Чайник про документальне кіно

Говоримо про те, коли народилося документальне кіно, як і чому треба дивитися документалістику, які сучасні тенденції та яких режисерів можна виокремити? А також, про Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA та проект прокату важливих документальних стрічок DOCU/ХІТ.

«Жанр документального кіно з’явився у 1895 році, коли брати Люм’єр почали записувати вихід працівників з фабрики, приїзд поїзда. Це було істинне кіно — вони просто знімали життя. В Україні перша хвиля документалістики почалась у 30-х роках. Це Дзиґа Вертов, який зробив свої найкращі фільми на Одеській кіностудії. «Симфонія Донбасу», «Людина з кіноапаратом» — ми маємо пишатися цими роботами.

Зараз ми переживаємо сплеск українського документального кіно. У нас відбулась Революція Гідності і навіть кінематографісти, які раніше займались ігровим кіно, відчули потребу зафіксувати ці історичні події».

Дар’я розповідає про історію фестивалю Docudays UA та його перспективи.

«Фестиваль почався у 2003 році. З формату правозахисної «тусівки» він переріс до культурного явища в Україні. З’явились окремі секції: DOCU/ЖИТТЯ, де показуємо найкращі світові роботи, DOCU/КЛАС, де навчаємо молодих документалістів робити документальне кіно, слухати колег. Особливо ми пишаємось тим, що фестиваль не закінчується в Києві, а з жовтня по грудень подорожує всією Україною. Нам вдається показувати фільми в Криму і Донецьку.

На початку червня ми запускаємо DOCU/ХІТ — проект прокату важливого кіно в кінотеатрах».

Чому документальне кіно важливо дивитись і як воно допомагає у житті?

«В мене багато питань до світових процесів, і тільки документальне кіно допомагає їх зрозуміти. Я вже давно не розумію новини, мені здається, це все поверхово, ми часто буваємо жертвами технологій. Документальне кіно допомагає подивитися в сутність проблеми».

Говоримо й про те, чи буває документалістика маніпулятивною. І яке українське документальне кіно, що знімається тут і зараз, допоможе всім нам краще порозумітися після завершення збройного конфлікту на території України.

«Залежить від людини, яка робить це кіно. Документальне кіно на стільки виснажливий і комерційно не вигідний процес, що цим займаються, в основному люди, яким цікаво зрозуміти як існує цей світ. Поняття «кіно на замовлення» існує. Але, найчастіше, це роботи для телебачення, у фестивальному житті таке трапляється рідко.

Я всім раджу дивитися кіно зі східних територій України. Наприклад, фільм Юлі Гонтарук «10 секунд», про людей, які пережили бомбардування в Маріуполі. Юля вміла вислухати людей, у яких в один момент нічого не залишилося. Дуже важливо дивитися такі фільми, щоб розуміти наших людей, яким складніше. Війна колись закінчиться і ми прийдемо до діалогу. Будемо багато говорити, багато реабілітуватися, це буде всім потрібно. Важливо готуватися і розуміти вже зараз».