більше. І врешті прийшли до «секти». Це дуже цікаво, тому що в цілому росіяни, мені здається, самих себе не можуть означити, ось від цього всі проблеми.
Лариса Компанцева: Так, це про саморозуміння, це про національну сдійкість, це про те, хто ми. Тому вони так і назвали цю книжку, як «как и за что сражаются российские люди». Саме про це.
Ліза Кузьменко: Які смисли сьогодні намагається нав’язяти Росія українцям, а які — на міжнародну аудиторію? Чи є якийсь наратив, який Росії вдалося успішно просунути за кордоном, попри очевидність її агресії?
Лариса Компанцева: Я би почала з відповіді на запитання, як саме вони це просувають, і що змінилося. Це дуже високий рівень жорстокості і агресії. Це повне нехтування будь-якими нормами.
Надвисокий рівень брехливості, системні інформаційні атаки, псопровокації, і високий рівень впливу на суспільство, особливо на гострі теми. Відбувається маніпуляція, пропаганда зміни сенсів. Що це означає? Це коли поступово, факт за фактом, подія за подією, ситуація за ситуацією означаються по-новому.
І складається такий ланцюжок, така собі модель, як трактувати ті чи інші смисли. Тобто це така логічна ідеологія в історії, культурі, політиці. Наприклад, не «війна», — а «СВО», не «влада», а «київський режим», не «депортація», а «фільтрація», не «допомога союзників», а «накачування зброєю».
І поступово складається зовсім інша картина світу.
Ліза Кузьменко: В яку вони навіть самі, мені здається, повірили.
Лариса Компанцева: Так, це головне, що люди вірять в те, що вони роблять.
І поступово, про це гарно сказав, здається, Померанцев, про те, що російський народ 2перенавантажений пропагандою». Тобто це вже навіть не просто віра, це вже спосіб життя. Так ось, відповідно, для того, щоб ці всі наративи впровадити, що робиться? Створюється така наукова база, яку роблять російські лінгвісти.
У них нещодавно вийшла ціла серія книжок «Лінгвістика інформаційно-психологічної війни». Так ось, перша книжка відкриває такий вступ. Знаєте, він мені чимось нагадує, ось з’їзди партії колись були, або посилання там на відомих осіб, можновладці…
Тобто це люди пишуть і вірять, цитую:
«…как только в сознании российского человека положительный образ родины будет заменен образом отрицательным, он отшатнется от своей страны, и страна рухнет…»
(«…як тільки у свідомості російської людини позитивний образ батьківщини буде замінений образом негативним, він відсахнеться від своєї країни, і країна впаде…»)
І тому наряду з воєнними лабораторіями, де вчені інженери розробляють нові системи ракет і ядерних зарядів, необхідно створення сучасних лабораторій із виготовлення «інтелектуального війська». Тобто це все ж таки про те, що наука стоїть на стражі російської ідіології, вона повністю забезпечує… і в принципі це такий небезпечний фактор, тому що все робиться системно, все робиться по книжці, і у всього є мета.
Анастасія Багаліка: Мета, це те, щоб воно працювало? Я запитаю просто, воно працює?
Лариса Компанцева: Частково працює, але мені здається, що за останні роки і медіаграмотність, і постійні розмови з громадськістю, і робота недержавних організацій, робота різних безпекових інституцій, все призводить до того, що люди починають критично оцінювати інформацію. Це вже не перші роки.
Анастасія Багаліка: Це якщо говорити про українську аудиторію, але не всі наративи Росії спрямовані на Україну, частина також спрямована на західнє суспільство. Я хотіла запитати про успішні приклади, що їм вдалося.
Лариса Компанцева: Ви знаєте, сказати, що вдалося, це треба аналізувати. Тобто, хто сприйняв, скільки, які відсотки. Я можу сказати, що сприймається. Що сприймається і принаймні, яким чином працює.
Нещодавно наша кафедра закінчила дослідження, яке відбувається у межах проєкту громадської організації Smarta «Амбасадорки мирних змін» і за підтримки ООН-Жінки в Україні. Дослідження називалося «Чинники вразливості і стійкості жінок ВПО». Ми досліджували, як змінюється ставлення до цих жінок, яким чином вони інтегруються у громади.
І в результаті вийшли на дуже цікавий досвід, що російський наратив щодо біженок повністю транслюється в Україні, але змінюється одне слово. Це переселенка. Жінка ВПО подається у позитивному контексті, а переселенка — в більш негативному.
Приблизно у 15-20% у медіа «переселенка» з’являється у негативному контексті. Тут є стигматизація, знецінення жінок-переселенок і біженок, дегуманізація. Як створюється ця схема? «Переселенка» — конфлікт, скандал. Не обов’язково, щоб вона брала участь. Вона може бути і постраждаєю, але все одно це навколо цієї особи. «Переселенка» — висміювання, переселенка — соціальна напруга.
Які російські наративи? «Українські біженки в Європі надають секс-послуги».
Ліза Кузьменко: Це «класика», — що «наші українські жінки поїхали в Європейський Союз для того, щоб надавати сексуальні послуги за гроші». І «це єдине», що наші освідчені жінки «можуть робити в Європі».
Анастасія Багаліка: Мені здається, що у цього наративу є два леза. Одне направлене на західне суспільство, а друге — на нас самих. Щоб показати тим, хто залишився в Україні, зокрема і чоловікам, що жінки, які поїхали за кордон, «тільки цим займаються».
Ліза Кузьменко: Але це і на протиставлення наших жінок в Україні. Подивіться, вони виїхали, чи вони там займаються, а ви тут лишаєтесь.
Анастасія Багаліка: Бачиш, скільки гострих сторін цього наративу. І це все для того, щоб поляризувати наше суспільство.
Лариса Компанцева: Дивіться, ще які є. «Українські біженки не хочуть працювати». Те ж саме про переселенок. Ще. «Українські біженки створюють проблеми по всьому світу». «Українські біженки всім незадоволені і нахабно вимагають додаткової допомоги». «Українські біженки не самостійно працюють.
Вони не особи з правами, досвідом, гідністю, а меркантильні і залежні особи, що шукають вигоди і кращого життя за чужий рахунок».
Це такий приклад гендерної дезінформації.
Також у Росії системно впроваджуються два наративи. «Фемінізм — екстремістська ідеологія», і «гендер — загроза ліберального, празахідного терорізму та екстремізму».
Анастасія Багаліка: Тобто, росіяни працюють планомірно з цими меседжами вже на перший рік.
Лариса Компанцева: Так, і от тепер подивіться, що відбувається в проєкції вже на нашу ситуацію. Гендер на рівні ЗСУ — маніпуляція.
Мета якого що? «Залучення жінок до військових дій». Ще такі наративи, які знову зберігаються. «Підтримка ЛГБТ-спільнот — зрада України». Тобто, коли дві несумісні речі поєднуються в одне речення, в одне висловлювання, виходить така собі логічно-алогічна конструкція.
Зробити кар’єру провідні українські журналісти, політики, і так далі «можуть лише через стосунки з чоловіками». Те, що «військові кореспондентки, агентки СБУ — феміністки», і так далі.
Оце все сьогодні є. Воно було, але сьогодні це набирає таких обертів.
Анастасія Багаліка: Знаєте, мені здається, що якщо аналізувати наративи, які були дуже давно, до 2014 року, коли росіяни були глибоко інфільтровані в наш інформаційний простір, в наш спосіб життя, культуру, все, що нас оточувало, то ці наративи, вони там були присутні завжди.
Тобто це дуже давня російська лінія роботи з меседжами.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі і дізнавайтеся ще більше!
Спільний проект за підтримки Представництва Фонду ім.Фрідріха Еберта в Україні (ФЕС). Думки, висловлені в цьому подкасті, не обов’язково відображають позицію ФЕС