Клов, Кловиця, Хрещатик і ріка їхня Либідь: як посеред столиці виживає водойма, якій понад тисяча років

У Києві тече майже сотня малих річок. Близько 60 з них мають назви. Є навіть річка Хрещатик! Чому ж тоді кияни та киянки досі не купують нарівні з автівками та велосипедами човни та гідроцикли? А тому, що більшість малих річок та струмків заховані у колектори. Серед них — річка Либідь.

«Не можна було вивести коня напувати: стояли печеніги на Либіді», — такою є перша згадка про річку у літописі «Повість минулих літ», датована 968 роком.

Отож, яка вона: заведена у бетон, недоглянута, але жива тисячолітня ріка Либідь?

— Не виглядає, що це річка. Враження, що то дощова вода звідкись тече.

— Вся проблема у тому, що коли йде дощ, то йдуть різні ґрунтові потоки. Йдуть потоки з доріг. Либідь збирає дощову воду з Солом’янського, Голосіївського, Печерського та частково Шевченківського районів. Відповідно, вона не може бути в дощ прозорою.

Так починається наша розмова з Антоном Пузанем, керівником ГО «Водний Рух Київщини». Ми зустрілись неподалік метро «Олімпійська». Там між залізничною станцією «Київ-Товарний», шумними міськими дорогами, багатоповерхівками та будовами, у бетонному жолобі тече Либідь. Водойма до 2 метрів завширшки і до 30 см завглибшки. Каламутна і не подібна на ріку. Кольору воді додає і те, що на вулиці час від часу, то стихає, то посилюється дощ.

Історія Либеді

А колись Либідь була першою оборонною лінією навколо міста. І давала, як каже історик Сергій Кардаш, життя усій громаді:

«Саме на берегах річки Либеді ще з часів Трипілля (та й більш раннього періоду) були різні поселення. І таких поселень з десяток можна нарахувати. Це нині вона взята в трубу, вирівняна. НиніЛибідь взагалі не та, що була. Лише невеликі ділянки нагадують про ту велич річки. Єдине, що збереглось від неї, можна побачити біля Лисої гори на метро «Видубичі».

Нині ж ми спускаємось до води ще не так давно яскравими, а тепер пошарпаними, поламаними й вже без поручнів сходами. Їх і ще кілька конструкцій встановили наприкінці серпня, як оновлення простору біля річки. Та оскільки спорудили все безпосередньо біля русла, то перші ж кілька злив це добро тут понищили. А згодом, мабуть, доклалися і люди. Про недавнє оновлення тут нагадує хіба фарба навколо жолоба, де тече річка, таблички під ногами і кам’яна брила — такий собі знак, на якому кольоровими буквами англійською виведено «Либідь».

— Але ми вже бачимо стан цього знаку. Чи то монументу, чи то скульптури. Це скала чи це змій якийсь, неясно…

— Тобто це те, що залишиться після нас, для наших нащадків?

— Певне, враховуючи вандалів, які вже трошки доклали руки, то може й нічого не лишиться.

Сьогодні річка є частиною міської дощової зливової каналізації. Вона приймає воду з доріг і несе її прямісінько в Дніпро. Ґрунт, пісок, залишки бензину, дрібного сміття — все, що не зупинила решітка каналізаційного стоку, все сюди.

— Біле у воді, це ж пінопласт?

— Припускаю, що так. Десь може тривати будівництво, звідти вилетить шматок пінопласту, річка його підбирає. Якщо жартома, то це в принципі ще нормально. Дивно, якщо ти йдеш повз річку, а в ній — автомобільний бампер.

— Ви бачили таке тут?

— Так! І бампери, і покришки, і холодильник…

— Як воно сюди потрапляє? Хтось приходить і кидає це в воду? Чи ставить на березі і вода змиває?

— Ні, хтось приходить і кидає. Десь, наприклад, з промислової території. Там, наприклад, здавався холодильник. Його можна або вивезти кудись, або скинути… Чи так само гаражні кооперативи: можна вивозити покришки, а можна скинути в річку. Тут же є дурні. Або громадськість почистить, або комунальне підприємство за кошти громадськості.

Забудовувати і ховати під землю, каже Антон Пузань, річку почали у 30-х роках минулого століття:

«Там і скотобійня була. І різні заводи, фабрики. Все більше і більше стискали, якщо можна так сказати, береги річки. І фактично в середині минулого століття її майже всю загнали в бетон».

До речі, на мапі Івана Ушакова від 1695 року, (найдавнішому з правдивих планів Києва) Либідь мала греблі, 8 ставів і водяні млини.

Припущень щодо походження назви ріки є багато. Хтось каже — від птаха лебедя, хтось — від легендарної сестри трьох братів Либеді. До речі вважається, що саме річки є чи не найдавнішими топонімами. Наприклад, назви міст утворюються саме від назв річок.

Притоки річки

Територію вздовж Либеді назвати набережною – неможливо, адже бетон тут під ногами, під річкою і навіть з боків: то якісь обвалені стіни, то будівництва, то закинуті будинки. Надивувавшись як слід, у якому стані перебуває місце, що всього за кілька хвилин від центру столиці, доходимо до колектора. Він називається Прозорівський. Ним течуть либідські притоки — Клов, Кловиця та Хрещатик.

— Води тут скільки, 4-5 см? Чому її так мало?

— Бо, по-перше, він широкий. Якщо його розділити на ширину річки Либідь, то він вже буде значно глибшим. Ми в принципі можемо пройти всередину на кілька десятків метрів.

Якщо ви, як і донедавна я, ніколи не були у колекторах, то розповім, як воно там. Цей тунель заввишки трохи більш як 2 м. Тут темно, сиро, під ногами мокро, а над головою шумно — бо ж дорогою їздять авта. Він поділений на дві частини. Чим далі, тим ліворуч стає більш замулено і течія майже не прослідковується.

— Це в принципі нормальна притока. Бачите з тієї сторони вона значно більша, фактично вийшла за межі… От тут ви питали, чому так мало води, бо тут замулено. Бачите?

— А що це за замулення, що це за пісок?

— Це пісок, що потрапляє через решітки дощової каналізації з доріг Києва. І якщо йти далі…

— Води взагалі нема…

— Правильно. Вода в тому боці. А тут повністю забито, вона ось мінімально йде».

— А що там за шум такий?

— Там певне з якоїсь вулиці зливається дощова каналізація.

— Здається, побільшало води. Це через дощ?

— Так, через дощ. Мабуть, в центрі посилився.

У жолобі самої Либеді, вздовж якого ми йдемо, води якщо й побільшало, то на око непомітно. А її забарвлення спонукало мене до ще одного питання.

— Тут щось живе?

— Тут щось живе. Не перевіряв, якої якості це щось. Проте я бачив, як в районі вулиці Саперно-Слобідської і також біля Лисої гори люди, які хотіли зловити щось в цій річці, щось таки ловили. Чому саме там? Бо і в районі природного русла, і в районі Саперно-Слобідської — відносно тиха течія, зважаючи на те, наскільки часто буває забитий колектор. Тому там рибі простіше існувати, нехай навіть у такої «якості» воді.

— Ось це скло, яке ми бачимо, то коли річка розливається, то…

— Це скло потрапить у воду, відповідно. І ця цегла, і цей пісок.

— І потім в Дніпро?

— Звичайно.

Про підземне життя Києва

А ще йдучи цим забетонованим берегом іноді натрапляєш на труби виведені в річку. Здебільшого — це фекальні врізки. Але звідки вони і що саме з них тече — незрозуміло. Щоб про це дізнатись, треба по кожній проводити окреме дослідження. Але останніх роками їх, кажуть, поменшало. Про це говорить і киянин Феодосій Печерський (Ф.П. — це підземне альтер-его — ред.). Він — дигер. Тобто той, хто досліджує підземелля із власного зацікавлення. Займається цим уже 15 років:

«В один прекрасний день я відкрив люк, заліз в нього і все.

Не можу сказати, що у нас зараз багато фекальних врізок. Раніше було значно більше проблем. Зараз «Водоканал» зацікавлений у тому, щоб це лагодити. За цим більш-менш слідкуємо і ми, й інші відповідні служби. Буває, наприклад, що під час будівництва дому на день чи на два переключають каналізацію, щоб зробити якісь роботи на ділянці. Тобто воно з’являється і пропадає. Загалом, можна сказати, що чисто. Якщо порівнювати з Європою, то наші річки, наприклад, чистіші».

Чуєте, що каже досвідчений дигер: у нас річки чистіші, ніж у інших європейських країнах! Феодосій Печерський пояснює це тим, що у нас різняться каналізаційні системи. У Європі вона, каже, загальносплавна, а у Києві — роздільна:

«У них не розділяються колектори фекальної організації. Зазвичай. Так само, наприклад, на заході України, де каналізацію починали будувати за Австрійської імперії. Знаєте у Львові центральну річку? Вона працює як магістральний каналізаційний колектор. І для Полтви те, що в ній тече гівенце, є нормальним режимом роботи.

Вона потім впадає на їхні місцеві очисні споруди. Те саме стосується Європи. Вони почали будувати роздільні колектори досить недавно, останніми десятиліттями. В Брюсселі вони з’явились у 2017 році. У Києві роздільна система каналізації. Тобто для транспортування фекалій використовується окремо побудований колектор, який не має стосунку до річок».

Берлін, Кишинів, Кіото, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Токіо — у всіх цих містах дигер ходив і тунелями. Вдома ж він — член Київської спелестологічної асоціації. Організація вже кілька років як має договір про співпрацю з міськими комунальними службами, наприклад, Київводоканалом. І тому, коли дигери знаходять якусь аварію, то можуть оперативно про неї повідомляти.

«Більша частина аварій відбувається під землею. Тобто, наприклад, за радянських часів, по-перше, між побутовою каналізацією та річками було споруджена переливи. Аби якщо траплялася аварія на фекальній каналізації, то витікало все не на вулицю, а в побутову каналізацію. Це було на той час, вони думали, що кмітливе рішення.

А зараз це створює проблеми, бо якщо відбулась аварія – її не буде видно, все потече у сусідні підземелля, які навіть не мають стосунку до водоканалу. Тобто навіть, якби Київводоканал дуже хотів, то юридично не має права це знаходити. А оскільки ми відвідуємо всі типи підземель, ми можемо вже відрізнити аварію водопроводу від струмка. Бо вода буде відрізнятись. Ми просто сповіщаємо про те, що бачимо. Тобто вони не звертаються до нас за якоюсь спеціалізованою інспекцією – у них для цього є спеціалісти. Але ми просто постійно бачимо те, чого вони можуть не бачити».

Цікаво, що саме зараз узимку для досліджень тунелів та колекторів настає сприятливий сезон:

«Зима — це річковий сезон, бо взимку не може бути потужної зливи, що може становити загрозу. А з іншого боку, зазвичай взимку трохи спадає рівень води в річках, що робить пересування комфортнішим. Тому навпаки зима вважається річковим сезоном. Всі плани на труби ми відкладаємо на зиму».

— О! Гриби якість ростуть.

— Чи їстівні ми перевіряти не будемо. Але скажу більше, що якось гуляючи річкою, побачив зелені помідорчики!

Окрім цього час від часу на березі бачимо начебто невисокі цистерни. Насправді, це оголовки міської каналізації. Їх виводили сюди, щоб відкривати і зливати нечистоти в річку у випадку зламу каналізації, щоб не затопило центр міста:

«Часто люди гуляють річкою і кажуть: «Та там смердить». Але це не річка смердить, а трапляються погано загерметизовані оголовки каналізації. Або ж місцями вони бувають і взагалі розбитими».

Сміття посеред нас

— Чому тут все в пакетах?

— Тому що, фактично, вода у період зливи підіймається аж до рівня он того пакета.

— Таке буває? Аж настільки?

— Таке часто буває.

— То затоплює якісь вулиці чи як?

— Частково затоплює. Десь може вийти на проїжджу частину. Наприклад, на вулиці Байковій.

— Максимальна висота цих пакетів метрів два.

— Так, десь до 2 м може підійматись вода.

Петиція про порятунок річки Либідь

Антон Пузань вболіває за відновлення річки уже сьомий рік. Ще у листопаді 2015 року він зареєстрував на сайті Київради петицію, де закликав визнати долину русла річки Либідь зоною екологічного лиха та врятувати водойму. Петиція набрала необхідні голоси, її підписали 10 888 киян та киянок. Місто провело тендер на розробку проєкту техніко-економічного обґрунтування реконструкції річки і обрало переможця. Ця компанія вийшла на Антона, як автора петиції. Вони спільно працювали над тим, як має виглядати ця ревіталізація. Де будуть очисні споруди, де пандуси, за можливості бетонні схили запланували замінити ґрунтовими. Так проєкт ревіталізації першої ділянки мали б провести вже цього року:

«І ось вже котрий рік поспіль влада Віталія Володимировича Кличка каже, що почнуть роботи, що от наступного року будуть кошти…Тобто вони не відмовляються, що з річкою треба щось робити. Але разом з тим у них нібито коштів.

А цього року вони взагалі почали шантажувати профільне комунальне підприємство тим, що наразі є проєкт техніко-економічного обґрунтування реконструкції та ревіталізації річки Либідь. Він розроблений, зокрема, за участі нашої ГО, як тієї сторони, яка виступила з відповідною петицією. І тепер, аби реалізувати цей проєкт з ревіталізації, потрібно банально просто підписати цей проєкт. Єдина сторона, яка досі не підписала, — це Департамент архітектури та містобудування».

За словами Антона, місто хоче будувати нову дорогу, яка пройде через Либідь. Заявляють, що забудувати потрібно один кілометр дороги, а по факту, говорить активіст, йдеться про ще 5 км водойми.

— Розглянемо варіант, що ми знаходимо якийсь компроміс між збереженням річки (можливо, зі зміною форми її русла) та побудовою поруч (або місцями над річкою) дороги. Тоді ми втрачаємо близько 1 км річки. Але згідно з інформацією, яка у нас є, влада хоче збудувати дорогу включно до Повітрофлотського проспекту.

Тобто тут, як кажуть, дай відкусити палець — потім усю руку відкусять. Тому ми принципово не можемо дозволити збудувати цю дорогу навіть на малому шматку. Також місто стверджує, що попри те, що у 15-кілометрової річки лишилось менше кілометра єдиного природного русла біля Лисої гори, генплан виділяє будівництво на тій ділянці правого з’їзду з вулиці Саперно-Слобідської та Бойчука на Столичне шосе. Ця дорога має пройти в кількох метрах від русла річки Либідь. І нам кажуть: «Там не поруч, там є місце, там можна пішохідні доріжки зробити».

— Скільки там метрів відстань?

— Фактично метрів 5-7. І ми вже який рік поспіль самі боремось. А зараз доєднали до цієї боротьби одну із проукраїнських партій в Київраді. І разом боремось за те, щоб цей проєкт був реалізований, але не в межах безпосередньо пам’ятки природи. Щоб дорогу збудували, але посунули, частково знісши або перенісши одну вулицю гаражів. Або збудувати там естакаду. Тобто і інфраструктура міста буде покращена, і пам’ятка природи буде збережена.

Дорога, до слова, має пройти біля станції метро «Либідська». Тобто річку хочуть заховати під бетон там, де розташована однойменна станція метрополітену:

«У розмовах вони кажуть: або ви погоджуєтесь на те, що місцями річка буде закрита дорогою, або ми взагалі не підписуємо цей документ».

Під цим документом Антон і має на увазі техніко-економічного обґрунтування реконструкції, під яким нібито бракує лише підпису Департаменту архітектури та містобудування.

Природне русло Либеді тече у Голосіївському районі столиці

Природне русло річки Либідь є пам’яткою місцевого значення. Саме тут ріка чи не найширша. Саме сюди звозили, зокрема, і сніг з Майдану, згадує екологиня Катерина Полянська:

«Коли була Революція і сніг звозили сюди, можна було знайти навіть гільзи. На природу заказника це вплинуло дуже сильно. Зараз там немає нормального природного ґрунту. Він сповнений різноманітними речовинами, компонентами, сміттям. Цей заказник у жахливому стані.

Інколи наші комунальні служби не дуже добросовісно виконують свою роботу. Забирають сніг з напівсферами, які перешкоджають заїзду на тротуари. І в річці Либідь є таке місце, де лежать ці врослі напівсфери. Вони, як коралові рифи, обросли зеленим нальотом. Але їх дуже добре видно.

Батько розповіда, що раніше на Либеді міг засмагати, ловити рибу, відпочивати на пісочку. Звісно, зараз такого не можна буде зробити. Тому що більша частина — це бетон, сміття».

Я поцікавилась у Катерини, чи пригадає вона історію успіху, коли громаді вдалось знайти достатньо підтримки і відновити якусь київську водойму:

«У мене зараз на прикладі лише намагання екологів врятувати такі водойми, які місто хоче забудувати. І в нас є лишень історії боротьби: за Совські озера, за Осокорківські луки, за озеро Вирлиця, за озеро Качине, Горбачиху. У нас навпаки по Києву одні гарячі точки. Дуже мало таких випадків. Навіть не можу пригадати, щоб за сприяння міської влади було врятовано, відновлено до дикого природоохоронного стану. Навпаки, всі водойми перебувають під загрозою забудови, знищення, забруднення».

Звідки річка бере початок — думки різняться, різні науковці називають різні кількості витоків. Наприклад, на думку гідролога Віктора Вишневського, головний витік розташований під проспектом Вацлава Гавела:

«Там рельєф крутосхили, що традиційно сприяє помітному збільшенню стоку річок. У Відрадненському парку є ставок, а біля нього є брила, на які написано «Тут — один із витоків». Але правильніше було б написати: «Тут — витік однієї з приток Либеді». До речі, ця притока не має назви».

Чи була ріка раніше повноводною?

Як говорить Віктор Вишневський, думати, що колись Либідь була повноводніша – помилково. Каже, вона завжди була малою, але мала загати, де тримали птицю, а перепади рівнів води використовували для роботи млинів:

«Повноводність будь-якої річки залежить від площі водозбору. Наприклад, Амазонка має велику площу водозбору, а Либідь — маленьку. Тобто при однаковій кількості опадів і випаровування Амазонка була б значно більшою, тому що з більшої території формується збір. Водозбір Либеді за останні тисячу років не змінився. Принаймні його площа».

Щодо забрудників річки, то на думку гідролога сніг і дощ — не найбільші проблеми:

«Найстрашніше, що є на Либеді — це приватний сектор. І непідключена до централізованої каналізації каналізаційна мережа. Що утворюється в цих будинках і навіть мікрорайонах? Наприклад, візьмімо так званий мікрорайон «Ширма», неподалік під проспекту Лобановського. Кожного дня в кожному будинку щось утворюється, в тому числі в туалеті. От що з цим робити?

Можна замовляти машину, яка буде приїжджати і відкачувати. За це треба платити. А можна не платити. І так вирішила більшість. І спрямувала усі ці відходи у «зливову каналізацію», яка потрапляє у притоку Либеді — Совку. І там, вибачте, весь букет, який тільки можна уявити. Десятиліттями всі це знають, але нічого не робиться. От і все. Інколи туалет взагалі стоїть наприкінці городу, за 2-3 м від річки».

До слова, ще у 2019 році у КМДА заявляли про намір відновити все русло річки, разом з берегами і зоною рекреації. Ці роботи повинні були провести до 31 грудня 2021 року.

«Мені здається, що ця річка — як символ незламності. Як текла, так і буде текти. Київ змінюється, кияни змінюються, влади змінюються, а Либідь була, є і буде», — підсумовує Антон Пузань.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS