У свої 40 я почуваюся чудово, і, дивлячись на колег, яким 50, розумію, що це початок хорошого десятиліття — Влада Недак

У черговому випуску програми «40 нові 20» поговорили про це з виконавчою директоркою проєкту Кешер в Україні Владою Недак.

Тетяна Трощинська: Днями ви стали на цю сходинку — 40 років, і навіть писали про це окремий блог, де згадали і наш проєкт. Що це для вас — якийсь етап, сходинка чи поріг?

Влада Недак: Скоріше за все, це сходинка, можливо, все ж таки, це ще етап руху вгору.

Тетяна Трощинська: Колись, коли мені було 15, я думала, що 36 років (чомусь саме про цю цифру) — це вже кінець всього. У вас бували такі моменти?

Влада Недак: Так. На момент мого приходу в організацію мені було 18 років. За два роки мене запросили на першу навчальну тренінгову програму, де я була наймолодшою. І тоді я дивилася на жінок, яким 40, з певним сумом, через те, що вони, певно, вже доживають свій вік і згасають. Я їх по-своєму жаліла, думала, що вони, звісно, там щось ще намагаються займатися якоюсь діяльністю, приїхали на семінар, але це все вже жалюгідні спроби. Так я розмірковувала у 20 років.

Тетяна Трощинська: І я думаю, що це нормально, напевно. Але наше життя все-таки довше, ніж 20 і 25 років. В Україні це має ще особливий контекст, і, з урахуванням купи стереотипів, у яких ми живемо, говорити про це має сенс?

Влада Недак: Саме так. Мені здається проблема сприйняття і розділу на вікові рамки нікуди не зникає. І це сприйняття шаблонні і стереотипні, загнані у певні рамки.

Тетяна Трощинська: Ви працюєте в одній організації понад 20 років – що це для вас?

Влада Недак: Коли я прийшла в організацію, я була студенткою, відкрита до всього нового. І тут мене зачепили три речі. По-перше, це жіночий колектив, такий для мене незвичний. Другий момент — ці жінки дуже ефективно і спритно шукали нові проєкти, ділилися на групи, думали про те, як будувати єврейське життя у своєму місті. Це було настільки органічно і дивовижно! І по-третє, мене дуже надихнув юдаїзм, який я для себе відкрила, адже я ніколи не знала настільки глибоко про історії та традиції цієї релігії, тут я просто потрапила у цей єврейський спосіб життя.

У 18 років я не думала, що тут я зупинюся і відшукаю себе у професійному плані. Я залишилася, тому що мені тут було добре як жінці, як єврейці і як активістці.

Перше, з чим я почала професійно працювати, це був моніторинг і оцінка. Уявіть, 2000 рік, я вивчала літературу англійською мовою, вела статистику того, з чим ідуть наші жінки з семінарів, з чим би вони хотіли повернутися, чого вони від нас чекають. Далі на мене чекав наш відомий проєкт — комп’ютерні центри для жінок. На той момент ми відкривали перший комп’ютерний центр у Черкасах, Луцьку, Вінниці. І це був мій другий етап можливості залучити жінок до технологій. На той момент учителі, лікарі, соціальні працівники переходили з паперового ведення документації у комп’ютерний світ, і цей перехід був різкий, без підготовки, що давалася жінкам непросто. І ми шукали мотивацію переконати жінок, що вони зможуть із цим легко впоратися і в 35 років, і в 40. Зараз я, звісно, думаю, що це лише нові двері, які відкриваються в 40 років перед жінками.

Тетяна Трощинська: Ви сказали, що вели єврейський спосіб життя. Що це означає?

Влада Недак: Є багато анекдотів на тему, чим відрізніться цей спосіб життя. Дивіться, для єврейської мами її дитина — найкраща. Навіть незначні перемоги та успіхи цієї дитини підкреслюються у подвійному обсязі. І це дуже велика підтримка. Не фраза — «ти міг би краще» або «нічого, наступного разу буде краще», а фрази на кшталт «це таке велике досягнення», «ти сам до цього дійшов» тощо. І ми дуже часто чуємо, що відомі єврейські постаті наголошують, що вдома у дитинстві їх батьки дуже підтримували і вмотивовували, чим би вони не займалися. І Боря, який пиляє скрипку, а сусіди з жахом чекають на кінець гри, буде чудовим музикантом.

Також дуже суттєву роль грають єврейські традиції — як релігійні, так і сімейні. Взагалі я люблю піднімати тему на семінарах мам і дочок, чому сімейні традиції допомагають нам у нашому сімейному житті — втриматися і не потонути під час складних моментів. Наприклад, шабатна вечеря — це можливість зустрітися усією родиною за столом.

Тетяна Трощинська: Повернімося до наших 40-ка і до того, що ми називаємо кризою. У цьому віці ми починаємо думати про те, що, можливо, я вже буду не така гарна або не така здорова, або не така затребувана у суспільстві. Як ви проходили і чи проходили це все?

Влада Недак: Так, останні три-чотири роки ближче до осені я думала про те, чого я досягла до цього віку, чи змогла я вижати максимально з себе і взагалі – чи потрібно вижимати по максимум. Щодо привабливості, по своєму фізичному стану я себе краще почуваю, ніж я була у 20. Тобто в 20 я не розуміла значення спорту – що він для здоров’я, а не для якоїсь зовнішньої краси. Я дуже спокійно ставлюся до сучасних тенденцій, на кшталт того, щоб зробити щось зі своїм обличчям, зі своєю шкірою. Тобто я добре сприймаю процеси, які відбуваються з тілом та обличчям, але мені здається, що я максимально роблю для того, щоб виглядати добре. Мені здається, я досягла ідеального балансу між тим, як виглядаю, і як почуваю себе.

Мені здається, навіть ставлення дітей до мого віку змінилося. Раніше мій син теж сприймав, що 40  це дуже щось доросле, а зараз він мені каже, що я не схожа ні на одну маму в нашому районі, що він мене не сприймає як маму, каже, що я молода та енергійна, наче в якомусь польоті.

Я можу сказати, що я чудово себе почуваю, і, дивлячись на моїх колег, яким 50, я розумію, що це початок хорошого десятиліття, і це далеко ще не кінець.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS