Таємниці соціології з Іриною Бекешкіною

Як Ляшко посів місце Тігіпка? Яким чином опитування впливають на результати виборів? Чи можуть соціологи знати громадську думку? Що таке “одна вісімнадцята” науки? Про все це і дещо інше в програмі “Чайник” Олександра Михельсона говорить старший науковий співробітник Інституту соціолоігї НАНУ.

Ірина Бекешкіна: Електоральна соціологія – це десь 1/18 соціології як науки. Про рейтинги соціологам говорити нецікаво.

Соціологія – це наука про суспільство. Це наука, яка пояснює, чим є суспільство, його різні складові, як воно розвивається. І тому Фонд «Демократичні ініціативи» має таку програму для журналістів, як ви кажете «для чайників». І коли я почала свою лекцію словами, що соціологія – це не є наука про рейтинги – дивлюся, записують. Тобто, це була новина. А взагалі, це наука про суспільство, вона має багато відгалужень: і економічна соціологія, і політична соціологія, і соціологія особистості, і соціологія релігії, соціологія медицини, чого завгодно – всіх галузей суспільного життя.

….

Як правило, держава (українська – ред.) взагалі не замовляє таких досліджень. Наприклад, серйозні дослідження, фінансовані Фондом «Відродження», робились у сфері освіти. Це було ще за минулої влади, ми робили про корупцію у вищих навчальних закладах, по репрезентативній вибірці. Але міністерство тодішнє абсолютно це проігнорувало. Хоча ми показали де беруть, як беруть, скільки беруть, технологія, власне, все це було.

Звідки вони дізнаються, що можна давати? Від старшокурсників. Хто є посередниками? Як правило, методисти, старости.

….

Що таке репрезентативність? Кого представляють ці опитані? Іноді доводиться чути від журналістів: от ви опитали 2000 людей, як ви можете робити такі далекосяжні висновки про всю Україну? Якраз репрезентативність означає – взнати смак борщу, з’ївши одну тарілку, а не увесь казан. Як відібрати ці 2000, щоб вони представляли всю Україну? По-перше, в кожній області опитується пропорційно кількість населення у відсотках, які ця область займає в населенні України, потім в цій області виділяються обласний центр, невеликі міста і села. Потім пропорційно в цих типах поселень відбирається кількість респондентів. Потім у кожному з цих типів поселень відбирається пропорційно кількість чоловіків і жінок, пропорційно людей різного віку і пропорційно людей з різним рівнем освіти.

Місто розбивається на квадрати. В кожному квадраті інтерв’юер може зайти не більше, ніж на одну вулицю, опитати не більше одного будинку чи квартири, так досягається репрезентативність вибірки – справді випадкові люди, які потрапляють в цю вибірку. Це квотна вибірка.

Ще є випадкова вибірка – коли ніякі квоти не даються, а дається лише маршрут. І ви, наприклад, по цій вулиці повинні зайти в цей будинок, піднятися на 2-ий поверх, опитати 2-гу квартиру зліва. І в цій квартирі опитати того, чий день народження найближчий.

А похибка – це інтервал точності. І тому, скажімо, абсолютна дурниця аналізувати, якщо чийсь там рейтинг на піввідсотка зріс чи зменшився.

От нам закидають – результати не співпадають з вашими рейтингами. Я кажу: вони не можуть співпадати, тому що завжди у нас «важко сказати», люди, які не визначились, можуть міняти свою думку люди. Були різні спроби, але нікому ще не вдалося – важко розкласти, куди підуть ці люди.

…

Соціолог він, звичайно, орієнтується на цифри, але є ще такі речі як інтуїція. Є такі речі як досвід.

От щодо «Свободи» – не всі зізнавалися, за кого будуть голосувати, бо є якась скандальна репутація. Так само, як це було із Жириновським свого часу в Росії, який отримав більше, ніж отримав у соціологічних опитуваннях.

…

Коли соціологічні опитування показали, що можливо, щоб президент Порошенко може перемогти у першому турі якраз спрацювала мобілізація. Дуже вдалий ПР-хід, який, правда, ґрунтувався на реальній ситуації, і тут показувала соціологія, що він все одно перемагає в другому. І багато людей подумали: ну, навіщо ці два тури, якщо він все одно в другому переможе? Хай вже перемагає в першому. Тобто, ті, хто проголосував би в першому за когось іншого, а в другому за нього, так вони вирішили: ну хай вже зараз перемагає.

…

Ми питали, чому люди, які не збираються голосувати, чому вони не збираються, власне, голосувати? Основна причина – це немає кандидатів, за яких вони б хотіли проголосувати. Серед тих, хто не збирався йти на вибори, більше половини не знайшли, за кого голосувати. Це схід, це південь, не кажучи вже про Донбас.

43%, правда, на Донбасі збиралися йти на вибори. Але вони не змогли. Там не було чіткого лідера. Найбільше там брав (повторюю, у передвиборчому опитуванні) Тігіпко десь здається, 10%, близько того ж – Добкін, приблизно 10% – Симоненко, хоча він не брав участі, але він залишався, люди цього не знали, і десь 10% – Порошенко.

Порошенко все одно переміг би в першому турі, але тоді, якби вони пішли на вибори, але тоді, якби була більша явка і на Донбасі, і в цих регіонах, тоді на 3-му місці був би Тігіпко.

…

Умовно можна виділити такі 2 табори на цих виборах: табір миру замирення, компромісу, і табір, я б не назвала – війни, табір бойових дій. Табір миру поза всякою конкуренцією представляв Петро Порошенко. Незалежно від його бажань – такий імідж склався.

В таборі бойових дій там були: Юлій Володимирівна Тимошенко, Гриценко, Ляшко, трохи там було ще Тягнибока, «Правого сектора», і всі вони всі ці відсотки розтягували.

Якщо скласти «табір бойових дій» разом, все одно Юлія Володимирівна не перемогла б. Тому що табір компромісу і миру був більш бажаний, більш підтримуваний. Але якби у тому таборі бойових дій була вона одна, то було б 26-27%.