Фото: ДМ
Авторами репортажів є журналісти команди The Reckoning Project: Ukraine Testifies («Свідчить Україна»). На презентації книжки були свідки воєнних злочинів Росії в Україні, Генпрокурор та представники Генпрокуратури.
Наталя Гуменюк: Наша команда документує воєнні злочини РФ і зібрала найтяжчі з них. Йдеться про події першого року повномасштабного вторгнення: ракетні обстріли вокзалу в Краматорську й ТЦ «Амстор» у Кременчуці, авіаудари по центру Чернігова та бомбардування пологового будинку в Маріуполі, вʼязницю у шкільному підвалі в селі Ягідне на Чернігівщині, катівні на Херсонщині, окупацію ЧАЕС і викрадення українських дітей.
Усі ці матеріали зроблені на основі глибоких розмов і інтерв’ю з прямими свідками воєнних злочинів, буквально з потерпілими й тими, хто потенційно може свідчити в суді.
Нарешті у 23-му вже році знайшли шлях, як передавати ці речі так, щоби українські слідчі органи могли прийняти ці матеріали. Ми на постійному зв’язку з десятками й сотнями людей, які пережили найгірше.
Нам було конче важливо привезти цих людей у Київ з різних куточків України. Щоб вони зрозуміли, що вони не одні, їхні історії не забуті. Вони мали можливість дійсно поспілкуватися з правоохоронними органами. Що ще я можу зробити для цих людей, крім того, щоб вони могли донести свої питання та мали можливість зустрітися з Генпрокурором. І мені здається, представникам прокуратури, які пішли на зустріч з нами, було також важливо почути цих людей. Досі ми постійно знаходимо людей, яких ще не опитали навіть з різних причин. Ці люди живуть поряд в усіх містах України дуже близько. Ми, як журналісти, автори, медійники, публічні люди, інколи навіть зловживаємо, згадуючи тему воєнних злочинів.
Читайте також: 95 відсотків воєнних злочинів мають розслідувати на національному рівні — Павліченко
Наталя Гуменюк: Журналістика — це служба і вона має бути корисною. Це не просто про розповідання. Це — про користь. Якою є ця користь? Вона може бути різною, особливо під час війни: ти можеш допомогти людині, повідомити про небезпеку, буквально зробити інструкцію, як людині поводитися під час обстрілу тощо. Користь може бути у приверненні уваги.
Наші інтерв’ю детальніші, ми уважніші до деталей. Ми не можемо дозволити собі помилитися, ми маємо бути ще точнішими. Наші матеріали є журналістськими, але додатково ми просто фіксуємо їх в тому форматі, який міг би створити ще одну функцію. Тобто ми не замість журналістики робимо якусь іншу адвокаційну справу, а так само опитуємо людей. Але, можливо, десь нейтральніше, так, щоб сторона захисту чи суд не міг би сказати, що журналіст вас підвів до якоїсь думки. І перевірка даних має бути набагато точнішою.
Ми не розходимося з правилами професії, ми просто розуміємо, як ця професія може робити ще щось.
Наталя Гуменюк: Ми поспілкувалися з людьми після презентації, у день заходу. Представники прокуратури знали, хто приїде і тому вони мали час підготуватися і дати відповідь, що з тією чи іншою справою. Декого допитали, викликали на якусь додаткову розмову напередодні заходу, до деяких одразу після заходу перетелефонували. Людям було важливо побачити одне одного і просто бути в одному колі. Мені було цікаво почути як одна з наших героїнь, яка була в окупації 9 місяців в лікарні в Миколаївській області, казала, що записала для себе на аудіо на телефон виступ. Вона хоче дати почути це людям в себе — як їх поважають. Бо люди, яких ми кликали, були уже трошки зневірені, бо багато часу проходить.
Українська прокуратура — успадкована з Радянського Союзу, спрямована на пошук злочинців і потерпілі завжди були вторинними. Для неї головне — знайти злочинця. Але зараз ми маємо ситуацію, коли є тисячі потерпілих. І вони мають бути в центрі. Ми спочатку маємо справу з потерпілими, розуміючи, що, можливо, цього злочинця ми швидко і не знайдемо.
Ми працюємо для суду звичайного, у звичайному розумінні, і для суду громадської думки. Ми маємо одне одного посилювати. Кожен відчуває, що він сам робить недостатньо. А от разом, можливо, ми можемо сильніше вплинути на результат поза тим, що просто вийшов якийсь матеріал про трагічну подію.
Читайте та слухайте також: Готовність говорити важлива: воєнні статеві злочини не мають терміну давності — адвокатка
Нагадаємо, воєнні злочини — це злочини, які сталися під час ведення війни. Це невибірковий обстріл медичних об’єктів, використання школи як воєнної бази, насилля над цивільними особами — все те, що Римський статут і Міжнародне Женевське та Гаазьке право називає «воєнними злочинами». Воєнні злочини — це неправомірне ведення війни.
У Гаазі 3 липня 2023 року відкрився Міжнародний центр судового переслідування за злочини агресії проти України (ICPA). Центр судового переслідування за злочини агресії — перший крок у створенні спецтрибуналу для Росії, впевнений виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.
Путін заохочує своїх військових чинити воєнні злочини в Україні. Про це американському телеканалу CNN заявив представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Є низка ініціатив і організацій, які займаються збором інформації про жертв російської збройної агресії в Україні та притягнення до відповідальності вищого керівництва РФ і безпосередніх виконавців тих злочинів. Правоохоронні органи України дуже багато та плідно працюють над цим. З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україні станом на березень 2023 року зафіксовано понад 72 тисячі воєнних злочинів, скоєних російськими військовими.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту