Вік є, а меж — немає — модель 50+ Олена Александрович

Як знайти в собі силу віку, полюбити його і навіть ним керувати.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Олена Александрович

Вік є, а меж — немає — модель 50+ Олена Александрович
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/12/hr-4020-21-12-24_aleksandrovich.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/12/hr-4020-21-12-24_aleksandrovich.mp3
Вік є, а меж — немає — модель 50+ Олена Александрович
0:00
/
0:00

Гостя — підприємиця, модель 50+, засновниця проєкту «Age Management» Олена Александрович.

Олена Александрович: Вік є, але важливо те, як ми до нього ставимося. Одні рахують: «О, вже 40 скоро, 50, 60. Скоро пенсія». А я вважаю, що треба навчитися ставитися до цього віку.

Зморшки, тіло — все це є. Але якщо ти всередині себе відчуваєш класно, кайфуєш від цього життя, від свого досвіду (бо розумієш, як функціонують речі навколо), то цей спокій транслюєш назовні.

Ейджизм в Україні й сиве волосся

Ейджизм у нас «цвіте буйним цвітом». Але, на мій погляд, це «дитяча хвороба лівизни», як казав класик. На заході так, певно, теж було. Але вони пройшли це. Я працюю майже 30 років з італійцями. Бачу, як там ставляться до жінок, взагалі до віку. У них молодь ставиться з повагою, поблажливістю. Іноді вони навіть захоплюються окремими речами. Крізь все це ти бачиш повагу. Повагу до віку, до досвіду.

У дівчат трохи за 30, 40 в Україні є ось цей острах — дійти до якоїсь межі. З цим треба працювати в суспільстві. Ми маємо показувати дівчатам не те, що не треба боятися, а що треба шукати в собі ту силу віку, треба йти сміливо уперед. І таким чином показувати: вік — є, а меж — немає.

Я 24 роки пропрацювала у бізнесі, в такому «жорсткуватому» бізнесі — у сфері будівництва. Це дизайн, фантазія, креатив, але також і митниці, податкові. А потім я вирішила піти в інший бік. Тоді започаткувала свою справу — я шию білі сорочки. Мені моя колежанка порадила рекламувати їх, вдягаючи самій.

  • Я тоді вже почала сивіти, і вона каже: «Це буде трошки розрив шаблонів, але це класно».

Я почала фотографуватися і виставляти у Facebook. Хтось побачив, а далі пішло-поїхало. Мене почали запрошувати в рекламу, на якісь заходи. А потім мені сказали: «Завдяки твоєму сивому волоссю ти так схожа на Меріл Стріп». Так і пішла ця робота.

Що турбує з віком?

Безумовно, здоров’я. Як я в один момент зрозуміла: «До 30 ми знущаємось з нашого організму, робимо все, що можемо. Після 30 починаються натяки, що це матиме наслідки (в когось навіть раніше). А зрештою нам здоров’я каже про ці наслідки. І каже досить гучно». Тому здоровий спосіб життя — це важливо. За здоров’ям треба слідкувати.

Я бігаю, або ходжу. Періодично займаюся йогою.

  • Яку б генетику тобі Боженька і батьки не дали, за тілом треба доглядати.

Зараз все змінюється на великій швидкості. Я б не сказала, що треба летіти з тією швидкістю, як все навколо. Ми не доженемо. Але варто знайти свою комфортну швидкість. Щоб бути й в тренді, і мати час насолоджуватися цим світом.

  • Це раніше стабільність була цінністю на рівні громадського світогляду. А зараз — навпаки: «Бігом, вперед, вперед». Треба знайти свою швидкість.

Про проєкт «Age management»

Я довго думала над назвою цього проєкту. Age — вік, а management — це побудова, структура бізнесу. Є багато різних проєктів, направлених на вікову тему, але вони всі мають приставку «antiage». Я вважаю, що від «анти» треба відходити. Для мене це принципова річ. Це завжди війна і боротьба. Яка боротьба проти віку? Він все одно переможе. Може краще з іншого боку подивитися на це? Як керувати віком? Я зараз монетизую свій вік.

Я просто прийняла себе такою, як я є. Це психологія. Так, ти старієш. Але у цих зморшках — такий досвід. Було не лише щось там погане, але й маса хорошого. Глянь на свої очі у дзеркало, у них стільки всього є. Ти знаєш, як цей світ кругом тебе працює. Знаєш речі, на які просто треба не зважати.

Оця банальна фраза: «Полюби себе». Жінки, які «ішачать», гарують, спитають: «Як це? У мене руки болять, ноги болять». У кожної свій шлях. Кожна має знайти те, що їй подобається, щось маленьке, і робити це. Задовільняти себе цим потихеньку. Тоді, можливо, життя почне як вогонь жевріти, жевріти й зігрівати людину.

  • Ми ж родом з Радянського Союзу, звикли не покладати рук заради всіх: дітей, сім’ї, чоловіка, батьків, суспільства, роботи, але тільки не для себе.

Тому, мені здається, треба потихеньку повертатися до себе. Коли в сім’ї жінка, мама щаслива, всі по-інакшому будуть її сприймати, тому що вона себе по-іншому сприйматиме.

‎‎Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS