Гостя — історикиня моди Марина Кацура.

Марина Кацура: Принцеса Діна вийшла заміж за принца Чарльза в 1981 році. Це весілля дивилося понад 80 мільйонів людей. Якщо ми побачимо фотокартки радянські з 70-х років, то усюди будуть сукні по фігурі, ніяких стрічок. А принцеса Діана виросла на жіночих романах, вона собі хотіла сукню дівчини Вікторіанської епохи. Це була принцеса, при чому в нашому розумінні «Попелюшки». Її сукня — це відбиток її ідеалів на той час. Вона була на 10 років молодшою за Чарльза, була дуже закохана (в образ, який вона придумала для Чарльза). Ми знаємо, до чого зрештою призвело те, що цей образ розчинився. Але ця сукня зробила революцію у весільній моді на той час. Усі наречені 80-90-х років були схожі на «тістечка».

Атласний шовк тафти увійшов в радянську моду. Звісно, ніякого шовку в нашому розпорядженні не було. Натомість був просто досить недорогий атлас. Тому наші наречені 80-х років мали сукні з атласу, з величезними рукавами-буфами, величезними спідницями, на які потрібно було одягати кринолін, який придумали ще у 19 столітті. В 90-х роках атлас поступився місцем фатину, легшій тканині. Але наречена-принцеса нікуди не поділася. Тільки додалася кількість оборочок і декорування.

Тетяна Трощинська: Якщо дивитися з нинішнього погляду на це, то величезна кількість воланів, кліпси у вухах (які дістали, такі й були), мережива. Ми б зараз, напевно, сказали, що це несмак. Можемо вживати в цій ситуації це слово?

Марина Кацура: Сьогодні оцей несмак стає стилем. Тут тонка різниця. Чим відрізняється вульгарність від кітчу? Візьмімо, наприклад, людину, акуратненько одягнену з голови до ніг в один бренд. І точно такий же ансамбль, в якому може бути якась умисність — кепка козирком назад, сорочка спеціально заправлена неправильно або застібнута неправильно. Якщо усе дуже охайно, акуратненько, гарненько з претензією на смак, то це, звісно, виглядає вульгарно. А якщо ми розуміємо, що це смішно, що ми з голови до ніг в одному бренді, усі знають, що це за бренд, то це вже жест. Якщо ми сьогодні вдягнемо на весілля ту саму сукню атласну з буфами, кліпсами, але з розуміння того, що ми робимо, то це може бути жест, наша заява, аж ніяк не несмак.

• Для сучасної моди 90-ті — це натхнення.

Про врятовану повсякденність

У 90-х роках на модну сцену виходять Джон Гальяно та Александр Макквін. Вони роблять так, що ми кожен день сьогодні виглядаємо ошатними. У 80-х роках люди нарядними щодня по вулиці не ходили.

Вони стерли цю тонку лінію між ошатним одягом і повсякденним. Вони зробили повсякденний одяг досить ошатним.

• Наречена повинна була бути вдягнена по-багатому. Аби її за тими мереживами та оборками не було й видно. Хоча потім родина розплачувалась за це кілька років.

Про сукню як реліквію

Була ще одна важлива різниця між радянською весільною модою і європейською. Мені здається, це взагалі показує наші проблеми, і сьогоднішні в тому числі.

• У Європі весільна сукня — це сімейна реліквія. Її зберігали в сім’ї протягом кількох століть.

У нас в одній сукні могла виходити заміж вся родина. Можна було вийти заміж, а потім цю сукню продати сусідці. Ця сукня не мала сакральної цінності. На неї могла кілька місяців заробляти вся родина, але це ніякого внутрішнього підґрунтя не мало.

Про вінки наречених

У принцеси Діани була фата довжиною 130 м з шовкового мережива. У 90-ті роки модно було одягати капелюх, чіпляти на нього фату.

19 століття подарувало нам таке поняття як «флердоранж». Усі наречені виходили у вінку з квітів апельсинового дерева. Флердоранж був показником статусу. Ніби промовляв, що «ця родина може собі дозволити апельсин». У наші радянські часи, звісно, про флердоранж ніхто не знав. Але техніка створення вінків у нас була такою самою.

У 90-році з’явився магазин дизайнерки Віри Вонг. У 2000 вона стала топовою, її роботи почали підроблювати. Вона ввела моду на сукні без рукавів і бретельок. Це завдяки їй вони й сьогодні в нас мають попит.

Мені здається, сукня Діани була для нас ковтком краси, мрії. Для нас це було уособлення мрії та щастя. Продовження цього у випускних сукнях — це про те ж саме. Сукня Діани «м’яко лягла» на розпад Союзу, на наші історичні події. Наші жінки з радістю це все прийняли. Вони здійснювали свої мрії.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS