Подорож із СРСР до Гвінеї та в зворотньому напрямку

Поет, літературознавець, викладач КНЛУ Борис Дабо-Ніколаєв розповідає про своє життя в Західній Африці. У фокусі — досвід викладання в Гвінейській республіці в місті Конакрі, куди він вирушив з Києва 1972 року, аби почати працювати в місцевому університеті. Дата виїзду з УРСР дуже промовиста. Чи пов’язаний такий далекий переїзд із переслідуваннями українських дисидентів? 

«Ще в 1968 році мені стало ясно, до чого йде країна. Це з’ясування почалось у вересні 1964 року, коли на засідання моєї міської літературної студії при Палаці піонерів «Джерело» заборонили запрошувати Михайлину Коцюбинську. 1965 року мою літературну студію ліквідували, а 1968 року відбулася вторгнення в Чехословакію, після якого нічого доброго вже не можна було очікувати. 1977 року, вже після повернення з Африки, мені не дали захистити дисертацію, бо методологія, за якою я починав її писати в 1960-ті, виявилася неприйнятною для 1970-х», — згадує Борис Дабо-Ніколаєв.

«Тогочасна Гвінея була другом СРСР і Китаю, а також ворогом Франції. Це було схоже на Північну Корею, бо там на чолі країни також стояв вождь, який привів країну до незалежності та носив титул Верховного відповідального за революцію. Він дивився і в бік СРСР, і в бік Китаю, і в бік США, і в бік Саудівської Аравії, намагаючись залучити кошти звідусіль. Він був абсолютним диктатором, але достатньо розумним диктатором», — говорить пан Борис.

Говорячи про особливості спілкування з колегами, Борис Дабо-Ніколаєв зауважує, що коло тих, хто виїхав із СРСР, уникали розмов на політичні теми та не говорили про радянське життя, бо знали, що і серед викладачів, і серед працівників амбасади можуть бути агенти КДБ. Водночас, Гвінея відчувалася як менш токсичне, ніж СРСР, середовище: «Країна орієнтувалася і на соціалістичний Схід, і на капіталістичний Захід. У пресі існував плюралізм, можна було купити іноземні газети», — згадує Борис Дабо-Ніколаєв враження від 3 років роботи в Гвінеї: «Коли я після відпустки в Києві зійшов з трапа літака в аеропорті Конакрі, то відчув себе в своїй країні».

Які ознаки дому? Що дозволяє привласнити собі нову територію? Вільне культурне середовище та незашореність на чомусь одному: міркує Борис Дабо-Ніколаєв.