Найбільше грошей на виборчу кампанію витрачають Петро Порошенко та Юлія Тимошенко — аналітик ЧЕСНО

«Питання фінансування й походження коштів для виборця й громадянина має стати одним із ключових на виборах», — вважає аналітик.

— Давайте почнемо з грошової застави кандидата в президенти й тих, хто вже вніс цю заставу.

— Із заставою досить цікава ситуація. З точки зору прозорості (звідки беруться ці гроші), з точки зору того, як вони збираються, з точки того, як кандидати комунікують із виборцями щодо того, де беруться ці гроші. За нашими спостереженнями, в абсолютній більшості випадків кандидати жодним чином не коментують питання грошей: ні застави, ні подальших витрат на їхню кампанію.

Не розумію, чому так. Мені здається, якщо комунікувати таке питання з виборцями, це означатиме нарощення рівня довіри до кандидата.  Якщо людина знає, хто його фінансує, то знає, чиї інтереси потенційно ця людина відстоюватиме чи не відстоюватиме.

Якщо запитувати кандидатів, хто фінансує їхню заставу, а потім і кампанію, багато хто говорить про те, що партія заплатила. Застава в 2,5 млн. грн. – досить суттєва сума. У більшості випадків нібито партія платить за це, але немає партійних грошей. Партія – це не товариство з обмеженою відповідальністю, не приватне підприємство, яке заробляє гроші. Політична партія теж десь бере ці гроші, відповідно – хтось ці гроші їй перераховує.

— Вона мала б брати їх із членських внесків?

— Є дуже багато різних джерел фінансування. З одного боку, членські внески. З іншого боку, ніде в світі фонди політичних партій не формуються виключно з членських внесків. Навіть у країнах, де членські внески становлять суттєву частину бюджету партії, ця частина не більше 30%. Все-таки партії фінансуються і прихильниками (не обов’язково її членами), і бізнесом.

Більшості кандидатів, які вже зареєструвалися, цю заставу було дуже легко внести. Принаймні нарікань від них ми не чули. Є інші випадки. Наприклад, зараз збирають заставу на кандидата від партії «Сила людей» Дмитра Гнапа. Там процес іде досить складно. Вони вирішили збирати гроші на заставу публічно. Збір триває, мабуть, трохи більше тижня і за цей час зібрали десь близько 700 тис. гривень. До цілі ще досить далеко, динаміка показує, що, ймовірно, партія може не дозбирати гроші.

— У цій кампанії ми можемо зрозуміти, хто вносить заставу за технічних кандидатів, звідки вони беруть фінансування для кампанії і хто за ними стоїть?

— Поки що жоден кандидат не розкрив інформацію про те, хто профінансував заставу. Наприклад, Анатолій Гриценко говорить, що йому заставу оплатила його партія. Зокрема, здається, він говорить, що вніс 100 тис. грн. у якості застави. Подібна ситуація з Андрієм Садовим. Юлія Тимошенко так само – партія заплатила цю заставу.

За словами «партія заплатила» не видно імен, які нас цікавлять. Ці імена ми будемо бачити, але частково в лютому, коли політичні партії подадуть свої фінансові звіти за четвертий квартал 2018-го, а частково – наприкінці квітня, коли партії подадуть свої поточні звіти за перший квартал цього року.

Ці президентські вибори, а за ними парламентські будуть унікальними в історії України. Унікальними за рівнем доступу до інформації про фінансування партій і кандидатів.

Якщо порівнюємо з 2014 роком, більшість фондів кандидатів у президенти наповнювалися з двох джерел: гроші політичної партії (на той момент політичні партії взагалі не звітували публічно про те, звідки беруть гроші) і кандидати вносили ці кошти самостійно, власні кошти (доводилося вірити їм на слово). Ситуація докорінно змінилася. Причина перша –  запровадження електронного декларування й відповідальності за недостовірні дані в деклараціях. Якщо кандидат скаже, що витратив свої гроші, має підтвердити свою фінансову спроможність декларацією. Причина друга –  у 2015 році були прийняті зміни до закону про політичні партії, які зобов’язали політичні партії звітувати про свої надходження і витрати в міжвиборчий період.

— Я так розумію, скоро ми побачимо, хто й скільки витрачає на політичну рекламу. Ваші колеги з ОПОРИ підрахували, що найбільше реклами в Петра Порошенка та Юлії Тимошенко.

— Наприклад, нові білборди Юлії Тимошенко, які з’явилися минулого тижня. Уже з’явилася інформація про тираж – майже 2500 одиниць. Вартість однієї площини впродовж місяця в Києві від 5 тис. грн. до 35 тис. грн., у регіонах – від 2 тис. до 7-8 тис. Візьмемо усереднене – 4 тис. грн. Кампанія на 2500 білбордів мала б обійтися приблизно в десять мільйонів гривень на місяць.

За масштабами співмірною є кампанія Петра Порошенка. Єдине –  в самого Петра Порошенка, швидше за все, заперечать (і заперечують), що ці білборди є агітацією. Це білборди про томос для України, де фотографія президента з главою Православної церкви України.

— На вашу думку, це агітація?

— На мою думку, так. В українському законодавстві є величезна проблема з термінами агітації, політичної реклами: коли цей термін діє, а коли ні. Для президента Порошенка він почне діяти з моменту його реєстрації як кандидата, відповідно вся реклама, що спонукатиме виборця голосувати за нього, буде агітацією. Якщо це відбувається до, можна уникати відповідальності, звітування про витрати. Петро Порошенко досить цікаво з цим робить, бо кампанію почав дуже давно, в АП не можуть пояснити, де беруться ці різні білборди.

Можемо говорити, що ключові кандидати Петро Порошенко і Юлія Тимошенко витратили на кампанію вже кожен точно по 100-150 млн. грн. Якщо рахувати всіх кандидатів, я думаю, ці вибори обійдуться в мільярди.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.