facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Я виходила, щоб бачити людей: твій світ стоїть на цих людях»: Катерина Ісаєнко про Ніжин під час війни

Як переживає повномасштабну війну місто між Києвом та Черніговом? А люди в ньому?

«Я виходила, щоб бачити людей: твій світ стоїть на цих людях»: Катерина Ісаєнко про Ніжин під час війни
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Катерина Ісаєнко — викладачка, літературознавиця, перекладачка, кандидатка філологічних наук, увесь час після початку великої війни залишалась у рідному Ніжині на Чернігівщині.

Починаємо розмову спогадами про 24 лютого — перший день широкомасштабного вторгнення росії в Україну.

«Тікати нам не було куди. Ніжин — посередині між Києвом і Черніговом»

Катерина Ісаєнко: Я з Facebook дізналась, прочитала у когось про перші бомбардування. Читаю цей рядок, і відчуваю, що у мене здригається хата. Ми живемо у центрі Ніжина. Тут, якщо ти у центрі, то ти близько до всього — усі стратегічні об’єкти довкола.

У мене будинок на березі річки Остер. Двір там, де була колись Чорна Рада. Будинок просто підскочив, а тоді було таке відчуття, що склався по дощечках. Колосальний вибух! Переляк. Донька прилетіла до мене у кімнату: «Мамо, що таке?». Я кажу: «Війна». Але ні істерики, нічого. Валіза-то стояла, там були документи на доньку, документи на будинок.

Слухаючи виступи Байдена, я думала: «Буде щось, бо Пентагон просто так не буде підіймати хвилю». Але до останнього сподівалася, що це «щось» — це мегазагострення на сході, що там будуть просуватися війська. У переддень десь мелькало у стрічці обличчя путіна, у мене була дика тривога.

Тікати нам не було куди. Ніжин — посередині між Києвом і Черніговом, але так, ніби збоку. Наша влада одразу розібрала колії. Це було дуже правильно. Так Ніжин став закритим через залізницю. У нас тут потужна тероборона, рух опору свій. Бо Чернігівщина — партизанський край. І, звісно, Збройні сили.

Це, мабуть, врятувало Ніжин. Бо буквально на наступний день в наших селах — Велика Дорога, Лосинівка — стояли російські війська. Стояли буквально місяць.

У мене мама в Ніжині, їй 70 років. Вона працює на стратегічному підприємстві, яке не може покинути. Моя 15-річна донька теж сказала: «Ні, мамо, нікуди, не поїдемо». І це ж не 3 роки дитині, яку можна запакувати й повезти силою авторитету.

Ну і вороги, коли зайшли, то по сусідству тварюки почали мінувати дороги. Тому ми прийняли рішення, що ми всі сидимо на купі. Мама живе окремо. Коли нам з донькою ставало дуже страшно, то ми ходили до мами, тому що в мами є укриття. Погріб такий глибоченький.

Катерина Ісаєнко

Слухайте також: Армія рф знає, що скидає авіабомби на житлові квартали, що стріляє по цивільних — мер Чернігова


«Я просто виходила, щоб бачити людей: твій світ стоїть на цих людях»

Катерина Ісаєнко: В Антуана де Сент-Екзюпері є текст-молитва «Навчи мене, боже, мистецтву маленьких кроків». Рахувала тоді ті маленькі кроки. У нас спустошились всі полиці в місті, не було що їсти. Надя (донька — ред.) їсть яйця. Я ходила містом, шукала, де купити яйця. Не купила зрештою їх у перший день, але я находила 10 тисяч кроків. Біля мене дитина, ми рухаємось.

День прожив, бо забиваєш його побутовими клопотами. Коли надходить ніч, починаються тривоги, залітають дрони. У місто ворог фізично не зайшов, але поскуб по околицях приватні будинки. Є певна кількість загиблих людей.

У перші пару тижнів була проблема з харчами, місто закрилося. Але пізніше налагодилося. Бо у цій біді ми бачимо колосальний людський фактор, Україна — це люди. В Ніжин фермер щодня привозив безкоштовно кілька молоковозів молока — із села, яке не було захоплене. Він просто привозив його і роздавав людям. Як тільки у нас через пару тижнів почала продаватись кава (смачна, несмачна не мало значення), я почала виходити, бо повинна була бачити людей. Мені це полегкість давало: твій світ стоїть на цих людях.

У мене було відчуття полегшення, коли російську армію почали гнати із сіл, які поблизу нас. Бо ці села — супутники Ніжина. Через залізничний вокзал хоп — і ти вже в селі Велика Дорога. І у мене відчуття було, ніби це якийсь шматок Ніжина приростає назад. Я вже бачила якість фрагменти з Ірпеня, з дальніх постраждалих містечок. І дуже боялась подивитись, що тут у нас. Фактично ці села під Ніжином — це був наш щит.

Я кожного ранку чекала включення Чауса (голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус — ред.). Чути було, як бомбить просто страшне. Але він завжди казав: «Так, шановні, холодна голова, у нас оце, оце, оце ми втратили за ніч». І я знаю Чернігів, я дуже люблю це місто. Знаю, яка там шикарна площа була, кінотеатр. Чаус стоїть, а на фоні замість кінотеатру купка попелу. І це такий жах, просто екзистенційний жах, що йде цей коток дикий, який стирає твоє життя.


Слухайте також: Моїй дитині вже 25, тому ми разом зібралися і пішли у військкомат — журналістка, яка вступила до тероборони


«Ніжин стоїть на трьох стовпах: базар, вокзал, гімназія вищих наук. Досі мало що змінилось»

Катерина Ісаєнко: Історично в Ніжині, крім Чорної Ради, чого тут тільки не було! Це ж ярмарки, базари! Ще Гоголь писав у першому творі, який він спалив, під назвою «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», що Ніжин стоїть на трьох стовпах: базар, вокзал, гімназія вищих наук. До цього часу мало що змінилось. Класика провінції вічна.

Як тільки з’явилась можливість і стали довозити, у нас з’явилось все. Якщо спочатку яйця були по 50-60 грн, то зараз вони повернулись десь на 30-35 грн, до довоєнних цін.

Я не можу назвати того, чого зараз немає. І базар є, навіть у понеділок. А до війни понеділками базару не було. У нас дуже розвинене своє, бо люди вирощують багато: соління, кисла капуста. Навіть якщо у вас немає якоїсь смакоти вдома, то ви підете і купите. І все дуже доступне. Бо є люди, які роками там стоять. От я завжди купую в однієї жінки капусту чи гриби-гливи.

Це свої люди. Як не прийдеш, вони до тебе: де це ви були? А що ви не приходите?

Ніжин живе нормальним життям, дуже підтримує нашу тероборону. У нас є осередок підтримки тероборони й фронту усі 8 років. Отець Сергій Чечин —  військовий капелан, Герой України — усі 8 років возив допомогу на схід, його бус знають усі люди в місті. Якщо зустрічаєш, ти обов’язково з ним обіймаєшся. Тому що це не просто священник, це людина Ніжина, людина, яка символізує Ніжин.

Ця небайдужість людей, ця активність дуже тішить. Я дуже щаслив бути українкою, дуже щаслива, що усі мої люди не розчаровують. Ніжин — мирне місто, як уособлення маленької України. Ми нікого не чіпаємо. Але якщо нас зачепиш, зразу зрозуміло — краще нас не рухати.


Слухайте також: Надія на те, що Крим буде звільнений, стає все міцнішою — Ахтем Сейтаблаєв


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Кому насправді належить влада у Чернігові: інтерв'ю з журналістом

Кому насправді належить влада у Чернігові: інтерв'ю з журналістом

11 год тому
Як одразу два українських культурних феномени здобули визнання від ЮНЕСКО

Як одразу два українських культурних феномени здобули визнання від ЮНЕСКО