«Кримська справа» ЄСПЛ: Росія поширює інформаційне сміття – Цимбрівський

У вересні Європейський суд прав людини почав розглядати справу «Україна проти Росії» про порушення російським окупаційним режимом прав людини у Криму. На цьому етапі ЄСПЛ повинен вирішити, чи є у нього юрисдикція у цій справі, чи може він її розглядати. Рішення очікується у період від шести до дванадцяти місяців. Лише після цього може розпочатись розгляд справи по суті. Керівник програми USAID «Права людини в дії» Тарас Цимбрівський розповів про те, як проходило засідання ЄСПЛ

Попереднє засідання

12 вересня відбулися попередні слухання у Міждержавній скарзі України проти РФ, які стосуються масових порушень прав людини, які стали результатом окупації Криму у 2014 році. Це цілком логічний крок з боку України у юридичній площині. Україна активно використовує різні інструменти для притягнення РФ до відповідальності.

У ЄСПЛ наразі п’ять міждержавних скарг. Крім того, понад 4000 індивідуальних позовів громадян України проти Росії. Разом з тим, міждержавні скарги – найважливіші, оскільки лише після їх розгляду та винесення рішення по суті, будуть розглядатись індивідуальні скарги. Міждержавну скаргу Україна подала ще в березні 2014 року. У вересні відбулося її перше усне слухання в ЄСПЛ, яке є попереднім етапом розгляду справи Великою палатою ЄСПЛ. На цьому етапі розглядаються саме критерії прийнятності, а не суті справи. Ми пильно спостерігали за процесом у Страсбурзі і тим, як сторони обмінювалися аргументами. Дива не сталося: дії РФ були очікуваними та прогнозованими, мовляв, ми не можемо говорити ні про окупацію, ні про анексію, що це політизована справа, а тому в ньому немає виміру прав людини. Подання позову вони називають  не більше ніж пропагандою з боку України та її міжнародних партнерів. Але я б читав це від зворотнього: це Росія використовує Європейський суд у пропагандистських цілях, оскільки будь-яких чітких юридичних аргументів у них не було.  Навпаки, вони намагалися вивести дискусію з юридичної площини в інше русло. Мені здається, більше це меседжі були направлені ні на ЄСПЛ, а на більш широку аудиторію, щоб поширювати інформаційне сміття для посилення розколів серед громадян за кордоном, щоб вони не розуміли, що саме відбувається.

Правова позиція України

Україна чітко використовувала юридичну аргументацію. Але змагатися зі стороною, яка намагається втекти від аргументів, не так легко. Правова позиція України ґрунтується на тому, що з моменту встановлення РФ ефективного контролю (effective overall control) над Кримом (найпізніше з 27 лютого 2014 року), саме вона несе відповідальність за дотримання права людини на цій території. Тож внаслідок окупації півострову обов’язок щодо забезпечення прав і свобод людини на території півострову покладається на РФ, що обумовлено положеннями статті 1 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

Важливо було встановити, з якої саме дати перейшов контроль до РФ над півостровом. Тут була несподіванка, тому що Росія змінила свою попередню позицію: раніше вони говорили, що контроль перейшов з 21 березня 2014 року (після підписання «договору» про союз між Кримом і РФ), тепер кажуть, що з 18 березня 2014 року. Залишається загадкою для більшості юристів-міжнародників, чим саме аргументована саме ця дата. Але Україна майстерно використала цей ляп Росії.

Позиція України, яка говорить, що контроль над Кримом відбувся найпізніше 27 лютого 2014 року, не виключає того, що Росія мала контроль над півостровом і раніше. Більше того, 27 лютого використовується у звіті прокурора Міжнародного кримінального суду, де справа перебуває на стадії попереднього вивчення. Європейський суд буде детально вивчати доказову базу, щоб зробити відповідні висновки.

Позиція РФ

Насправді, РФ намагається заперечити те, що є очевидним. На попередніх слуханнях російські представники постійно повторювали власні наративи на зразок «державного перевороту», «нелегітимного/недемократичного уряду», «фашизму/екстремізму/радикалізму/націоналізму» (в особі партії Свобода, Правого сектору, полку Азов), «утисків російськомовних меншин». Те, що Росія чорне називає білим, достатньо смішно звучить. Те, що анексія називається «самовизначенням народу» переходить всякі межі. Один з основних меседжів представників РФ спрямований на підрив авторитету до міжнародних інституцій, донорських організацій, як міжнародних, так і національних неурядових організацій, Заходу, США перед судом та ширшою аудиторією. Представник України дуже добре апелював до цих абсурдних «аргументів».

Ми не можемо поставити чітку стіну між правом та політикою: часто норми права підміняються політичною доцільністю. На жаль, ми мало що можемо з цим зробити, і тут вина не тільки України. Ми можемо говорити і про певні помилки, які були допущені міжнародним співтовариством, які наразі Росія намагається використовувати собі на користь. Наприклад, кейс з Косово, який точково використовується для легітимізації анексії Криму.

Подання Україною міждержавної скарги проти РФ має на меті припинити масові та системні порушення прав людини на території окупованого Криму, які підпадають під визначення адміністративної практики. Вони за своєю природою спрямовані конкретно проти вразливих груп населення (етнічні українці, етнічні кримські татари, проукраїнські активісти), які не погоджуються з окупацією Криму. Натомість РФ заперечує, кажучи про одиничні порушення, що немає зв’язку між особами. Але якщо дивитись на докази, які зібрала Україна, бачимо, що це відверта брехня.

На користь України працюють і численні звіти міжнародних громадських організацій з 2014 року. РФ навпаки намагається дискредитувати неурядові організації, які є серйозним подразником для них. Наприклад, на цьому засіданні не тільки згадували УГСПЛ, а й називали конкретні прізвища.

У заключній частині слухань, під час сесії одне із запитань стосувалось можливості дружнього врегулювання спору через компроміс. Можливо, це когось і здивує, але питання-відповіді – це стандартна процедура, судді можуть поставити такі питання. Мені здається, що водорозділ вже достатньо великий й компромісу щодо анексії Криму не може бути. Тож, боротьбу у ЄСПЛ буде продовжено.