Окупований Мелітополь, ілюстративне фото / Фото: Reuters
Як нагадує Ксенія Квітка, доволі швидко Росія оголосила про анексію українських територій, які вона окупувала з 2022 року, й почала запроваджувати на них своє законодавство й адміністративні установи. Крім цього, швидко розпочалася паспортизація населення.
Ще з 2022 року у своїх федеральних актах щодо анексії територій РФ ввела поняття «безхазяйне житло», що також існувало у російському цивільному кодексі. Передбачалося, що житло, визнане безхазяйним, може бути націоналізоване й забране у власність місцевої окупаційної адміністрації.
«Далі з роками місцеві адміністрації розробляли свої законодавчі акти, якими вони цей процес впроваджували і закріпили його. Якщо говорити про практичну реалізацію, то вона почалася ближче до 2024-2025 років. Ті процеси, які практично відбувалися на місцевих рівнях, потім знайшли своє відображення у російському федеральному законодавстві, яке РФ імплементує в окупованих регіонах. Таким чином, вона законодавчо закріпила процес визнання житла безгосподарним і закріпила процес, що воно передається спочатку в майно місцевих адміністрацій, а потім вони мають право передати це майно іншим людям, які є власниками російського паспорту», — розповідає Ксенія Квітка.
За її словами, таке житло можуть надавати людям, які потребують помешкання, або працівникам місцевих адміністрацій, зокрема у медичній та освітній сферах. Серед категорії адміністративних працівників значну частку займають росіяни, завезені на окуповані території.
Як пояснює дослідниця, наразі отримання російського паспорту є абсолютно необхідною умовою виживання в окупації. Тож з різних причин проукраїнські люди вимушені залишатися на цих територіях й використовувати документи РФ. Інакше особі можуть відмовити у наданні медичної допомоги, роботі й грошах. Таким же інструментом тиску стає і майно: якщо людина відмовляється отримувати російський паспорт, окупанти відбирають у неї житло.
Захистити свої права та майно у такій ситуації майже неможливо, зокрема й із допомогою адвоката. За словами Ксенії Квітки, є випадки, коли люди з українськими паспортами, які виїхали на підконтрольну Україні територію, намагаються повернутися в окупацію, щоб виконати вимоги РФ та зберегти своє майно. Як пояснює дослідниця, це дуже складний і дорогий шлях, що пролягає через аеропорт «Шереметьєво», де відбувається фільтрація. Людей можуть не пустити далі з дуже різних причин, звинуватити їх у роботі на ЗСУ, а також затримати й інкримінувати їм держзраду. Human Rights Watch задокументували 37 випадків, коли людям не дозволили проїхати, і лише три, коли їх пустили далі.
«Плюс, прикордонники ФСБ ставлять людям, яких вони не пропускають, заборону на в’їзд на 20, 30, 50 років, і ніхто не може це оскаржити», — додає Ксенія Квітка.
Вона розповідає, що другий спосіб, у який люди намагаються захистити своє майно, це знайти на ТОТ родичів або знайомих, які могли б платити за них комунальні послуги, щоб окупаційна адміністрація не звернула уваги на це помешкання, або намагаються самостійно когось туди поселити.
«З нашого досвіду і аналізу судових справ, це не допомагає. У окупаційної влади в чотирьох регіонах є три критерії, за якими вони розглядають майно як безхазяйне. Перший — це неоплата комунальних послуг більш ніж протягом року. Другий — відсутність реєстрації цього майна у державному російському реєстрі. Третій — те, що це майно може шкодити сусідам через те, що там ніхто не живе, наприклад прорвуть труби. З судових процесів ми бачимо, що розглядаються три критерії, але найважливіший — це відсутність реєстрації», — пояснює співробітниця Human Rights Watch.
За її словами, у певних справах судді пишуть, що оскільки люди поїхали з цих територій, є громадянами «недружньої країни», то це значить, що вони відмовилися від свого майна, і тому є право його забрати.
Також українці та українки намагаються оформити довіреність на своїх близьких. Для цього вони звертаються до консульських установ РФ, зокрема у Молдові. Але згідно з новими російськими правилами, громадяни України можуть оформити довіреність лише через нотаріусів, які перебувають на ТОТ, лише на громадян РФ і лише за погодженням місцевих адміністрацій.
Як зазначає дослідниця, з 2024 року до січня 2026-го Human Rights Watch ідентифікувала близько восьми тисяч судових справ у так званих «ЛНР» та «ДНР», щодо передачі майна, що вважається безхазяйним, до місцевих адміністрацій. При цьому, ці справи розглядалися у 25 судах, тоді як на окупованих територіях функціонує 95 судів, зауважує Ксенія Квітка. Тобто загальна кількість проваджень щодо відбирання житла може бути у кілька разів більшою.
«Російська влада свого часу сказала, що вони ідентифікували близько 550 тис. одиниць майна, яке не зареєстроване у російському реєстрі та яке потенційно може бути оголошене безхазяйним. Тобто ці масштаби великі, дуже скалдно їх відслідковувати, бо дані не завжди публікуються», — говорить дослідниця.
Україна не визнає конфіскацій майна, що відбуваються на окупованих територіях. Документи на право власності, які залишаються у людей, зберігають свою чинність для української держави.
За словами Ксенії Квітки, важливо продовжувати стежити, що відбувається з майном на окупованих територіях. Це можна робити через Telegram-канали, сайти окупаційних адміністрацій, сусідські чати чи безпосередньо знайомих, які продовжують там мешкати.
Якщо з майном щось відбувається, його визнають безхазяйним, починають забирати, потрібно звернутися до українських правоохоронців, щоб зафіксувати злочин у Єдиному реєстрі державних розслідувань. Як зауважує дослідниця, це можна зробити або напряму, або через офіс омбудсмена.
«Також люди фіксують це через міжнародний реєстр збитків, там є категорія щодо майна. Маючи довідку від правоохоронних органів з ЄРДР, її можна завантажити в «Дію», а через неї — у міжнародний реєстр, і таким чином хоча б зафіксувати цей злочин.
Зараз цей міжнародний реєстр служить більше для документування того, що відбувається, щоб розуміти весь масштаб порушень, які скоює Росія в Україні. Сподіваємося, що будуть виділені фінанси з різних джерел на функціонування цього реєстру, і люди зможуть отримувати фінансову компенсацію», — каже співробітниця Human Rights Watch.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі