Подкаст «Без страху за спиною» є частиною комунікаційної кампанії «Без страху за спиною: комплексне впровадження положень Стамбульської конвенції», що втілюється в межах ініціативи «Рівність. Лідерство. Майбутнє», яка реалізується громадською організацією «Дівчата» в межах проєктів ООН Жінки за фінансовою підтримкою урядів Данії, Швеції та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН.
Думки, висновки чи рекомендації, висловлені у подкасті «Без страху за спиною», не обов’язково відображають погляди ООН Жінки, урядів Данії, Швеції та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН.
Вікторія Єрмолаєва: Слова «Стамбульська конвенція» чомусь для багатьох тригерні, хоча ми говоримо про Стамбульську конвенцію протягом довгих років. Чому досі вона не до кінця реалізована в Україні? Тим більше, коли ми говоримо, що на 36% побільшало випадків домашнього насильства в Україні за минулий рік.
Олена Шевченко: По-перше, дуже багато часу пішло на те, аби простими словами пояснити людям, чому треба ратифікувати Стамбульську конвенцію.
По-друге, ця негативна конотація пішла від різних так званих антигендерних рухів, які, в принципі, борються проти того, аби жінка і чоловік мали рівні права та можливості.
На фоні посилення антигендерних рухів і війни також дуже чітко помітно намагання «запхнути» жінку в таку традиційну модель, де жінка нібито має бути. Вона має бути на кухні, вона має бути в спальні, вона має народжувати дітей, тому що в Україні демографічна криза і все, розумієте? І тут відбувається ця легітимізація домашнього насильства (як в Росії), проти чого виступає Стамбульська конвенція.
Вікторія Єрмолаєва: Збільшення випадків домашнього насильства на 36% — це те, про що ми знаємо. Тому що велика частина таких злочинів замовчується. Знову ж таки з тієї причини, що деякі жінки бояться заявити про те, що над ними скоєно насильство чи на них скоєно напад.
Олена Шевченко: Система неповорітка. Кожного разу ми стикаємося з тим самим: жінка, постраждала від домашнього насильства, тільки з третього разу, після того, як втретє її побив чоловік, може перейти в кримінальне провадження. Тобто може наступити кримінальна відповідальність.
За нашим аналізом, який ми зробили з 2019 по 2024 рік, всіх кримінальних справ по Україні щодо домашнього насильства, найчастіше виноситься вирок — громадські роботи. А до того, як втретє побив, ще два рази, штрафи: 145 гривень, 350 гривень. Це смішні штрафи і смішна відповідальність.
Вікторія Єрмолаєва: Як цю проблему могла б вирішити Стамбульська конвенція?
Олена Шевченко: Треба приймати закони, додаткові зміни в Кримінальний кодекс. До речі, зараз іде ревізія нашого Кримінального кодексу, який в нас залишився ще з радянських часів. І це дуже слушний момент.
Потрібно повносити багато прогресивних норм, в тому числі про злочин на ґрунті ненависті, расизм, гомофобію. Але воно рухається дуже повільно.
Вікторія Єрмолаєва: Війна, вона загострює всі ці процеси і підсвічує ці процеси. Стає все більше жінок, які стають вразливою категорією, про захист яких треба говорити. І звісно, «Марш жінок» теж опікується цими питаннями.
Які заходи зараз впроваджуються вже після початку повномасштабної війни, і чи часто вам доводиться відповідати на запитання, «ну, може, не на часі, війна в країні»?
Олена Шевченко: На запитання «не на часі» мені доводиться відповідати все життя. Тому це не тригерне для мене запитання. Немає нічого поганого в тому, аби пояснити ще одній людині або ще одній групі людей, чому права людини завжди на часі. Відповідь дуже проста: тому що завтра ви можете бути тією людиною, яка постраждає. І це майже 100% відбудеться.
Жінки століттями не мали виборчих прав, жінки не мали права наслідування, жінки не могли виходити з дому, як зараз в Афганістані, говорити одна до одної. Ця історія постійно повертається. Ми бачимо, як в США вони навіть подумати не могли, що настільки швидко Трамп зможе відняти дуже багато різних свобод, за які вони боролися роками, десятиліттями.
Вікторія Єрмолаєва: Так, менше ніж за сто днів.
Олена Шевченко: І всі в шоці. А чому? Тому що завжди на поготові треба бути. І от громадянське суспільство, громадські організації, ініціативи, волонтерські групи стоять на заваді, щоб в будь-якій ситуації будь-яка людина все ще мала якийсь шанс прийти і звернутися за допомогою.
Ми збирали підписи за ратифікацію Стамбульської конвенції — 25 тисяч підписів. Два рази. Ми виводили людей на вулиці. І якщо треба буде, виведемо ще. Імплементація – це довгий шлях.
Олена Шевченко: Депутати взагалі були проти ратифікації Стамбульської конвенції. Тому що, на думку багатьох депутатських груп, які спонсоровані різними церквами, в тому числі, і російськими групами,
Конвенція виступає проти традиційних цінностей.
Вікторія Єрмолаєва: Тобто, бити жінку — це є частиною цінностей і устоїв, які нібито «треба підтримувати». Але це Росія. Це ж пропаганда, яка йде звідти, і це пропаганда — наш ворог, і ми підіграємо цій пропаганді. Хоча ми зараз, начебто, якось і намагаємось відмежовуватись.
Олена Шевченко: Подивіться, скільки людей за так звані традиційні цінності виходять і борються. Що мається на увазі — таке у мене питання. Жінок посадити по домах, примусити народжувати по 5 дітей, як на Росії, винищити всіх ромів, ЛГБТ-людей, відселити кудись? Мені здається, таке суспільство нам не потрібне.
Вікторія Єрмолаєва: Якщо говорити про ті ініціативи, які ви зараз впроваджуєте, з якими викликами стикаєтесь в першу чергу?
Олена Шевченко: Увесь процес законотворчості важкий. Останнє, що ми робили, це порівняльний аналіз щодо того, як йде реформування кримінального кодексу. Ми робили порівняння по деяких статтях, які нас цікавлять.
Протягом 2019-2024 років ми робили повний аналіз судових справ по домашньому насильству з викладкою по всіх областях — які вироки виносились, де були неправомірні рішення тощо. Зараз ми його продовжуємо.
Ми навчаємо адвокаток, навчаємо суддів, ми працюємо з поліцією. Коли з поліцією працюєш, кожен тренінг — це супер. Як правило, там працюють хороші люди. Але потім вони змінюються, приходять інші. Тобто це мають бути системні зміни. І системне навчання в тому числі.
Вікторія Єрмолаєва: Які основні ключові позиції Стамбульської конвенції ще не імплементовані в українське законодавство? Які основні положення, над якими нам треба зараз працювати?
Олена Шевченко: Визначення сексуального насильства, сталкінгу, переслідувань, у тому числі і кіберзлочинів, онлайн переслідування. Тому що Стамбульська конвенція — це така загальна рамка, яка починається зі слів про те, що кожна держава, яка ратифікувала і імплементує, має проводити комплексне навчання всіх сторін, які мають допомагати потерпілій. Тобто потерпіла, виживша, вона стоїть у центрі. Її права, її особиста недоторканість, її психологічний стан і так далі.
Вікторія Єрмолаєва: Якими мають бути кроки громадянського суспільства для забезпечення реального впровадження стандартів Конвенції? Чи можемо ми впливати кожна і кожен на своєму місці?
Олена Шевченко: Звичайно, можемо. Наскільки потужна була мобілізація до повномасштабного вторгнення. Останню петицію ми у 2021-му зібрали. Наскільки люди були заряжені, готові! Якби не почалась повномасштабна війна, на 8 березня був би дуже масовий марш.
Суспільний розголос, протести — це дуже багато. Але ми ще не навчилися втримувати напругу. Нам треба навчитись тримати фокус уваги і контроль цей громадський до кінця. А не перемикатись на інші справи.
Вікторія Єрмолаєва: Коли відбуваються Марші жінок, чи відчуваєте ви тиск, погрози праворадикальних організацій, які все ж таки завжди беруть участь, і стоять зі своїми плакатами? Чи ця тенденція якось змінюється від початку повномасштабної війни і, можливо, якось стало з цим простіше? Або навпаки?
Олена Шевченко: Я завжди казала і кажу, що я буду перша, хто вийде за їхнє право стояти і протестувати. Розумієте? Оце для мене про права людини. Будь-яка людина має право на думку, на свободу слову. Але без насильства.
Вікторія Єрмолаєва: А вони часто роблять це без насильства?
Олена Шевченко: Ні. Вони взагалі завжди з насильством. Люди, які йдуть з димовими шашками, з кийками, з ножами, з вогнепальною зброєю, коктейлями Молотова закидують фестивалі. Це ненормально. Ці люди мають сидіти в тюрмі. Така моя думка.
Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете: