«А що люди скажуть?», город та онуки — як ГО «Вік щастя» бореться зі стереотипами про жінок

З Наталею Бондаренко говоримо про звичку підкорятися і мовчати, про раду сеньйорів, навчання політичної грамотності і чому люди голосують «за гречку». 

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Наталя Бондаренко

«А що люди скажуть?», город та онуки — як ГО «Вік щастя» бореться зі стереотипами про жінок
https://static.hromadske.radio/2019/12/hr-4020-19-12-20_bondarenko.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/12/hr-4020-19-12-20_bondarenko.mp3
«А що люди скажуть?», город та онуки — як ГО «Вік щастя» бореться зі стереотипами про жінок
0:00
/
0:00

У студії — засновниця ГО «Вік щастя» у Слов’янську Наталя Бондаренко.

Про вік щастя

Наталя Бондаренко: У 45-50 років людина має вже певне надбання. Вона побудувала дім, виростила дитину, посадила дерево. Дітки підросли, їм вже 20-25 років, вони пішли своїм шляхом. Це той вік, коли людина начебто виконала своє соціальне завдання. І тепер у неї є час звернути увагу на себе, можливо, в неї були якісь мрії, те, що вона не реалізувала, коли була дівчиною або хлопцем, бо батьки сказали «треба інститут, заміж» чи ще щось. А зараз вона все це виконала, в людини є сили, натхнення, енергія. Робіть!

  • Щоб у 70 отримати активне та здорове довголіття, у 45-50 треба починати.

Для людей старшого віку також є дуже багато можливостей, де ти можеш себе реалізовувати. Жінки більш старші (я спілкуюсь з жінками і в 60, і 70), їм дуже важко вирватись з цих лап стереотипів: діти, внуки, город. Коли я закликаю «ходімте на скандинавську ходу, на танці», вони: «ой, ні, а що ж люди скажуть». Вони звикли жити в радянські часи і звикли мовчати. Вони звикли підкорятися, йти, куди йдуть всі: «ми маршируємо гордо до перемоги комунізму».
Треба починати з любові до себе. Як ви полюбите свого ближнього, якщо ви не любите себе?

  • Любов до себе — це вміння говорити «ні», сприйняття себе такою, як ти є.

Про Слов’янськ

Місто було тихим провінційним містом. Війна змінила все дуже круто. По-перше, люди побачили, що таке війна. По-друге, вже після війни, коли пройшло 3-4 роки, місто зовсім інше. Не знаю, добре це чи ні, але трошки влилось іншої крові, переселенці. З одного боку, нібито війна це погано, а з іншого, для міста (язик не повертається сказати «добре», але, дійсно, воно так і є). Бо місто почало відроджуватися. Почалася допомога міжнародної спільноти, міжнародних організацій, інвестуватись кошти, будуватись якісь інфраструктурні об’єкти, переселенці, які зараз осіли в Слов’янську — створюють якісь бізнеси. Місто живе.

  • Криза — це той момент, коли ти загинеш, або відродишся зовсім по-іншому.

Криза — це взагалі-то поштовх, який дає розвиток. І це було тою кризою, який дав поштовх для розвитку не тільки Слов’янська, я думаю, а взагалі Сходу України.

 

Про «гречку» на виборах
Люди поважного віку цим користуються. Чому? Вони в цей час відчувають свою потрібність, вони відповідально йдуть на ці виборчі дільниці. Вона не за «гречку» голосують, а за увагу до себе. Я весь час про це наголошую. Вони звикли жалітися, говорити, що життя закінчилося, все погано. І суспільство підігріває цю думку.

І тут прийшла Наталя Бондаренко, пхає всіх з лавочок вперед, «давайте скандинавську ходу, танці, комп’ютер, щось іще». Вийти з цієї зони комфорту, зробити цей перший крок, кудись піти — не всі люди, які приходять, залишаються. Бо існують такі психологічні захисти: вони починають говорити «Мені ніколи, у мене город, діти, щось болить, я не хочу, що люди скажуть». Бо змінюватись важко, в будь-якому віці.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі