4000 вироків за колабораціонізм: чи всі вони справедливі?
За час повномасштабної війни було оголошено понад 4000 вироків за колабораціонізм. Як змінилося законодавство, що регулює цю сферу, та чи справді всі засуджені заслуговують на покарання? Про це в новому випуску «На зв’язку: окуповані території» говоримо з виконавчим директором Української Гельсінської спілки з прав людини Олександром Павліченком.
Встановлення юридичної відповідальності за колабораціонізм
Розділення людей на прихильників РФ та України стає важливим питанням сьогодні. Надто — у контексті перехідного правосуддя та подолання наслідків війни. Чи варто вводити поняття «колабораціонізму», кого притягати до відповідальності, розповідає Олександр Павліченко.
До повномасштабного вторгнення у 2022 році було порушено дві кримінальні справи за статтею про колабораціонізм. Перша така спроба стосувалася Нелі Штепи, яка була міською головою Слов’янська.
«Юридично для судового переслідування ці процеси були не зовсім сформовані. Не було такої практики й розуміння, де починається колабораціонізм, і якого рівня люди мають відповідати за цією статтею.
Навесні 2022 року було ухвалено зміни до Кримінального кодексу. Вони встановили сім кваліфікаційних ознак, які визначають людей як колаборантів і передбачають кримінальне переслідування. На сьогодні існує понад 9000 кримінальних справ і понад 4000 вироків за статтею про колабораціонізм».
Водночас станом на січень 2025 року в Україні було проголошено лише близько сотні вироків за воєнні злочини, зазначає Олександр Павліченко. Крім того, більшість з них ухвалені без присутності обвинувачених на лаві підсудних і їхнього реального притягнення до відповідальності.
«Тобто ми притягуємо до кримінальної відповідальності людей, які залишалися на цих територіях. Питання, наскільки це виправдано на сьогодні й наскільки це слугуватиме процесу повернення територій разом з людьми, які мешкають там протягом різного терміну».
Чи всі звинувачення у співпраці з окупантами доречні?
Частина українських територій уже під час великої війни перебувала в окупації близько місяця, інші території, а саме у Херсонській і Харківській областях, — триваліший термін. Саме другий варіант створив найбільше розглядів справ про колабораціонізм, пояснює виконавчий директор УГСПЛ. Йшлося про людей, які були залучені до діяльності органів окупаційної державної влади й органів, що забезпечують життєдіяльність громади.
«Це є небезпечною практикою, тут треба говорити про декілька чинників. Наприклад, держава не давала чіткого сигналу, протягом якого часу потрібно «перетерпіти» на цих територіях або як евакуюватися з них. В той же час, далеко не всі мали змогу виїхати».
Часто в окупації залишаються працівники медицини й сфери освіти, співробітники ДСНС, люди, які займаються енерго- та водопостачанням. Вони продовжують виконувати свою роботу й забезпечувати функціонування відповідних галузей на своїх місцях.
«В кожному конкретному випадку потрібно детально розбиратися та встановлювати не лише факт перебування на посаді, а й ступінь суспільної шкоди й провини. Є люди, обрані місцевою громадою, як, скажімо, керівництво ОСББ. Вони комунікують зі службами, окупаційною владою, переважно займаються розподілом якоїсь гуманітарної допомоги. У нас є реальні випадки, коли таких осіб звинувачували у колаборції та позбавляли свободи. Тут уже є явний перегин у бік покарання тих, кого б не варто було карати».
Олександр Павліченко
Як оцінювати дії працівників пенітенціарних служб?
Подібне непросте питання стосується працівників пенітенціарних служб, які залишалися в окупації й продовжували виконувати свої обов’язки.
У 2014 році Україна залишила на окупованих територіях близько 16 тис. осіб в установах виконання покарань чи в слідчих ізоляторах. Там залишилися не лише затримані, а й співробітники, які забезпечували функціонування установ і убезпечували спільноти від того, щоб ці особи не вийшли на свободу. Ймовірно, частина з них продовжує працювати на тих же посадах сьогодні, каже посадовець УГСПЛ. У 2022 році ще близько 3200 людей опинилися в аналогічному становищі. Чотири виправні заклади в Херсонській області були захоплені росіянами.
«Росіяни не заходили до Херсонського слідчого ізолятора до травня. Вони розуміли, що контролюють його, але на території установи їх не було. В той же час, потрібно було зберігати режим безпеки й здійснювати піклування про тих осіб, які перебували в цьому ізоляторі й інших виправних колоніях. Відповідно, пенітенціарний персонал, адміністрація мали залишатися й виконувати свої обов’язки».
Проблема полягає у відсутності належних протоколів, говорить Олександр Павліченко. Він зазначає, що спілкувався на цю тему з керівництвом Міністерства юстиції й запитував, чи є плани евакуації у таких ситуаціях. Вже тоді були значні сумніви, що людей з цих установ вдасться вивезти.
Російські окупанти були зацікавлені в тому, щоб працівники таких закладів залишалися на своїх місцях і продовжували працювати. Частина людей погодилася на таку пропозицію, частина — ні. Перших визнають колаборантами, оскільки вони пішли на співпрацю з окупаційною владою.
«Ми ставимо запитання, як держава зі свого боку забезпечувала процес повернення людей з цих колоній, можливо, через переговорний процес. Засуджені чи ті, хто перебував під слідством, не могли вирішувати, чи виходити їм на свободу; адміністрація ж установи могла ухвалювати такі рішення принаймні для частини персоналу».
Новини з тимчасово окупованих територій
До 1 липня цього року мешканці окупованої частини Херсонської області мають прив’язати SIM-карти мобільних телефонів до російських паспортів. Про це повідомив окупаційний губернатор Херсонської області Володимир Сальдо. Разом з тим, місцеві мешканці скаржаться на низьку якість цього зв’язку й те, що його періодично заглушують самі ж окупанти.
На окупованій частині Донеччини радіостанція NRJ між піснями транслює заклики підписувати контракт з російською армією. Радіостанція належить французькій компанії NRJ Group, але працює за російською франшизою.
На окупованих територіях Запорізької області провели перше засідання «колегіального органу», на якому обговорювали питання управління українським майном. Розглядалися питання безплатної передачі майна, надання об’єктів для зберігання чи господарювання та визнання частини майна нічийним, щоб оформити його як державну власність РФ.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі або дивіться на Youtube-каналі Громадського радіо
за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Валентина Троян
Олександр Павліченко
