Разом із кримськими татарами у 1944-му було переселено 13 тисяч болгар — голова ГО «Нашите Хора»

Гість програми — голова правління Кіровоградської обласної громадської організації «Об’єднання болгар «Нашите Хора» Сергій Осадчий.

Анастасія Багаліка: Давайте розпочнемо нашу програму із того, скільки ж в Україні етнічних болгар, де вони живуть, і як давно?

Сергій Осадчий: Офіційна статистика була проведена останнього разу у 1989 році, і тоді цифри свідчили про понад 200 тисяч болгар. Але це застарілі дані. Фактично болгар в Україні не менше 500 тисяч. В основному вони проживають на Одещині, потім Запоріжжя, у Криму. Є практично в усіх областях України. Але найстаріша діаспора, це наша — вільшанських болгар. Наші предки, а це 400 сімей, перемістилися сюди у 1773 році під час чергової невдалої спроби, скажімо так, побити турків та визволити Болгарію від турецького іга. І 400 сімей зрушили з насиджених обжитих місць, це Алфатар, Сілістра, Рущук та інші місця. Вони прийшли до фортеці святої Єлисавети, вона є і нині, це Земляна фортеця, і царська держава дозволила болгарам залишитися неподалік на річці Синюсі. І там 1774 році було засноване селище Олшанка (Вільшанка). І з тих пір діаспора фактично залишається на цьому місці. Діаспора розрослася, землі давали безкоштовно, але за це болгари повинні були три дні на тиждень робити на землі. Це були вільні землі, але царська держава застоувала свої можливості, щоб освоїти ці землі. Зараз на цій землі щонайменше 5000 людей, які мають болгарське коріння. І у Кропивницькому теж.

Анастасія Багаліка: Тобто вже майже 250 років 400 сімей тримаються свого етнічного коріння!

Сергій Осадчий: Скажімо так, це ж не тільки болгари, бо відбулася ж також асиміляція і молдовани, і росіяни, і українці. Ми говоримо в основному українською мовою, а, наприклад, одеські болгари переважно російською. Ми — найдавніші, і ми були ізольовані, тому що в одеських болгар була велика маса, а також був генерал Інзов — попечитель, що багато зробив для них. Коли його перепоховали, то понад 10 кілометрів несли труну з його тілом.

 

 

Анастасія Багаліка: Якщо говорити про мову, то чи всі етнічні болгари знають мову своєї батьківщини?

Сергій Осадчий: Коли ми зснували нашу організацію, а це вже майже 7 років, одним зі статутних завдань було вивчення болгарської мови. Наші боглари зазвичай спілкуються українською, але також є ті, хто знає болгарську, яка вже є асимільованою, проте досі залишається. Якщо у найближчі декілька років ми не зробимо конкретних кроків, болгарська мова може зникнути з Кіровоградщини. Минулого року ми вперше відкрили недільну школу, цього року відкрили школу у самій Вільшанці. Це проект, який фінансово підтримує Болгарія. Він передбачає вивчення мови, історії і загалом болгаристики. На жаль, Україна присвоїла гроші, 79 тисяч гривень на банківських рахунків,які були розраховані для підтримання школи. Через ліквідацію «Артем Банку», на їх рахунках залишилися ці кошти. І ніхто не бере за це відповідальність на себе.

Анастасія Багаліка: Держава й не має відповідати за це. В будь-якому разі це були гроші приватної особи, а держава не гарантує гроші приватних осіб.

Сергій Осадчий: Але ми на цьому не зупинимося, ми будемо надалі боротися, щоб ці гроші таки повернули.

Анастасія Багаліка: Хотілося б також дізнатися, що означає «нашите хора»?

Сергій Осадчий: Як говорять в Одесі: «наши люди».

Анастасія Багаліка: Скажіть, а от самі болгари активно лобіюють свої інтереси у громадських об’єднаннях, чи це лише просвітницькі установи?

Сергій Осадчий: Болгарська діаспора завжди пристиснялася з боку держави. Якщо говорити про Другу світову війну. Болгарія була вимушена бути сателітом Гітлера, але жоден з болгар не воював в окопах проти Радянського Союзу.

Анастасія Багаліка: А для болгар в Україні актуальне питання пошуків власного коріння та чи часто їздять українські болгари на свою історичну батьківщину?

Сергій Осадчий: На прикладі нашої організації можу сказати, що за час існування наших земляків поїхало туди понад 200 людей. Саме по програмі, започаткованій у Болгарії, та фінансованій нею. Це освітня та просвітницька поїздка. Болгарія робить усе можливе, щоби підтримати нашу діаспору.

Разом із кримськими татарами 1944-му було виселено 13 тисяч кримських болгар. Коли вони повернулись, навіть  не хотіли називатися болгарами через утиски

Анастасія Багаліка: А у яких країнах ще є болгари?

Сергій Осадчий: В Аргентині, в Каналі, Іспанії, Німеччині, Англії, в Росії також багато. Така різноманітна географія розселення тому, що люди хотіли кращої долі. Так само з багатьма діаспорами.

Анастасія Багаліка: А скільки все ж таки відсотків українських етнічних болгар володіє болгарською мовою?

Сергій Осадчий: Я можу сказати лише за наших вільшанських болгар. І це менше половини.

Анастасія Багаліка: А чи багато в Україні є культурних пам’яток, пов’язаних з болгарською спільнотою і чи вони захищені?

Сергій Осадчий: В 1912 році на території Полтавської області в селі Малоперещепино було знайдено скарб, і лише у 2001 році за ініціативи редакторки газети «Родєн край» і депутата Миколи Габара було відкрито пам’ятник, невелику стелу, на місці цього скарбу, який містив 75 кілограм золотих і срібних виробів. Він перебуває в «Ермітажі», того що на той момент це була держава Росія. І щороку ми проводимо фестиваль у приблизний день знаходження цього скарбу, куди приїздять нащадки болгар з багатьох країн.

Анастасія Багаліка: В зв’язку з анексією Криму, чи ви знаєте, чи багато етнічних болгар виїхало звідти?

Сергій Осадчий: Мало хто виїхав. Тому що «прикіпіли до землі». Дуже велике вимушене переселення було у 1944 році. Разом із кримськими татарами було виселено також і 13 тисяч кримських болгар. Знову ж таки, коли вони повернулись, вони навіть  не хотіли називатися болгарами через утиски. Болгари живуть там і, думаю, будуть жити.

Анастасія Багаліка: А якщо говорити про болгарську кухню, чи багато в Україні місць, де можна спробувати її?

Сергій Осадчий: Болгари — це гурмани, і болгарська кухня дуже проста, насичена і цікава. Практично на кожне свято болгари готують, спробувати це можна і у нас у Вільшанці також.