Гостя — психотерапевтка Марія Фабричева.
Марія Фабричева: Всі говорять про сімейний контракт, але мало хто його робить. Чомусь вважається, що сімейний контракт — це більше про фінанси. Але ні. Фінанси також є складовою, а інколи й маркером зради, але є духовний рівень, соціально-культурний рівень, рівень стосунків поза межами сім’ї чи партнерських стосунків. Будь ласка, уточнюйте на початку ваших стосунків, куди ви рухаєтеся, що для вас головне і не головне. Ми ще не можемо виключати такий фактор, як зрада у соцмережах. Бо для деяких людей переписування, смайлик чи комент — жарт і фан, а для когось — дуже-дуже боляче. Стосунки — це насамперед повага людей одне до одного. І вміння вести перемовини.
Суспільство якесь плутане. З одного боку, коли є гроші, можливості, здоров’я, ми чуємо: «Молодець». З іншого боку: «Що з тобою не так, якщо від тебе йдуть?». Жінкам дістається більше, це все накопичувалося сторіччями, передавалося.
Дуже часто чоловіки йдуть на зраду з тих самих причин. Вони вважають в глибині душі, що «щось зі мною не так». І йдуть на зраду замість того, щоб розв’язувати проблему у сім’ї: що важко, що не подобається, болить. Хтось думає чи відчуває: «Може, я на щось образився. Може, я не відчуваю себе важливим, головним, рівним. Може, у мене є якась психологічна проблема, але я не хочу копатися». Тому йдуть легким шляхом: «Інша, молода (чи немолода) дає мені щось на психологічному рівні, за що я їй вдячний».
Тетяна Трощинська: Тобто часто зрада — це не про тебе, а про ту людину, яка зраджує?
Марія Фабричева: Частіше за все щось сталося не вчора, не позавчора, а накопичувалося роками. Люди роками, на жаль, дуже рідко приділяють увагу своїм потребам. Чули про піраміду Маслоу, перші рівні забезпечили. А далі часто не вміють розмовляти про повагу, значущість не лише з іншими, а й з собою.
А сісти за стіл перемовин з дружиною чи чоловіком, з людиною, з якою можуть бути спільні діти, нам страшніше, ніж піти поза свій дім. Страшніше, ніж розмовляти про це зі сторонніми людьми, які не живуть нашим життям. Ми йдемо туди, де нам дадуть оте маленьке зернятко поваги: «О, ти такий чарівний, крутий». І нам на хвилиночку стає добре. Не в сексуальному плані, а в психологічному. Стає добре, а потім — мораль, цінності, сором. І знову погано. Це замкнене коло.
Секс — це про задоволення. Це важлива частина стосунків. Але це не головне. Якщо людині погано, якщо якраз криза… Наприклад, народилася дитина. Тоді, звичайно, увага жінки відходить від чоловіка на дитину. Це нормально і природно. А чоловік виявився не готовим до цього. Він каже на рівні своєї маленької внутрішньої дитини: «А я? А мені?». Він не хоче сексу, хоче обіймів, почуватися важливим, головним і так далі. І починається шлях на сторону. Так часто і з кризою: був поважний, працював, приносив гроші, всі поважали, любили, боялися.
Знати — це стан. Діяти — це результат. Коли я все знаю, але нічого не роблю, тоді від того, що я знаю, нічого не змінюється.
Мені прикро, коли люди втрачають час, накопичують образи, неповагу, болючі колючки. Потім за цим усім уже не бачать одне одного, бо дивляться крізь призму болю. Тоді вже дуже складно сісти за цей стіл перемовин, попросити вибачення, сказати «дякую». Я рекомендую своїм клієнтам влаштовувати вечори подяки. Раз на місяць хоча б. І це важко, бо нас такому не вчили. Ми не вміємо раз на місяць казати: «Дякую тобі за те, що ти поряд зі мною».
Є чудовий контракт на «нерозпад» пари або пріоритетні стосунки.
1. Мати один день на місяць, щоб разом кудись йти без дітей (домовлятися з бабусями, сусідами чи іншими помічниками). Адже треба постійно пізнавати одне одного.
2. Варто домовитися, як будете захищати одне одного. І від зради також. Бо зрада часто б’є по безпеці (коли я не можу довіряти партнеру чи партнер мені).
3. Далі контракт на відкритість. Вчитися розмовляти про те, що вам подобається, що не подобається. Можна поговорити про проблему, вирішити, як її розв’язати. А потім закрити тему раз і назавжди.
4. Контракт на задоволення. Обговорити, як ви будете допомагати одне одному отримувати задоволення від справ, прогулянок, роботи, від дітей чи кішки. І туди входить секс (обговорити, запитати, показати — для того, щоб отримувати задоволення одне від одного).
5. Контракт на гнучкість. Це не про те, щоб кожного разу поступатися своїми принципами. Гнучкість — про те, щоб мати свої власні словники, поставити крапки, вибудувати сімейні цінності та шлях.
Якщо зрада стала відомою і ви більше не хочете завдавати болю, вам доведеться потерпіти, зрозуміти, що партнеру боляче і потрібен час, потрібні перемовини.
Це крапка того, що було до. Екватор, якщо хочете. І тепер потрібен час, щоб навчитися нової форми стосунків. Після.
Часто один з партнерів раптом забажає бути цілісним, каже: «Я можу без тебе, мені норм, в мене все крутиться, я пішов». А інший партнер залишається не цілим, а половинкою. Звичайно, це дуже-дуже болісно. Тут самому, наодинці, дуже важко впоратися.
Тому потрібен час, вчитися, бачити, що у вас є, окрім цих відносин. Наприклад, діти, подруги, хобі. Вибудовувати по крапочці своє життя. Це важко, але треба вчитися жити.
Моя знайома каже, що дуже багато крутих історій про жінок починається зі слів: «Одного разу від мене пішов чоловік».
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS