Можна не мати ідеальної фігури, але на тебе завжди будуть задивлятися – Марія Бурмака

В гостях програми «40 нові 20» — народна артистка, співачка Марія Бурмака, з якою ми поговорили про її новий бьюті-блог, про те, чому жінкам варто сприймати себе такими, як вони є, про філософію успіху і про сенси життя, коли ти проводжаєш близьких людей, що йдуть назавжди

Ведучі

Тетяна Трощинська

Можна не мати ідеальної фігури, але на тебе завжди будуть задивлятися – Марія Бурмака
https://static.hromadske.radio/2020/02/hr-4020-20-02-05_burmaka.mp3
https://static.hromadske.radio/2020/02/hr-4020-20-02-05_burmaka.mp3
Можна не мати ідеальної фігури, але на тебе завжди будуть задивлятися – Марія Бурмака
0:00
/
0:00

Тетяна Трощинська: Коли я сказала колегам, що пишу з вами інтерв’ю, мене багато хто спитав: «А Бурмака буде з гітарою?». Я думала, що цей жарт вже не працює, що не обов’язково очікувати Марію Бурмаку з гітарою. Але ні – очікують.

Марія Бурмака: Так, це вже такий мем. Але не завжди я співаю, тримаючи гітару в руках, і не так часто. От у мене 5 березня буде концерт з симфонічним оркестром, там у першій частині я буду з гітарою, але у другій частині – з оркестром. Але якщо спитати будь-кого — хто з українських артистів з гітарою, назвуть мене, це правда. І це значить, що я залишаю такий яскравий слід творчого почерку, тому що гітара завжди є в моїх піснях, і пісні пишуться під гітару, в мене вдома дев’ять гітар – будь-яку можу взяти.

Марія Бурмака

Тетяна Трощинська: Хочу поговорити про ваш бьюті-блог, адже він мене захопив, бо це як раз аудиторія програми «40 нові 20». Ми інколи говоримо про якісь такі прості, побутові, приземлені теми, і жінки та чоловіки пишуть, що, виявляється, про це давно треба було говорити, адже це стосується всіх – від переживань до елементарних порад.

Марія Бурмака: З тими, хто мене знає, ми часто про це говоримо, я кажу про те, що працює, що не працює з косметології, які поради діють, які – не діють. Я скажу чесно, що мені навіть не 40 нові 20, а нові 25 буде в цьому році, але я чую багато компліментів на свою адресу, особливо за кордоном, де мене не знають. Наприклад, в деяких країнах, де я з’являюся з дочкою, якій 25, як правило, не вірять, що я можу бути її мамою. І річ не в тому, що я намагаюся стежити за модними новинками, хоча я притримуюся тенденцій, проте не так, щоб бути смішною. Адже головний момент жінок 40+ — це бути гідною в світлі нових тенденцій. Не треба вдаватися, що ми живемо у XIX сторіччі, але треба носити те, що тобі зручно, те, що тобі пасує, і розуміти, що інколи те, що вдягають двадцятирічні, жінці за 40 вдягати не треба, і трагедії в цьому немає.

Але це й стан шкіри, наприклад.

Головний момент жінок 40+ — це бути гідною в світлі нових тенденцій

Тетяна Трощинська: Це ще й енергетичний стан і стан душі, і стан сприйняття себе.

 Марія Бурмака: Все це – і генетика, в тому числі, і енергетика. Енергія взагалі – це те, чому біля тебе люди. І це не стосується жінок 40+, це те, що подобається чоловікам – от ця енергія. Можна і в 25 не мати цієї енергії, і можна надувати губи чи ще щось, але ти не відчуваєш ті погляди собі у слід. Можна не стежити особливо за собою, не мати ідеальну фігуру, але біля тебе завжди є той, з ким можна сходити в кіно, хто тобі зателефонує, і ти відчуваєш себе жінкою на всі 100%.

Можна не стежити особливо за собою, не мати ідеальну фігуру, але біля тебе завжди є той, з ким можна сходити в кіно, хто тобі зателефонує, і ти відчуваєш себе жінкою на всі 100%

Я про це написала і отримала дуже багато відгуків, дивних для мене. Наприклад, я ніколи не стикалася з питанням ейджизму. В мене такий стиль життя і така робота, що я завжди в центрі уваги. Я розумію, що сцена любить молодих, але я, наприклад, викладаю і з задоволенням слухаю лекції професорів, які значно старші за мене. Тому мені і в голову не приходило. Або, наприклад, людей не беруть на роботу. А я сама собі створюю роботу. І я зрозуміла, що для багатьох жінок — це психологічна криза. Або в жінки чоловік пішов, чи починає зраджувати. А мені всім цим жінкам є що сказати, тому я почала писати блог.

Тетяна Трощинська: Що можна сказати всім цим жінкам?

Марія Бурмака: Я поставила хештег #бьютіблогерМБ, щоб можна було  не повторюватися, а швидко знайти, що я на цю тему написала.

Тетяна Трощинська: Важливо вміти собі зізнатися, що мене турбують дуже прості речі, наприклад, те, що вранці я виглядаю якось не так і хотілося б виглядати краще. Але ж ми вголос про це часто не говоримо.

Марія Бурмака: Так, і я готова це робити і надалі, бо є для цього адресати. Немає людини, яка може сказати жінкам: «Дорогі жінки, ми старіємо, але нічого страшного в цьому немає». Є сила тяжіння, наприклад, і вона притягує все до землі – і наші щоки та все інше також. Щось можна виправити, а щось треба прийняти, тому що намагатися виглядати в п’ятдесят на вісімнадцять – це те ідіотизм, і цього робити не треба. Є якісь речі, яких можна позбуватися, і косметологія йде далеко вперед. Обкладатися огірками – не працює, хіба що ви любите запах огірків. Але якісь речі я можу порадити, і зараз пораджу одне: якщо ви вже вирішили щось робити, йдіть у професійні клініки, тому що колоти щось в тих косметологічних кабінетах, про які пишуть в Інстаграмі, не варто. Це мають робити тільки професіонали.

Намагатися виглядати в п’ятдесят на вісімнадцять – це те ідіотизм, і цього робити не треба

Тетяна Трощинська: Ви писали і піднімали такі важливі речі як ейджизм, самотність і невпевненість.

Марія Бурмака: Так, це дійсно важливі речі. Дорогі жінки, ми всі різні, у когось краща генетика, у когось гірша генетика. В наших силах цю генетику не погіршити, наприклад, не палити. Тому що коли ти палиш, це тобі може заспокоювати нерви, а може й ні, бо я теж палила — знаю. Але треба тоді змиритися з тим, що колір твоєї шкіри буде вранці світло-сірим.

Наш світ заточений зараз на успіх, на посмішки, але жінки, яким 40+, починають стикатися зі справжніми проблемами життя. Життя так побудоване: старішають наші батьки, ростуть наші діти, батьки хворіють, є родичі, яким потрібна ваша допомога, багато хто з жінок дізнається, що дитина має якісь діагнози, або вона не вписується в суспільство, або взагалі немає дітей. Тобто є багато викликів життя, про які в нас ніхто не каже, всі тільки кажуть – думай позитивно, але після 35 ми тебе не роботу не візьмемо. Ти маєш бути сильною, маєш гарно виглядати, маєш тримати батьків і виховувати дитину, також маєш заробляти гроші, твій чоловік пішов до більш молодшої жінки, ти залишилася сама, але тобі при цьому всьому скажуть, що раз тобі 40, то ми тебе на роботу не візьмемо.

Як виплутатися з цього всього? Повірте, в мене теж життя не цукор, в мене теж було багато складних ситуацій, я пройшла через два розлучення і так далі. Читайте мій блог, я буду писати і про це. Я тільки можу сказати – не треба обмежувати свій світ навколо якогось чоловіка або партнера. Життя багатогранніше, складніше, воно значно більше, аніж прив’язаність до однієї людини.

Не треба обмежувати свій світ навколо якогось чоловіка або партнера. Я пропагую такий спосіб життя: жити цікаво, ти сама собі цінність, ти приймаєш себе такою, яка ти є

Я пропагую такий спосіб життя: жити цікаво, ти сама собі цінність, ти приймаєш себе такою, яка ти є. От я подивилася фотографію з дитячого садочка, і в нас була зустріч випускників пару років тому, адже майже вся наша група в садочку разом пішла в перший клас. Так от: хто був повненьким, переважно повненьким і залишився, хто був худесеньким, переважно худесеньким і залишився. Це генетика. Можна не дати собі розпливтися, але щіпкою ти стати не можеш.

Я теж консультуюся з фахівцями, і я була в одного лікаря, який мені сказав, що у вас така структура обличчя, що вам дуже сильно скидати вагу не можна, адже ваші щоки обвиснуть. І я знаю, що коли я багато скидаю ваги – 10 кг — мені кажуть: «Ой, ти так змарніла». Тому процес роботи над собою має тривати, але в жінок 40+ він не повинен буди радикальним. Колись Катрін Денев сказала, що після 40 треба обирати – або обличчя, або попа.

Колись Катрін Денев сказала, що після 40 треба обирати – або обличчя, або попа

Тетяна Трощинська: Так, тебе постійно може супроводжувати уявлення про якийсь ідеал. Ідеалу немає, але уявлення є.

Марія Бурмака: Ідеалу немає. Ми знаємо, що були різні епохи, зокрема, епоха Відродження – це епоха любові до життя. Тому жінки, які пухкенькі – це жінки, які люблять життя. Вони, як правило, життєрадісні, в них багато цього естрогену, який робить розмір бюсту ближче до третього, розмір п’ятої точки таким, що фігура виглядає, як пісочний годинник. Але є момент здоров’я, і після 45 років за цим треба стежити, бо зайва вага – це все-таки навантаження на суглоби, на коліна, на спину. Тому тут треба тримати баланс. Але раптом робити з себе іншу людину не потрібно і не вийде, ви тільки витратите нерви. А якщо хтось вас любить, то він любитиме вашу ауру і вашу фігуру.

Марія Бурмака

Тетяна Трощинська: Якщо поговорити про стрес, то я знаю, що в тебе були великі особисті стреси. Я, наприклад, маю батьків і мені страшно думати про їхню втрату. Але з твого досвіду – що допомагає? Час?

Марія Бурмака: Перед тим, як почався цей досить довгий період в моєму житті, в мене брав інтерв’ю якийсь глянцевий журнал, де запитали, чого я боюся найбільше. Я відповіла, що боюся втрати близьких. Але моя порада – не треба думати наперед, якщо воно станеться, то воно станеться зовсім інакше. І з татом, і з мамою все не сталося так, як я боялася. Мені таку пораду дав священник, який сказав, що треба жити одним днем, а не чекати. А в найважчі дні якось воно минеться і люди допоможуть.

Коли ти доросла людина, коли тобі за 40 і за 50, то в тебе, очевидно, вже немолоді батьки. Але це природньо, коли батьки старішають і діти за них беруть відповідальність. Це природньо, що вони можуть захворіти. Найбільше, що ви можете зробити своїм батькам, це сприяти тому, щоб вони були довго здоровими, дожили до 100 років у світлій пам’яті і без хвороб. Я раджу купувати фрукти, допомагати їм підтримувати фізичну активність.

Якщо ж так не сталося, і батьки починають хворіти, то перше, що треба зрозуміти, що це є життя. По-друге, і в цьому є сенс – гідно бути поруч зі своїми батьками в їх важкі моменти. Бути гарною дочкою та гарним сином. Буде потрібна увага, сила, гроші – так, це буде потрібно. І знову ж таки, нам допомагатимуть поради – живи одним днем. Прожили день – і добре.

Тетяна Трощинська: Я стала фанаткою вашого блогу, тому що мені подобається те, що кожного дня може бути корисним. Але мені сподобався ваш пост про те, що вам люди кажуть, що виростали на вашій музиці. Мені теж так інколи кажуть, що мене пам’ятають 25 років тому з телебачення, і я думаю, що я сама себе пам’ятаю 25 років. З одного боку, це приємно, а з іншого боку, це каже про те, що наше покоління дуже швидко змінювало епохи. Мені здається, що ми за наше життя прожили багато всіляких різних суспільних процесів. Швидко дорослішали, швидко змінювалися.

Марія Бурмака: Хочу сказати, що в чомусь головному люди залишаються однаковими: кожна людина хоче тепла, розуміння, хоче, щоб батьки були здоровими, довше були поряд і щоб діти робили успіхи. І мене не мої успіхи настільки радують, як успіхи моєї дитини. Це те, чого я всім бажаю.

І тут я зроблю невеликий відступ. Ті, хто радіє успіхам дітей, повинен зрозуміти, що хтось радіє, що дитина поступила в Оксфорд, а хтось радіє, що дитина просто живе. Хтось радіє, що дитина досягає якихось успіхів, а мама дитини з аутизмом радіє тому, що її хлопчику зробили в школі зауваження, що він базікав з сусідом по парті, хоча до цього він ні з ким не комунікував. І це успіх. Успіх – це не обов’язково купа медалей, машин і щось подібне, успіх – це деколи такі невидимі речі. Батько прожив на два роки довше, ніж міг би – це мій найбільший успіх. Коли батько уходив, лікарка мене запитала, що я робила такого, бо вона жодного разу не бачила, щоб людина з таким діагнозом прожила чотири з половиною років. Успіх – це дуже ефемерне поняття, я б не радила на нього взагалі ніяким чином орієнтуватися.

Хтось радіє, що дитина поступила в Оксфорд, а хтось радіє, що дитина просто живе

Що я ще можу порадити? Триматися разом. Писати, коли тобі болить. Якщо люди користуються соціальними мережами, скажу дещо. Так, звичайно, всі хочуть читати тільки позитив, але в житті не завжди є позитив. Деякі люди пишуть про певні моменти, і я розумію, що їм болить, і я розумію – чому. Пишіть. Ніхто нікому не потрібен, кожного цікавить, який він сам, і багато хто використовує Фейсбук для власного піару. Але якщо вам хочеться когось почути вночі і поговорити з якоюсь живою душею і у вас є Фейсбук – пишіть.

Якщо вам хочеться когось почути вночі і поговорити з якоюсь живою душею і у вас є Фейсбук – пишіть

Тетяна Трощинська: А тобі напишуть 100 коментарів, дадуть непотрібні поради і скажуть якісь речі, через які ти не можеш заснути, і це теж є.

Марія Бурмака: Якщо людині погано, і вона пише, що їй погано, то які тут можна погані коментарі написати? Сама, дура, винувата? Ну ок, я напишу пост про те, як реагувати на такі коментарі.

Тетяна Трощинська: І це важливо. Важливо і тим, хто тебе не впізнає на вулицях, тому що тебе можуть не знати, але обгадити у Фейсбуці все одно.

Марія Бурмака: А обгаджувати у Фейсбуці можуть і будуть всі, тому що тут дуже просте пояснення. Раніше, коли не було Фейсбуку, для того, щоб заговорити зі мною, треба було людині теж бути на якомусь певному рівні. Вона має прийти на концерт, або працювати ось на радіо, тобто докласти якихось зусиль, встати з дивану і пройти якийсь шлях, бо я його пройшла. Мене міг покритикувати мій тато, бо він був розумнішим за мене, якийсь політик може зробити зауваження, що я коментую те, на чому не знаюся, але якщо мене критикує якась людина, яка лежить на дивані, не має середньої освіти, п’є пиво і всіх обсирає, ну то кожен може так зробити. А наша справа – не зважати. Колись Мерлін Монро сказала, що мені неважливо, що ви про мене думаєте, бо я про вас не думаю взагалі.

Тетяна Трощинська: Не цікаво було вам зробити ривок і, наприклад, опинитися новим обличчям у парламенті?

Марія Бурмака: В моєму розумінні для мене це не ривок. Мене знають всі, я ціную свою репутацію, і моя музика якимось чином торкнулася душ людей, які до мене приходять на концерт. І я цим хочу запам’ятатися. І це не порівняти з тим, щоб говорити невідомо що у парламентській залі.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.