На наш одяг, сфотографований на моделі 40+, реакція завжди краща — засновниця бренду «Зерно»

Як інтегрувати українську вишивку в міський одяг? Як працювати з клієнтками 40+ та чи цікаві вони індустрії одягу? Як бути мамою трьох дочок та внука і давати дітям свободу? Про це говоримо з із засновницею українського бренду «Зерно» Христиною Патик

Ведучі

Тетяна Трощинська

На наш одяг, сфотографований на моделі 40+, реакція завжди краща — засновниця бренду «Зерно»
https://static.hromadske.radio/2019/04/hr-4020-19-04-05_patic.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/04/hr-4020-19-04-05_patic.mp3
На наш одяг, сфотографований на моделі 40+, реакція завжди краща — засновниця бренду «Зерно»
0:00
/
0:00

— Цього місяця 5 років нашому бренду, і за цей час, щиро кажучи, було дуже важко. І зараз ми стоїмо на такому етапі, як у назві вашої програми. Якщо ви вже дожили і вижили, то проект вже живе своїм життям і має велике майбутнє. Я більше 20-ти років в одяговій індустрії, і мене журналісти спершу почали називати дизайнером, і я спершу пручалася. А зараз я вже не пручаюся. Я вивчаю костюм, і беру або форму, або орнамент, або кольористику, або всі компоненти одномоментно, і відповідно інтерпретую це.

Для нас дуже важливо інтегрувати наш одяг в сучасний гардероб жінки і в сучасне місто. Для мене дуже важлива глибина концепції і джерело натхнення, звідки ми це все беремо. Я не терплю шароварщини, яка, щиро кажучи, навіть не відображає глибину традиції української культури, а просто є переспівом. Тому мені дуже подобається досліджувати і знаки, і орнаменти, і кольористику. Це «слоу фен», наш одяг можна носити довго.

Дуже важливо розуміти потреби клієнток і хто твоя цільова аудиторія. Якщо ми працюємо з жінками за 40, то дивно їм буде транслювати меседж, цікавіший для молодшого покоління. Наша клієнтка не хоче бути, як всі. І може оцінити, наприклад, те сухозолото, яке ми використовуємо в нашій борщівській сорочці, або інші речі, які тонко читаються в нашій стилістиці.

Я явно є 40+, і я помічаю навіть за реакцією спільноти в соцмережах: якщо буде одяг сфотографований на мені, реакція завжди краща. Не тому, що я така гарна, а тому що відбувається трансляція чогось невидимого. Це наша фішка: ми працюємо з непрофесійними моделями. І остання наша зйомка – спонтанно все вийшло, це було три покоління: 20, 40, 60.

Коли у 18 років я народила Устю, то мені хотілося тільки на лижах їздити в Карпатах і ходити на якісь забави, а тут мала дитина на руках. І ясна річ, що вона в кошику їздила зі мною. Це були ще ті часи. Ясно, що з моїм дорослішанням моє виховання дівчат ставало чимраз іншим. Вже більш усвідомлено ставишся до материнства, а не то, що бузьки принесли.

Відваги мені ніколи не бракувало. У США я отримала колосальний досвід. Я працювала, на щастя, не ресторані, а в рекламній компанії. І вже через місяць компанія доручила мені відкривати польський офіс у Чикаго, оскільки я добре говорю польською. Граматику я підівчила за 3 дні. І я в Америці говорила більше польською мовою, ніж англійською, бо я жила серед поляків, і поляки казали, що я говорю так, ніби я полька, народжена в Чикаго. Але я щиро вам скажу: я страшенно тужила за Україною.

У мене батько музикант, і не було інших варіантів, окрім скрипки та консерваторії, оскільки я виросла в музичному середовищі. Але батько відчував, що я щось йорзаю, і коли він мене прослуховував в консерваторію, він мені дав свободу своїми словами. Це фантастично, і я рекомендую всім батькам дослухатися до своїх дітей, і давати їм свободу вибору. Він мені сказав: «Якщо ти, Христю, захочеш колись змінити професію в житті, і стати, наприклад, банкіром, то я не буду проти». І я думаю, що я би була калікою все життя, якщо би тато мене не відпустив, бо я б займалась не своїм ділом.

Всю розмову слухайте у доданому звуковому файлі.