Піаніст, який підкорив світ: історія киянина єврейського походження Володимира Горовиця

Став великим ще у Києві — що відомо про постать Володимира Горовиця

Єлизавета Цареградська: Що для вас означає постать Володимира Горовиця?

Юлія Смілянська: Це було величезне відкриття в моєму житті. Я багато років займалась історією Києва, основне — поверненням постатей, які в цьомі місті народились та мали вплив на культуру.

Це був той випадок, коли щось веде нас по життю. Я працювала екскурсоводом в «Ретро-трамваї», сіли дві чудові жіночки, з якими ми два роки ходили на екскурсії, потім вони сказали, що повинні мене познайомити з однією людиною, буцімто це буде цікаво. Це виявився Юрій Абрамович Зільберман, проректор училища Глієра. Він розповів, що відомий києвознавець Михайло Кальницький знайшов довідку, що Володимир Горовиць — великий піаніст, останній романтик 20-го сторіччя — народився в Києві. Юрій Абрамович спитав, чи можу я попрацювати в архівах та пошукати ще якісь документи.

І для мене почалася надзвичайна робота. Близько двох років я працювала в архівах, знаходила неймовірні документи, збереглося усе…перший екзамен Володимира Горовиця, його концерти. До того часу було три його біографії — дві англійською та одна німецькою. Там було написано, що Володимир Горовиць казав, що народився у Києві, але нібито, скоріше за все, це був Бердичів, якось так. У всіх енциклопедіях було вказано, що він народився в 1904 році.

Виявилося, що не тільки Володимир народився у Києві, його мама і батько також народились у Києві. Я знайшла записи про їх народження. Його батько був дуже відомим у Києві інженером, представником компанії Siemens.

Через кілька місяців я прийшла до Юрія Абрамовича і сказала, що ми повинні робити книгу, бо є безліч документів, і один цікавіший за інший.

І я зрозуміла, що великий американський піаніст Володимир Горовиць великим став ще в Києві, що він тут не просто навчався, що три величезних педагоги, у яких він навчався, зробили фундамент, а потім почались його концерти.

Є реклама цих концертів в київських часописах, є дуже цікаві рецензії в часописах 20-х років. Я з’ясувала, що в нього навіть були фан-клуби. Коли він поїхав з концертами в Петербург, десь там якісь дівчата відрізали фалди його фрака, розрізали на шматочки та зробили собі трояндочки, пошили однакові зелені піджаки і приходили так на всі його концерти.

Він від’їжджав вже у 1925-му році, вже був віртуозом, величезним піаністом, у якого, як він потім скаже, в пальцях було 120 творів, 12 концертів. Все це проходило на фоні київської музики, саме через Володимира Горовиця я відкрила для себе величезний пласт музичного життя Києва, яке виявилось дуже цікавим.

У якій атмосфері формувався Володимир Горовиць

Єлизавета Цареградська: Якщо в 1925-му році він від’їжджає — йому 22 на той момент. За ці роки він жив, вчився, формувався саме в Києві того часу.

Наскільки на той час життя єврейського населення Києва було комфортним, можливим, як воно виглядало та в якій атмосфері формувався сам Володимир Горовиць?

Юлія Смілянська: Життя євреїв у Києві було дуже різноманітним і тяжким. Пам’ятаємо, що в 1828-му році всіх євреїв з Києва просто вигнали, багато років вони не могли там жити. Тільки після 59-го окремим юдеям це дозволяли, так званим корисним євреям з точки зору Російської імперії, адже вони або виплачували величезні податки з доходу, або це були люди з вищою освітою. І ось родина Володимира Горовиця — хрестоматійний приклад культурної єврейської родини. Саме його дідусь приїхав до Києва як бердичівський купець другої гільдії.

Водночас він із заснування київського відділення ІРМТ (імператорського російського музичного товариства) став одним з директорів, його балотували на цю посаду, але, правда, не затвердили в Петербурзі. Тобто, він вже в 60-тих роках XIX століття не просто музикою захоплюється, а й активно приймає участь в розвитку музикального життя Києва. І всі діти Горовиць навчалися музиці.

Мама — Соня Бодик не просто навчалась в училищі, а приймала участь в концертах. Тобто, це була еліта, показник дуже високого рівня. Соня не стала музиканткою, тому що вийшла заміж за Самуїла, який був інженером, але в домашніх концертах грав на віолончелі. Культ музики в цій родині був завжди.

Перші люди, які приїхали до Києва після довгої перерви — купці. І вони дуже хотіли своїм дітям дати якусь освіту, тому намагалися віддавати до університетів. Потім це вже вдається не дуже просто. Але в 1878 році музичне училище ухвалює устав щодо прийому селянських, юдейських дітей та жінок. І близько половини учнів в музичному училищі були юдеями. Це дало нам плеяду дуже цікавих музикантів, які потім по всьому світу роз’їхалися.

Але це вже третє покоління. Тобто, перше — купці, друге — інженери, адвокати, а третє — музичне і художнє (відкрилося в 1900-тому році) училища. Художнє училище теж прийняло устав, як і музичне. Там були величезні скандали щодо юдейських дітей, яких вони набрали. Але тоді Володимир Ніколаєв — директор училища і відомий київський архітектор — відстояв. І ми маємо плеяду і музикантів, і художників, які формувалися в Києві того періоду.

Що відомо про долі братів та сестри Володимира Горовиця

Єлизавета Цареградська: Діти — Яків, Григорій, Регіна і, власне, Володимир — усі вчилися музиці. Що далі з долею цих людей, наскільки вони пов’язували своє життя з музикою?

Юлія Смілянська: І Григорій, і Яків — два брати — вчилися в консерваторії, але не закінчили, Регіна також вчилася і закінчила. Володимир Горовиць казав, що у 12 років Регіна грала значно краще, ніж він. Вона була дуже обдарованою піаністкою, усе життя була викладачкою в Харківській консерваторії.

І ми знайшли безліч документів, як найкращі музиканти тодішнього СРСР давали їй рекомендації щодо призначення на професорську посаду. Її не призначали, не вибачали брата закордоном…

Єлизавета Цареградська: Як і не випускали її, власне, за кордон, не давали можливості виїхати до брата в США.

Юлія Смілянська: Але вони завжди листувалися, він як міг допомагав. Про двох братів дуже цікаво — в біографіях написано, що вони зникли, загинули — Яків закінчив життя самогубством, а Григорія вбили. І так воно і лишалося в біографіях, а потім була детективна історія.

Я колись із презентацією книжки приїхала до Одеси, в мене взяли інтерв’ю та надрукували в одеській газеті, і мені з редакції цієї газети зателефонували та сказали, що дзвонила жінка, яка повідомила, що знала Григорія Горовиця. Я з нею зв’язалась і зʼясувалося, що Григорій Горовиць в 30-ці роки знімав кімнату у неї та її матері, але як же так, у біографіях зазначається, що він загинув. Ми почали шукати — виявилося, що він не загинув, а був у лагері, потім повернувся, довго не міг знайти роботу, і Столярський в Одесі взяв його викладачем. Він був дуже талановитим музикантом.

І ще одна дуже цікава деталь. Хтось казав, що він не хотів про своїх братів нічого говорити і з ними ніяк не спілкувався. Але ця дівчина сказала мені, що він від Володимира отримував матеріальну допомогу. Я запитала звідки вона знає, а вона розповіла, що він отримував сертифікати. В СРСР все було непросто, йому давали сертифікати, за якими можна було в спеціальних магазинах щось купувати. Вона сказала, що він її іноді брав із собою, і одного разу купив для неї червону беретку.

Чому Володимир Горовиць виїжджає у Берлін?

Єлизавета Цареградська: Як трапляється, що в 1925 році Володимир Горовиць виїжджає у Берлін і вже ніколи більше не повертається?

Юлія Смілянська: Виїхати тоді із СРСР було дуже важко. Більше того 1925 рік — призовний вік Горовиця і Натана Мільштейна. І тоді Григорій Горовиць виправляє йому документ, у всіх енциклопедіях написано, що він народився в 1904 році, а не в 1903. Я знайшла запис про народження у 1903 році, вже потім Натан Мільштейн писав, що вони повинні були виїхати і він теж виправив документи.

Чому в Берлін — бо тоді це був центр культури — найкраща консерваторія, бібліотеки, чудові університети.

І батько, пам’ятаєте, представник Siemens, я думаю, що в нього були якісь дуже тісні зв’язки з кимось в Берліні. Тим більше, що Володимир молодший, він завжди в родині, і тут йому потрібно від’їхати зовсім… Вони їхали, бо дуже добре розуміли, що таке СРСР та радянська влада. Іллюзій не було ніяких.

Як Володимир Горовиць опиняється у США

Єлизавета Цареградська: Як життя розгортається далі? Як він врешті опиняється в США?

Юлія Смілянська: Він починає спочатку в Німеччині, гастролює по Європі, але він не дуже відомий там.

І диво, один піаніст повинен був грати концерт Чайковського, але захворів, і його зміняє Володимир Горовиць — і такий вибух. Після цього він стає не просто знаменитим…

Але, розумієте, Європа — це дуже непросте в 30-ті роки місце, і вони з Натаном, все ж, їдуть у Штати.

І там теж дуже цікава була ситуація, теж з концертом Чайковського. Він тоді ще не дуже всім знайомий, дирижер заганяє темп, а Володимир грає ще швидше. Саме тоді він сказав: «Мій Бог, я з Києва, і я покажу, на що я здатний». Усе життя він звертається до Києва…

Володимир одружується на дочці дуже відомого диригента Артуро Тосканіні. Вона спочатку батька возила по гастролях, а потім вже і Володю, завжди була поруч — італійка Ванда Тосканіні.

Що відомо про складні сторінки життя великого піаніста

Юлія Смілянська: У Горовиця дуже складне було життя…

Єлизавета Цареградська: Кажуть, що він дуже довго страждав на депресію, його навіть електрошоком лікували нібито.

Юлія Смілянська: Так, це все так. У нього дочка пішла з життя дуже рано, це було для нього величезною трагедію.

Я не бачила медичного заключення, знаю лише, що вона загинула. Знаю, що після цього на багато років він зупинив гастролі зовсім. Через кілька років його, все ж, вмовили, він записував платівки.

Коли він повернувся, а в Америці не дуже стоять в чергах, але на його концерт всю ніч стояли в черзі, щоб зранку купити білети, було паломництво. Це дуже розчулило Ванду Тосканіні, вона тоді купила каву для всієї цієї черги, щоб вони якось зігрілися.

І в 1986 році він дав гастролі в Москві і збирався в Київ, але стався Чорнобиль… і він до Києва не доїхав, а повернувся вже з конкурсом Горовиця…

Це було величезне світове дійство, конкурси були в Австралії, Європі, Китаї, Штатах і сюди приїжджали найкращі музиканти…

Це були чудові, дуже цікаві змагання, концерти, а після цього лауреати грали безкоштовно в Маріїнському парку. Чому? Тому що, коли Горовиць починав, то вони з Натаном Мільштейном теж грали в київських парках, будь-який мешканець Києва чи приїжджий міг безкоштовно послухати не просто музику, а музику світового рівня.

Пандемія зірвала цю традицію, конкурси зараз є, але на жаль, не в Києві. Але організатори мріють, що в мирну Україну конкурс, звичайно, повернеться…

Публікація підготовлена в рамках партнерського проєкту з ЮНЕСКО за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію ЮНЕСКО і Європейського Союзу.