Усі жахливі події у світі — через недооцінку культури, — Йоанна Віховська
Продовжуємо театральну тему. Сьогодні ми запросили до розмови Йоанну Віховську, театрального критика, кураторку, драматурга з Варшави, а також двох учасників україно-польського проекту «Десант»
Йоанна Віховська (Joanna Wichowska) вивчала театрознавство у Ягеллонському університеті в Кракові, працювала актрисою і тренером з кількома незалежними театрами (зокрема, з театром Gardzenice та театром Double Edge, США). Вона є драматургом і літературним директором з репертуару театру в Єлєній Гурі (Польща) і головним редактором сайту Європейського конгресу культури. Йоанна співпрацює з інтернет-журналом про культуру Dwutygodnik, театральною газетою Didaskalia та іншими польськими театральними виданнями.
Звичайно, з Йоанною можна довго говорити про весь цей досвід, але наразі ми вели розмову з нею як з членом кураторської ради Східно-європейської платформи сценічних мистецтв (The East European Performing Arts Platform, EEPAP).
Валентина Троян: Пані Йоанна, розкажіть, будь ласка, нашим слухачам про Східно-європейську платформу сценічних мистецтв. Що це? Яка візія платформи? Які цілі її існування?
Йоанна Віховська: Східно-європейська платформа сценічних мистецтв заснована кілька років тому. Головна мета цього об’єднання — знання та досвід людей з19 країн, які працюють у театрі і у сучасному танці. І це означає, що це не організація, це — платформа. І це означає, що в нас є така можливість — сформувати почуття ідентичності, аби знайти те, що нас відрізняє.
Валентина Троян: Яке місце у діяльності Східно-європейської платформи сценічних мистецтв займає Україна?
Йоанна Віховська: Вона для нас дуже важлива. Мені здається, що це найближча країна до Польщі, в якій багато чого відбувається, і є багато якихось абсолютно прекрасних творчих людей, але можливості реалізувати те, що у людей в головах, не такі великі.
Тому я — кураторка освітньої програми «Десант», яку було вигадано, щоб кілька людей з однієї країни мали можливість приїхати до іншої, зробити дуже короткі майстер-класи й поїхати.
Але для України цього може бути недостатньо. І треба зробити так, щоб така робота відбувалася більш циклічно. Тому Україна має таке спеціальне місце на нашій платформі: тут регулярно відбуваються театральні лабораторії.
Валентина Троян: Яке, на вашу думку, місце культури у сучасному світі?
Йоанна Віховська: Я вважаю, що вона абсолютно дуже важлива, або повинна бути дуже важлива. І усі жахливі події у всьому світу творяться тому, що культура не була належним чином оцінена. Для мене все починається від цього: від освіти, від культури.
Валентина Троян: Ваша платформа об’єднує творчий потенціал у 18 країнах. Розкажіть, будь ласка, які проекти вже були організовані і які заплановані у майбутньому?
Йоанна Віховська: У нас є програма резиденційна і програма освітня. Резиденційна відбуваєтсья в різних країнах: це резиденції для театралів або артистів, або для теоретиків-кураторів. Люди подають заявки, пізніше їх оцінює кураторська група, і завдяки цьому можна організувати резиденцію на різних європейських фестивалях або організаціях чи інституціях культури.
Валентина Троян: Як освітня програма «Десант» реалізовувалася в Україні?
Йоанна Віховська: Нам завжди було важливо, щоб освітня програма «Десант» була не такою, яку ми вигадуємо й потім приїзжаємо и робимо те, що польським кураторам хотілося би зробити. Це завжди робиться з українськими партнерськими інституціями. Ми маємо постійну співпрацю з київською «Театральною платформою». Спільно з ними ми зробили першу лабораторну сесію в Плютах півтора року тому.
Також ми співпрацюємо з дуже важливою організацією зі Львова — це арт-воркшоп «Драбина» і їх фестиваль сучасної драматургії «Драма.UA». Разом з ними ми організували другу сесію у Львові. Третя сесія була організована спільно з двома організаціями з Херсона.
До розмови також приєдналася Роза Саркісян (м. Харків), режисер театру Defacto та учасниця Міжнародної театральної лабораторії в рамках освітньої програми «Десант».
Валентина Троян: Що цікавого нам очікувати від театральної лабораторії? Що може запропонувати Україна?
Роза Саркісян: Ця лабораторія має бути поштовхом. Останню лабораторію ми зробили у Прилуках. Це був невеличкий проект: вистава-перформанс. Вона закінчилась і ми зрозуміли, що хочемо зібратися самі: без лабораторії, але з нашими кураторами, якщо вони захочуть приєднатися до нас, і почати робити проект як велика арт-група.
Колег доповнює Антон Романов (Сімферополь, Крим), режисер-постановник вистав в Києві, Харкові, Черкасах, Сєвєродонецьку та Сімферополі, який у 2003-2014 рр. був режисером театру-студії «МИ» (м. Сімферополь).
Валентина Троян: В якому стані культура зараз в Україні?
Антон Романов: Складно сказати. Є одна культура в Україні, й є інші. Адеграундна культура (тобто знизу), є така, що фінансується державою (тобто державні театри й т. д.). І все це різне.
Наприклад, є культура яка зараз робить вигляд, що нічого не відбувається в країні.
Є така культура, що розуміє, що щось відбувається й не робить вигляд, а агітує і таким чином бере участь в інформаційній війні.
Є така культура, що розуміє, що щось відбувається, але не агітує, а лише критично працює з глядачем. Тобто критично ставиться до будь-якої точки зору і намагається розібратися у цьому, виховуючи в нас самокритичне мислення.
Роза Саркісян: Для мене найважливіше — як мистецтву не стати інструментом офіційної пропаганди. Як митцям дивитися критично навколо. Я не кажу про те, що треба йти кричати щось антидержавне, але зараз основне питання: як в цих умовах залишитися критичним і дивитись на усе критично. Тому що в цій істерії (ви знаєте як кажуть: «націоналізм — це патріотизм в стані істерики») дуже складно бути критичним, але ми й ці лабораторії розвивають саме це. Що щоб не відбувалося, ти маєш відійти і подивитися, бути «над схваткою». Бути не зверху («ось ми митці, ми знаємо як»), ні, бути «над схваткою» різних думок. Як громадянину це дуже складно, але як митець ти маєш говорити критично.
Валентина Троян: Чи допоможе культура примірити наше суспільство?
Йоанна Віховська: Мені здається, що це — єдиний вихід.
У продовження програми — фрагмент виступу молодого польського виконавця Мацея Мусяловскі (Maciej Musiałowski). Він э студентом Державної вищої школи фільму, телебачення та театру у Лодзі. Народився у музикальній сім’ї, в дитинстві співав у дитячому ансамблі «Фасольки», потім у шкільному хорі, вже більше 6 років співає на вулицях різних міст під час подорожей. В найближчому майбутньому планує видати перший альбом та поставити дипломну роботу. Нещодавно отримав гран-прі у Конкурсі акторської інтерпретації пісні.
Далі традиційно новини польської культури на підставі матеріалів порталу Сulture.pl.
«Кіно для суспільних змін» — міжнародний проект, що представляє документальні фільми з усього світу, присвячені політичним та соціальним проблемам сучасних суспільств. Третій випуск проекту проходить у рамках XVI Міжнародного кінофестивалю у Тбілісі.
У програмі: найважливіші й найбільш резонансні документальні стрічки з усього світу. Крім сеансів передбачено майстер-класи та дискусії про актуальні проблеми. Третій випуск продовжує успіх фестивалів Golden Apricot International Film Festival (2014 р.) та Cronograf (2015 р.).
Архівні фотографії з польсько-білоруського прикордоння, зібрані молоддю польського походження з Гродненщини, сталі доступними на веб-портал Albom.pl. Фотографії походять із родинних архівів, найстарші датовані кінцем XIX століття.
Над порталом кілька років працювало Товариство Культурної Освіти «Вид» (Stowarzyszenie Edukacji Kulturalnej «Widok»). Все почалося зі збирання фотографій з приватних архівів, з якими фотографи та журналісти зіткнулися під час подорожей на польсько-білоруське прикордоння. Наступним кроком було долучення архівів, що збереглися у сільських фотографів з Підляшського воєводства Польщі. Загалом у відкритому доступі тепер більше 1,8 тис. архівних світлин.
Хочете дізнатися більше — заходьте на Culture.pl.