Сьогоднішні дівчата-підлітки вже знають, що можуть себе захищати — Ірина Славінська

Гостя — виконавча продюсерка Радіо Культура, авторка книжки «#майже_доросла. Книжка для дівчат і про дівчат» Ірина Славінська.

Ірина Славінська: Я виявила, що поки не з’явився «Гаррі Поттер» Джоан Роулінг, де був персонаж Герміони, мені взагалі не було де черпати рольові моделі дівчинки-підлітка. Яка не хоче шити фартушки, вираховувати в таблицях Піфагора номер імені коханого, і перевіряти на картах співпадіння чи щось таке. І я подумала, що це б була класна ідея для книжки. І так з’явилася ця книжка — не про маленьку принцесу, а про дівчину від дівчини, для дівчат різного віку.

Я писала з думкою про 12+. Проблема з принцесами є у дівчат різного віку, можливо, колись настане момент написати щось таке для трохи старших.

• У принцесах немає нічого поганого. Погано, коли принцеса — це єдина стратегія, яку тобі пропонують. Хочеш — будь принцесою. Але якщо не хочеш, які ще шляхи в тебе є? Що ще можна зробити?

Коли тобі 14, все навколо видається нормальним, крім тебе. Я думаю, так працюють гормони, дорослішання, але ось ця постійна тривога, що «я якась не така» — вона присутня. Цьому і присвячений перший розділ — пошуку орієнтирів, щоб заякоритися. Подумати: де мої сильні сторони, де мої слабкі сторони? Подумати, а що я насправді люблю, з ким і як розмовляю?

Про харасмент

Сьогоднішні дівчата-підлітки вже знають, що можуть себе захищати. Дівчина, яка в мене на Bookforum запитувала, що робити, коли до тебе хтось «клеїться» на вулиці, описала ситуацію, яка відбувалася в центрі міста. І вона в свої 14 знайшла достатньо відваги, щоб у перехожих попросити допомоги. Я би цього не зробила ніколи. Я не знаю, чи зараз, в 33, мені би стало до снаги сказати: «В мене проблема, допоможіть мені хтось».

Готовність підлітків прямо реагувати на домагання в публічному просторі, попросити про допомогу, або (як донька наших з чоловіком друзів, якій 16, до якої так само хтось клеївся) прямо сказати, з використанням обсценної лексики: «Іди… » (за певною адресою)… Сьогодні в них є розуміння того, що є цей простір для реакції. Не тільки заховатися, але і (окей, ще не вдарити) сказати, що тут є проблема.

Це було б не можливо без впливу масової культури, а з іншого боку, без впливу старших жінок, які, принаймні зараз, вчаться розповідати про цей досвід як про травматичний. Дізнаючись про це, як про проблему, дівчата можуть думати, що треба пошукати способів якось її розрулювати.

Вибір професії

Моя співрозмовниця, дівчина-підліток з Коломиї, дуже бентежилася через вибір професії. Але ми цю тривогу зняли разом, коли поговорили про те, що можна принаймні дізнатися, які існують університет та факультети. Страх вибору професії вдалося перетравити, почавши діяти за списком з пунктами планів: піти нагуглити, які є університети в Івано-Франківську, Львові і Києві. Подивитися, які є факультети, і з кожного міста виписати по 2 факультети, які подобаються. І так виходить список із 6-8 місць, куди можна через рік подавати документи.

Ще одна штука, про яку я пишу — це можливість рухатися в інакшій траєкторії. Наприклад, знайти тих людей, чия професія вас цікавить, і запитати, де вони вчилися. Може виявитися, що в цих людей освіта взагалі не відповідає їхньому фаху. Або вони можуть виявитися представниками університетської спільноти, де є сильна спільнота випускників. І ти можеш обирати університет не за назвою факультету, а за спільнотою, в яку йдеш. Можливо, ти отримаєш дуже цінний досвід спілкування.

Ще одна штука, про яку я пишу: обрати максимально загальні, фундаментальні науки: історія, психологія, соціологія, філологія, природничо-математичні науки також. Щось таке, що є загальним, дає хороший багаж знань хоч у якійсь сфері, а потім, вже ближче до 5-го курсу, можна буде розібратися, що тобі подобається, або спеціалізуватися вузько в магістратурі.

• Не можна когось змусити бути своїм менті — людина має прийти і сказати: допоможи мені. Така штука одразу відсіює ось цю складову: «Я тобі розказую, а ти не слухаєш».

Не можна примусити слухати. Я би дуже хотіла, щоб менторство розвивалося в Україні, але, можливо, це займе певний час. І ця культура матиме якось сформуватися в Україні.

Про жіночу дружбу

Я вірю в неї. Не одразу почала вірити, ми всі знаємо цей стереотип, що жіночої дружби не існує. Але мені пощастило все життя бути оточеною жінками і однолітками теж. У мене були подруги, коли я була школяркою. Вони, як це часто буває зі шкільною дружбою, не перейшли в майбутнє, але в мене є інші подруги, деяких з них я набула у 17 років, коли почала вчитеся в університеті. І вони завжди зі мною. Жіноча дружба в моїх очах — величезне джерело підсилення.

• Для цього треба вийти за низку стереотипів про те, що, наприклад, «жіноча дружба — до першого мужика, якого між собою не поділили».

Певний час, ще підліткою, я думала, що хлопці — вони хлопці, а дівчата — таке «що попало». Але потім ти розумієш, що не можеш бути хлопцем.

• Ти ніколи не будеш «свій хлопець». Можна спробувати дуже довго імітувати, що ти «свій хлопець», з тобою все в порядку, в тебе немає «бабських заморочок», і разом з усіма сміятися з дівчини, яка нафарбувалася, але на якомусь етапі ти розумієш, що це ж над тобою насправді сміються.

Якщо ти завтра неправильно пожартуєш — ти будеш в ролі об’єкта жартів про тупих білявок, чорнявок чи когось ще. Саме тому я вірю в жіночу дружбу і в підтримку жінками жінок.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS