Я і мої колеги тепер несемо відповідальність за те, що колись включали в ефіри Симоненка, Рогозіна і Жириновського — Мирослава Барчук

Про долю української мови в радянській і сучасній Україні, а також про роль та відповідальність медіа у ситуації, в якій перебуває наша країна, ми поговорили у програми «40 нові 20» з телеведучою та журналісткою Мирославою Барчук.

Українська мова у Києві у 80-х роках — травма україномовних

У цій травмі, яку ми пережили, дуже важливо, щоб ми порозумілися всередині. Ми не можемо вдавати, що цього не було, робити вигляд, що ми всі в рівних позиціях — російськомовні і україномовні. Ці болісні речі мусять бути проговорені. І я хочу розуміти, що інша частина суспільства розуміє мій біль. До речі, мою дитину теж зачепила ця історія, це було не так жорстко, як було в мене у російській школі у Києві у 80-х роках, але це теж було важко: «до задниці реп’ях причепився», «а у тебя что в семье говорят по-украински?» і так далі.

«Щеплення від комунізму варто робити кожному поколінню»

Коли я працювали на «5 каналі», ми зробити такий експеримент — послали камеру під транспортний університет і запитували дітей, що вони пригадують про Радянський Союз. Так ось, ці діти малювали прекрасні картинки зі слів своїх бабусь та дідусів про країну рівних можливостей, про країну соціальних гарантій, про те, що всі ходили один до одного в гості і співали прекрасних пісень, що були цінності. І так казало 90% дітей.

• Щеплення від комунізму треба проводити у кожному поколінні, як Німеччина проводить денацифікацію у кожному поколінні

Тоді я зрозуміла, що щеплення від комунізму треба проводити у кожному поколінні, як Німеччина проводить денацифікацію у кожному поколінні. Тому що це все буде ще довгі роки відтворюватися і відтворюватися.

Український комплекс меншовартості

Ми не казали собі правду 30 років, ми говорили про якісь надзвичайні риси українського народу, про його мудрість і працьовитість, тепер настав час говорити правду. Зокрема, мені подобається позиція Віталія Портникова, який говорить про інфантильність українського суспільства, про те, що українська держава історично не виникла шляхом природного зібрання етнічних українських територій, а виникла внаслідок рішення Ради народних комісарів і особисто «товариша Сталіна» — у Москві зробили українську державу.

Плюс Голодомор, плюс завезення великої кількості немісцевого населення, і це призвело до утворення двох політичних груп. Одна — державники, а друга — толерує Україну як незалежну державу, але щоб вона була близька до РФ або була її частиною. І ці люди є також частиною нашого народу, нашої нації, ми не можемо вдавати, що ми не повинні з ними працювати.

Дуже добре сказав український письменник і культуролог Микола Рябчук, який використав поняття креольської ідентичності. У латиноамериканській традиції — це ті нащадки іспанських колонізаторів, які жили у Латинській Америці, але належали до іспанської культури. Ось так само є у нас політично-активна суспільна група, яка сторониться української державної традиції і так званого «телячого язика».

Для них українська культура, українська мова, українська традиція є вторинною і провінційною стосовно колишніх центрів Російської імперії і Радянського Союзу. Тобто українські креоли приречені на непозбутній комплекс меншовартості щодо колишньої метрополії. З нами живе в країні ця частина людей, для яких цінності держави Україна не існує, і ми повинні це приймати як даність. І я весь час думаю — і як нам із цим жити.

• Із нами живе в країні ця частина людей, для яких цінності держави Україна не існує, і ми повинні це приймати як даність

Я згодна, що ми живемо на кордоні цивілізації, згодна, що ми живемо на цій лінії фронтиру між двома цивілізаціями — «руським миром» і західною цивілізацією, і наша задача посувати цей фронтир далі на схід.

Журналісти і війна

Я не вірю в те, що журналіст не повинен мати своєї громадянської позиції, тим паче, якщо країна є воюючою. Я не вірю, що можна сидіти і слухати ворога твоєї держави і робити вигляд, що та брехня, яку він озвучує на твоєму ефірі, на твоєму майданчику, та брехня, яка руйнує і підриває твою державу, є просто альтернативною точкою зору.

• Я не вірю, що можна сидіти і слухати ворога твоєї держави і робити вигляд, що та брехня, яку він озвучує на твоєму ефірі, на твоєму майданчику, та брехня, яка руйнує і підриває твою державу, є просто альтернативною точкою зору

У 2014 році в мене було ток-шоу, яке називалося «Ціна свободи». І я зробила програму про відповідальність журналістів і українські медіа за ту катастрофу, яка сталася в країні. Тому що мені було зрозуміло, що і я несу відповідальність, і всі мої колеги за те, що робили вигляд балансу, запрошували до ефірів таких людей як Петро Симоненко або Володимир Корнілов. Ми Рогозіна включали, Жириновський не вилазив з ефірів.

Коли ці люди озвучували в ефірах якусь несусвітню дурість, ми раділи, що люди бачать цей жах. Але з’ясувалося, що люди нічого не бачать, це падає на їхню свідомість, отруює її, і серед тієї частини людей, яка пізніше у 2014 році кричала «Путин, введи войска», були і наші глядачі. Я це визнаю і цю відповідальність відчуваю, що війну зробили не лише Путін, ФСБ і російські медіа, її зробили і українські медіа. Зараз моя принципова позиція – не запрошувати в ефіри людей, які підривають державу.

• Коли ці люди озвучували в ефірах якусь несусвітню дурість, ми раділи, що люди бачать цей жах. Але з’ясувалося, що люди нічого не бачать, це падає на їхню свідомість, отруює її, і серед тієї частини людей, яка пізніше у 2014 році кричала «Путин, введи войска», були і наші глядачі

І на той ефір про відповідальність медіа я запросила Портникова, Кокотюху, Романа Чайку, і була Наташа Влащенко, яка зараз є генпродюсером ZIK. Ми багато сперечалися про те, чи може, чи не може журналіст займати громадянську позицію, як бути, щоб на олігархічних медіа журналісти не працювали на олігарха, а працювала згідно з журналістськими стандартами. І тоді Наташа Влащенко сказала, що найголовніша проблема українських медіа у тому, що це не бізнес. Поки українські медіа не почнуть самі заробляти, вони будуть брати політичні гроші.

І ось тепер, коли Наташа є генпродюсером каналу ZIK, який відносять до групи Медведчука, і коли я чую, як Микита Потураєв каже, що оцей умовний медіахолдинг Медведчука — ZIK, 112 канал, News One — отримує щонайменше 1,5 мільйони доларів щомісячно, то я згадую ці слова про політичні гроші. І мені цікаво, як наші колеги, які працюють у медіахолдингу Медведчука, пояснюють те, чим вони займаються.

Що можуть зараз зробити журналісти?

Зараз люди у зв’язку з цією пандемією та повенями відчувають катастрофічність. І якщо раніше влада якось намагалася переконати людей, що вона каже правду, то зараз медіа кажуть, що правди і фактів насправді немає — є множинність правд, підміна реальності. Тобто відверта брехня — це вже не брехня, а альтернативна точка зору, що правди немає, що є дуже багато трактувань, у яких годі розібратися.

І ми зараз відчуваємо цей хаос, зокрема і тій інформаційній війні, яка триває. І я боюся, що це прекрасний ґрунт для приходу до влади «поганого пацана», «авторитарного лідера», «крепкого хозяйственника», який може прийти і «навести порядок в стране». Мало того, що популізм завжди приводить авторитарних лідерів і тиранів, то ще й цей хаос. Тому зараз важливо рятувати себе в хаосі.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS