Фраза від бабусі «коли заміж?» — не про заміж, а більше про «що у твоєму житті?» — психологиня

Гостя — сімейна психологиня Катерина Гольцберг.

Катерина Гольцберг: Я завжди кажу батькам: головне правило батьківства (усвідомленого) — хто є головний в родині. І, все ж таки, я завжди кажу, що прийняття важливих рішень завжди залишається за батьками дитини, що вони є головними. Треба розуміти, що ті речі, які бабусям можуть здаватися жахливим, нам такими вже не здаються, ми можемо припускати щось, що їм може не сподобатися.

• Якщо бабусям хочеться залишитися поряд із дітьми, їм треба стати прихильником дитини, другом, який, так, в певні моменти може захистити дитину, втішити. Але не знецінюючи ролі батьків.

Можна сказати не просто «твій тато неправий, як він міг», а можна сказати: «Я розумію твого тата, він дуже переймається через цю проблему, мені тебе дуже шкода, іди обійму». Велика проблема, що ми, діти, іноді боїмося сказати нашим батькам дуже таку неприємну фразу: «Це не твоя справа, не лізь сюди, я впораюся самостійно».

Тетяна Трощинська: Я завжди теж, коли намагаюся з мамою і татом говорити про дитину, або про те, як виховувати дитину, підбираю слова. Скільки б тобі не було — 40 чи 60, ми не завжди наважуємося сказати «не лізь». Ти шукаєш цю можливість, підбираєш ці слова, і в середині все одно ловиш себе на тому, що стаєш меншою… Багато фахівців-психологів говорять про те, що ми всі повинні говорити одне з одним з позиції дорослого. А це не міф? Ми можемо говорити з позиції дорослого в усіх ситуаціях? Все одно інколи буває, коли в тобі прокидається маленька дитина, яка думає: «Як я це скажу мамі?».

Катерина Гольцберг: Як жінка і мама, і дочка, я навчилася. Так, це непросто. Іноді 10 разів подумаєш, перш ніж сказати, але є певні форми, які я виробила. Я так і кажу: «Мамо, я вже доросла жінка, це моя справа, я з цим впораюсь, не треба зараз його виховувати», або «У мене інший погляд на цю проблему».

Що дає бабусям і дідусям спілкування з онуками

Наявність онуків продовжує життя людям старшого покоління. Робить їхнє життя насиченішим, цікавішим, примушує весь час розвиватися, думати, бути актуальними. Це і життя мозку продовжує, тому що весь час треба бути напоготові. І це добре для них. Онукам це дає певний зв’язок зі своєю історією.

Найгірше — це забобони. Ось це «доїж» як елемент харчового насильства.

Важко домовитися зі старшим поколінням через ультиматум.

Про годування і піклування

Так бабусі показують свою любов. Коли бабуся запитує дивним чином: «Що тобі, мій супчик не подобається?». Це про те, що: «Як хочеться, щоб тобі сподобалося, як я тебе люблю». Годування — це взагалі формула нашої вселенської материнської любові.

«Фраза «коли заміж?» — це також про піклування. Це фраза про те, що «я бажаю тобі кращого» (на свій розсуд). Про це можна говорити, запитуючи у бабусі: «А що ти маєш на увазі?», «Я зараз одна, але я добре заробляю, мандрую, роблю щось для себе».

Я завжди кажу: давайте розберемось, що ви маєте на увазі під токсичністю. Легко це — ярлик начепити, але треба зрозуміти, навіщо це робиться.

«Фраза «коли заміж?» — це типова фраза, але вона не зовсім про заміж. Вона більше про «Як твої справи?» (але я не знаю, як про це запитати, щоб ти мені відповіла і про це в тому числі).

Турбота — різна.

Часто раджу, і молоді люди зізнаються, що їм важко це сказати, але, мені здається, вони спрацьовують. «Мамо, ти дуже класна мама, можливо, я не така, але я стараюсь».

Про вседозволеність

Дитині інколи дуже корисно усвідомлювати, що в різних місцях можуть бути різні правила, різна позиція дорослих. І іноді нам, так, треба підлаштовуватись. Ми можемо говорити з дітьми: «Так, у бабусі ти міг гасати на велосипеді цілий день, а вдома в нас інші правила. Будемо зважати на них і будемо їх враховувати». Усі шантажування дітей, мовляв «у бабусі інакше, ніж в тебе, ти погана мама» — це, скоріше, про бажання розширити кордони, а не образити. Ми повинні сказати: «Так, ми різні».

Коли дитина не хоче спілкуватись з бабусею

Часто звертаються до мене дідусі-бабусі з тим, що в них забирають онуків, налаштовують проти них, чи онуки самі чогось не хочуть… Ми іноді не зовсім розуміємо, що діти зараз дуже добре усвідомлюють свої особисті кордони. Це те покоління, яке буде за свої кордони боротися. І боротися іноді не тими методами, до яких звикли дідусі і бабусі, нетолерантно. Але покоління Z любить спілкуватися з бабусями.

• У мене багато дітей-клієнтів із більшим задоволенням спілкуються з бабусями-дідусями, ніж з батьками, які весь час в гаджеті.

Якщо це ненав’язлива і щира цікавість з боку бабусь-дідусів — діти це відчувають і будуть на це реагувати відповідно. Якщо це формальна якась цікавість, то діти будуть це відчувати і сторонитися. Вони дуже не люблять формальних речей.

Діджитал і онуки

Бабусям і дідусям треба просити онуків про допомогу. Це добрий обмін, платформа для спілкування. Просто іноді дорослі люди відмовляються від цієї допомоги, тому що їм здається, що вони так вважаються дурнішими, чи їм вже не варто вчитися чомусь в онуків. Ні, варто. Це покоління може нас багато чому навчити, і не треба цим нехтувати. Це дуже зближує — наших батьків із нашими дітьми. І покращує їхні нейронні зв’язки.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS