В горах ми переборюємо недовіру до себе, — третя українка у світі, що зійшла на Еверест

В черговому випуску програми “40 нові 20” говоримо з Оксаною Літинською, банкіром, фінансовою директоркою міжнародних відділень Інвестиційного банку Standard Bank Group в Лондоні

Ведучі

Тетяна Трощинська

В горах ми переборюємо недовіру до себе, — третя українка у світі, що зійшла на Еверест
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2019/11/hr-4020-19-11-22_litynska.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2019/11/hr-4020-19-11-22_litynska.mp3
В горах ми переборюємо недовіру до себе, — третя українка у світі, що зійшла на Еверест
0:00
/
0:00

Проте більше в медіа вона відома своїм захопленням альпінізмом.

Тетяна Трощинська: Ваше захоплення альпінізмом настільки набула розмаху, що ви піднімалися на Еверест?

Оксана Літинська: Так. І Спускалася))

Тетяна Трощинська: Чому альпінізм?

Оксана Літинська: Моя історія того, як все починалося, певно, дуже доречна до вашої програми «40 нові 20». Десь в років 35 ми з моїм чоловіком думали, що нам буде скоро 40 років, і ще поки ми у фізичній силі, треба щось зробити, щоб пам’яталося потім довгими зимовими вечорами біля каміну. Я запропонувала піти десь на Північний полюс, але, оскільки ми обоє виросли в Пласті і дуже любимо гори, ми вирішили піти на якусь гору. Ми почали шукати, якою є та найвища гора, де не потрібно дуже багато альпіністського знання, і Google нам сказав про Аконкагуа. Ми ніколи не чули про таку гору, але, як виявляється, це є найвища гора південної півкулі, найвища гора обох Америк. Пройшовши певне тренування, ми пішли на Аконкагуа. Нам страшенно сподобалося і ми тим заразилися.

В нас не було такої мети – піти на Еверест, але, як і в будь-якому хобі, чим більше ви про те вивчаєте, тим більше вам це подобається, тим далі ви йдете. І ми кілька років тому думали з чоловіком, на які гори ми далі підемо, але мій чоловік взяв в написав у Фейсбуці, що ми зібралися на Еверест. Тож, якщо він вже пообіцяв, мусили йти.

Оксана Літинська

Тетяна Трощинська: Як до цього треба готуватися? Можливо, треба якось окремо перевіряти здоров’я, думати про якісь моменти, пов’язані зі зміною тиску, вологості і тим, що там в горах відбувається?

Оксана Літинська: Так, обов’язково. Кисню на висоті Евересту і в нашому житті є однаково, але через різницю в тиску молекул цього кисню на висоті є набагато менше. Чим вище ви піднімаєтеся, тим менше кисню, від того є холодніше. Також є величезний вплив та ваші м’язи, на ваше тіло і особливо великий вплив на ваш мозок – як ви поводитеся, як ви оцінюєте ситуацію. 30% альпіністів на висоті понад 7 тис метрів мають галюцинації.

Тетяна Трощинська: Так, тобто ти не завжди ухвалюєш ті рішення, які б ти ухвалив тут, у звичному середовищі на землі.

Оксана Літинська: Так, ти йдеш ніби в тумані, тому часом розказувати – чи хтось зробив правильне чи не правильне рішення на землі, важко.

Тетяна Трощинська: В горах альпіністи ходять у зв’язці. Для мене це – про довіру. Чи це так?

Оксана Літинська: Це точно про довіру, це дуже багато про довіру. Там поєднується дуже багато різних довір. По-перше, це довіра до себе, до свого спорядження, що ти можеш правильно йти і бути безпечною людиною для того, хто з тобою у зв’язці. По-друге, це про довіру до тієї людини, з якою ти є зв’язаний, чи до декількох людей, бо краще йти в зв’язці з трьома людьми. Якщо хтось падає в один бік, хтось інший має стрибати в інший бік, і ви мусите довіряти тій людині, яка це зробить на висоті, коли її мозок на 100% не працює. Ну і звичайно, люди, які вірять в Бога, вірять, що Бог їм допоможе. Серед альпіністів багато віруючих людей, особливо серед шерп (це люди, які допомагають нести речі та підніматися на Еверест). Є, до речі, і жінки-шерпи, які звуться шерпані.

  • Якщо хтось падає в один бік, хтось інший має стрибати в інший бік, і ви мусите довіряти тій людині, яка це зробить на висоті, коли її мозок на 100% не працює

Тетяна Трощинська: Як організовано життя у таборі?

Оксана Літинська: Я піднімалася з південного боку – з Непалу. Щоб дійти до табору, потрібно днів 10. Ви йдете по дуже чудесних горах які мені нагадують катедру природи. Ми прийшли в базовий табір 12 квітня, вийшли — 24 травня. Тобто ви півтора місяці проживаєте в базовому таборі. Там кожна експедиція має свій маленький підтабір. Він складається з наметів, а якому сплять люди, намету, де ми всі разом їмо, спілкуємося, дивимося фільми, є намети, в яких сплять шерпи, і є декілька наметів, де ви тримаєте продукти і провіант.

Тетяна Трощинська: Що можна їсти? Певно, є якісь вимоги до харчування, та й не все з собою понесеш?

Оксана Літинська: Звичайно, на такій висоті, де розташовано табір, люди не живуть. Тому ця висота з часом вас вимучує. Ваше тіло так швидко не відновлюється, а тим більше, ви постійно ходите вгору і вниз, щоб акліматизуватися. Через нестачу кисню ваш апетит є заниженим, ви не дуже хочете їсти. Тому намагаються їсти такі речі, які швидше і легше засвоюються. Для організму краще засвоюються карбогідрати, білки тяжче засвоюються. Але треба себе примушувати їсти чим більше, адже в день виходу на саму гору запросто можна втратити 10 тисяч калорій. Чому така втрата калорій? Тому що ваш організм тільки щоб вижити, витрачає дуже багато. Ви набагато частіше дихаєте, щоб той кисень знайти для свого організму.

Тетяна Трощинська: Чи супроводжують лікарі людей і групи?

Оксана Літинська: Звичайно, ні. Але є декілька груп, які мають свого лікаря. Так роблять американські групи, які привозять з собою свого лікаря. Але є доброчинна організація «Швидка допомога на Евересті», вони мають великий тент з чотирьома ліжками з багатьма медикаментами. І якщо ви заплатите по 100 доларів з людини від вашої експедиції, ви можете приходити туди необмежену кількість раз.

Тетяна Трощинська: На самому початку це було про подолання для вас чи ні?

Оксана Літинська: Це про подолання себе, швидше, тому що гори ті стояли і будуть стояти мільйони років, і це не про підкорення гори. Ми підкорюємо тут самих себе, переборюємо свої страхи, переборюємо недовіру до себе, до своїх можливостей. Це тому я ходжу в гори.

Тетяна Трощинська: Крім сміливості, що ви ще для себе відкрили в собі і можливо у своїх зв’язках?

Оксана Літинська: Оскільки ми з чоловіком підходили до кризи середнього віку, було дуже важливим, що ми разом ходимо в гори. Це саме та зв’язка – і в переносному, і в прямому значення. Тому що багато людей у середньому віці часто знаходять якісь інші хобі, які їх, швидше, розділюють, ніж об’єднують. Нам дуже пощастило , що саме це нас об’єднувало і об’єднує, і що ми можемо проводити такий якісний час разом. Нам в тому трохи легше, тому що довіра в нас є безумовною, вона напрацьована роками.

Тетяна Трощинська: Ви плануєте ходити в гори і надалі?

Оксана Літинська: Так, я вже навіть собі купила квиток на літак до Антарктиди. Це вже як наркотик, неможливо від того відмовитися.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

теги:

Коментарi до запису