Фото з відкритих джерел
Про таке пишуть журналісти, коли розповідають про ситуацію із водою на тимчасово окупованих Росією територіях Донецької та Луганської областей.
Головною водною артерією східної України є Сіверський Донець. На території її басейну люди, кажуть, селилися з давніх-давен. І ця давнина сягає аж епохи середнього палеоліту. Беручи початок у Росії більша частина ріки тече все ж Україною. Саме Донець забезпечує водою ті українські території, які уже 8 рік перебувають в окупації.
Понад 16 тисяч квадратних кілометрів землі — саме стільки бойовики окупували у квітні 2014 року на Сході України. А оскільки це терористи, то про інформаційні запити чи хоч якийсь доступ до публічної інформації не йдеться. Аргументують тим, що ворог — тобто Україна, чиї території вони захопили — може скористатись цією інформацією.
Принаймні якісь дані ми ще мали у 2014-му, коли там ще працювали українські адміністрації. Нині ж усе ґрунтується на домислах, припущеннях, переказах.
І щоб ця історія не була наче вилами по воді, я цілеспрямовано шукала можливості поговорити про воду з тим чи тією, хто живе безпосередньо там, в окупації. І знайшла.
Його звати Дмитро. Він живе у Донецьку. Припускаю, що давно, оскільки у бесіді відсилався до початку 2000-х. Я не знаю, як він виглядає, де працює, чи жестикулює, коли говорить, і скільки йому років. У бесіді запитую виключно про питну воду, боюсь не прохопитись словом війна, бо ж хтозна, а він — між висловлюваннями витримує паузи. Тут хоч можу припустити, що Дмитро з тих людей, кого треба чути і мовчати їх паузи з ними.
«Був упродовж якогось часу неприємний хімічний запах, явно незастояний і неприродній. Але він минув і наразі його наче немає. Це періодично виникає і зникає. Я так думаю, що весь час цей запах був. Він якось з’явився, народ злякався і почали про це говорити. Зараз уже більше принюхуються до того, що біжить з крана», — говорить Дмитро.
Про той запах від води, пригадує чоловік, говорили й українські медіа, і тамтешні. І саме тамтешні рекомендували води навіть не пити. Та як, каже, особисто він її не те що не п’є, а й їсти на ній не готує:
«Складно сказати щодо смаку, я її не п’ю. І їсти на ній не готую. Лише посуд мию, для таких домашніх цілей використовую.
Деякі очищують фільтрами. А в мене не такі великі об’єми використання, тому мені легше купувати. У нас вода по 3 рублі за літр. Це зі свердловини, розвозять по всіх кіосках по Донецьку. Раніше ця вода називалась Святогоріно. Це підземна вода нормальної якості. Раніше по 2 рублі була, а це вже десь з пів року як по 3».
На початку зими, за словами Дмитра, в Донецьку міняли якісь труби, припускає, — водопровідні:
«І, швидше за все, це водопровідні труби діаметром десь 30-40 см. Це в Куйбишівському районі, там вулиця Югославська і від Смолянки до Азотної замінювали труби. Але ще, мабуть, не до кінця, там ще є розриті ділянки. Тобто старі чавунні замінювали на пластикові труби. Пластик сам чорний з синіми смужками, вони і спалювали між собою ці труби. Шматки цих труб лежали на вулиці, загалом їх багато лежали. І так само в Ленінському районі до Маріупольської розвилки теж замінювали труби, перерито все було. Може і з цих запах був пов’язаний теж».
Щодо відключень води по регіону Дмитро знає небагато. Пояснює це тим, що особливо нікуди не їздить:
«Я живу у центральному районі, Ворошиловському, то у нас вода завжди є. А от у Пролетарському районі якийсь час не було води. Кілька днів буквально. В центрі у нас тут все нормально, весь час.
Саме по території «ДНР», то нічого не можу сказати. Особливо нікуди не виїжджаю.
От ще що цікаво: минулий рік був дуже незвичайним, 20 років такого не було, щоб все літо падали дощі. Може через це водопровід десь міг навіть і просісти. Перед тим 2020 рік був дуже посушливим. Посадки висихали, не те що лісосмуги. А от 2021-й дуже дощовий і після цього труби зазвичай просідають, тріскають і тоді забруднюється вода в них. Як правило таке буває, коли після дощів просідають труби. І це було кругом, по всій області, тобто це не було вибірково. Заливало все».
Про те, що питна вода на тимчасово окупованих територіях останнім часом пахне наче якимись ліками та має осад, говорить і Сергій Денісенко, заступник керівника ГО «Донецький екологічний рух». Йому про це розповідають знайомі. Сам же Сергій виїхав зі свого дому на сході Україні в середині 2014-го:
«Її бояться пити, всіма способами намагаються очистити. Хто кип’ятить, хто ставить відстоюватись. Хто купує привозну, фільтровану. Якої така вода якості — невідомо, але принаймні на запах вона краща, на колір краща. Також скаржаться, що та, що йде з крана брудна, бо там, де вона відстоюється, наприклад, в банках чи в унітазі — залишається сильний наліт, не білий, а якогось негарного кольору. І через це люди відчувають якусь загрозу для здоров’я. Не так, щоб прямо вона чорна ллється, але осад неприємний залишається».
Та, як говорить Сергій Денісенко, ще живучи у Донецьку задовго до війни вони вже не споживали воду з-під крана, принаймні для кухні купували доочищену:
«Я пам’ятаю, ми завжди..Ну як завжди, не завжди, але за багато років до війни принаймні для приготування їжі використовували уже доочищену воду, покупну. Тому що те, що йшло з-під крана було очевидно жорстка вода, часто бувала з неприємним запахом. Це показник поганого стану мереж. Бо як би ти цю воду не чистив вона ще має по трубах дійти до споживача. І ці труби можуть в будь-якому місці проржавіти, бути пробитими і затягувати в себе всілякі забруднюючі речовини».
Проблема з водою не виникла за часи окупації, як і не виникла якимись останніми роками перед нею. Нестача води завжди була характерною ознакою регіону.
— У Донецькій області завжди були проблеми з водопостачанням. Тобто води було дуже мало. Але в Донецьку її зазвичай не вимикали, вона йшла постійно. А в невеличких містах області вона йшла по графіку багато років. Не тільки війна на це впливає. Вона була й до війни по графіку і вона й зараз залишається в такому вигляді. Тим паче, що зараз до цього ще й додаються постійні пошкодження центрального водопроводу, який взагалі постачає воду в Донецьку область з Сіверського Донця.
— Ви кажете, що вона завжди була по розкладу і її ніколи не було багато. З чим це пов’язано? З тим, що це посушливий регіон?
— Так, з тим, що регіон маловодний, місцеві водойми малі. І брудні. Це промисловий регіон, там чистих річок, чистих ставків фактично не було. Тому не те що основне, а фактично єдине джерело водопостачання — це Сіверський Донець. Треба також розуміти, що багато води завжди йшла на непобутові потреби. Тобто промислові і сільськогосподарські. Люди городи поливають, там ферми є якісь, там ще щось, все це потребує теж води і тому вода була доволі дефіцитною.
Але за органолептичними показниками, тобто запахом, присмаком, каламутністю чи забарвленням сказати, що з водою — складно. Бо як пояснює хімік-токсиколог Володимир Саркісян: ми не знаємо, що саме люди мають на увазі під запахом ліків, бо ж ліки пахнуть по різному. От, наприклад, настій опію, каже, взагалі пахне сухофруктами. І запах, пояснює, може з’являтися при концентраціях речовин навіть значно нижчих, ніж гранично допустимі концентрації.
— Зазвичай вода, яка має погані органолептичні показники не вживається, дійсно. Але у таких стресових ситуаціях, як окупація, де окупаційному режиму в принципі…Його не обходить стан здоров’я людей, то на органолептичні показники можуть дійсно не звертати увагу, — каже фахівець. — Але вода може бути цілком придатна для задоволення якихось мінімальних потреб.
— Якщо вода має дійсно якийсь запах, якщо він яскравий, так. Стверджувати як саме воно пахне ми не можемо, більше чи менше, бо все залежить від кожної людини окремо. Але чи можна вдома зробити цю воду придатною чи ні, чи така вода уже не підлягає очищенню у домашніх умовах?
— Можна, звісно, очистити якось таку забруднену воду, наука такі методи знає. Але в домашніх умовах я б не ризикував. Ось чому: річ у тім, що після процедури очищення якість води треба проконтролювати. Від того наскільки вона очистилася залежить безпека для здоров’я. Бо ми можемо вважати, що очистили її. Відстоювали, може через якісь фільтри пропускали. Але ж кінцевого результату по якості не дізнаємось. Якщо зник якийсь запах це не означає, що в цій воді немає інших забруднень, які не мають ані запаху, ані осаду не дають, але є вкрай шкідливими. Якісь там солі марганцю, чи того ж калію, чи того ж миш’яку, які осадів не дають. Тобто у будь-якому разі, якщо є сумніви я би не радив вживати таку воду. Ані в сирому, ані в кип’яченому, ані у відстояну. виглядів. Все ж таки, якщо є шанс надибати очищену бутильовану воду, то краще все ж таки вживати її.
Взагалі токсиколог радить уникати будь-яких контактів з водою, якщо її якість навіть неозброєним оком викликає сумніви. Йдеться навіть не про приготування їжі, а й про використання її для особистої гігієни:
«Якщо є змога, то варто користуватися бутильованою водою. Або можна домовитися з тими, хто живе у сільській місцевості і має доступ до свердловин, хай навіть до несертифікованих, чи хай це навіть буде не свердловина, а колодязь. То краще домовитися, здійснити раз чи два на тиждень здійснювати мандрівку до сусідів, може навіть платити їм, аніж споживати воду з водопроводу.
Жодних цифр, жодних показників, жодної офіційної інформації. Чи не єдині повідомлення, які до нас доходять — про те, що на тимчасово окупованих територіях час від часу трапляються якісь проблеми з водою. Здебільшого, це стосується невеличких, малих населених пунктів. Пишуть, що десь отримують воду раз на кілька днів, десь взагалі не отримують.
На думку журналіста і представника України в Тристоронній контактній групі Дениса Казанського, який поїхав з Донецька влітку 2014 року, порівнюючи дві області ситуація з водою все ж гірша на Луганщині:
«У містечках, на кшталт, Ровеньків, Брянки, Стаханова, Краснодона. Інші проблема стосується якості води. Знову таки жодних цифр немає, але нещодавно була така проблема, коли в Донецьку всі скаржилися на сморід від води. Казали, що вона смерділа хімікатами. І пішли одразу чутки, що Байден отруїв воду, що Україна спеціально в Сіверський Донець щось скинула, щоб труїти Донбас. Але за кілька цей сморід наче зник і ситуація більш менш наче стабілізувалася».
А от тема води для окупованих територій ще й яка популярна, особливо в Росії! Нею країна-окупант маніпулює ще з 2014 року, каже ведуча Громадського радіо та авторка кількох подкастів про фейки Вікторія Єрмолаєва:
«Наратив завжди один і той самий: Україна намагається знищити людей Донбасу та Криму тим, що перекриває доступ до питної води. Це намагання показати українців людьми, які хочуть смерті для власних співгромадян. Всі ці жахарики, страшилки і таке інше».
Не так давно, каже Вікторія, вкотре заговорили про те, що Україна готується перекрити воду на Донбасі.
«Цього разу російські медіа вдалися до наративу про кровожерний український уряд, який нібито мріє знищити громадян, які живуть на окупованих територіях. Інфоприводом стала інформація про проєктування Україною нового водопроводу. Проросійські медіа заявили, що намір нібито підтверджує готовність водної блокади для «ЛДНР». Цю інформацію, звісно, спростували у фактчекерських організаціях і цей водопровід про який йдеться навпаки має на меті забезпечити цілу низку населених пунктів водою, а не те що представляє російська пропаганда, що нібито людей хочуть залишити без водопостачання. Цей наратив активно використовується і щодо окупованих районів Донецької та луганської областей, і щодо окупованого Росією Криму ще з 2014 року після того, як перестав діяти північнокримський канал», — підсумовує Віктоіря Єрмолаєва.
І повертаючись до України. Запитую у Дениса Казанського: «А ви, — кажу, — воду з крана до окупації пили?». Бо для мене, яка родом з Рівненщини це звична річ, ми п’ємо воду і сиру, без кип’ятіння.
«Ні, звісно я ніколи не пив воду з-під крана. Нас з дитинства так привчали. На Донбасі взагалі проблема з водою хронічна. Так, це правда. Тому що сам по собі регіон засушливий, води не вистачає. Є цей Сіверський Донець, яки на півночі Донеччини тече, а південь — це річки, які за виглядом струмки. Відповідно води не вистачало, бо населення велике, а водойм мало. Тому вода завжди була не дуже хорошої якості, з дитинства нас привчали, що можна захворіти на Гепатит і тому ми ніколи не пили сиру воду з-під крана.
У Донецьку та Луганську вода більш менш йшла нормально. У нас не було перебоїв, графіків, а в цих невеличких містах вода йшла по графіку. Тобто кілька годин зранку, кілька годин ввечері. Так в принципі було завжди, в принципі люди вже до того звикли. Але якщо за тим графіком раніше вона йшла двічі на день, то зараз може йти раз в три дні. Ситуація погіршилась», — каже Денис Казанський.
Воду на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей постачає комунальне підприємство «Вода Донбасу». Попри письмовий запит поспілкуватись про те, скільки води дають, які може є проблеми, що з боргами від окупантів на запитання написані включно для загального окреслення теми для бесіди мені відповіли письмово, здебільшого — канцелярською мовою. Наприклад, на питання що роблять, коли виникають проблеми у їхній системі, але на непідконтрольних уряду України територіях відповіли:
КП «Вода Донбасу» працює у єдиному технологічному режимі на території, підконтрольній українській державній владі та на території, непідконтрольній українській державній владі.
Як розповідає представниця України у соціально-економічній підгрупі Тристоронньої контактної групи Вікторія Страхова — коли вони отримують інформацію по якості води, що постачається на тимчасово окуповані території, то намагаються, звісно, розв’язувати проблеми, якщо такі є:
«У нас були сигнали щодо збільшення фенолів, амонію у воді, яка посталася до Донецької та Луганської областей, до самого Донецька та Луганська. Ми розв’язували це питання і визначили, що це забруднення відбувається навіть у Харківській області. Тому що одна з річок, яка впадає в Сіверський Донець відбулось певне збільшення по деяких показниках. Є підстави вважати, що це через стічні води Харкова. Це ще покине задокументовано, але думаємо, що забруднення відбулося саме через стічні води.
Окрім того, проблема погіршилась і тому, що підприємства на непідконтрольних території вони ж не завантажені у великому обсязі, тому води споживають менше, ніж до війни. І тому концентрація забруднюючих речей, оскільки вода застоюється, так би мовити, вона зростає. Але усі ці питання ми намагаємося вирішувати».
Та упродовж останнього року, як говорить голова Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області Роман Власенко, чи не з кожним місяцем на тимчасові окуповані Російською Федерацією території постачають все менше і менше води:
«Вони пояснюють це тим, що відновлюють і будують власні водозабори, скважини б’ють. А по факту, яку ми це для себе аналізуємо, скоріш за все там просто зменшується кількість населення, люди виїжджають і немає кому цю воду качать, якщо чесно.
З нашого боку водозабезпечення забезпечено у повному обсязі. Ми можемо качати удвічі більший обсяг, ніж качаємо сьогодні.
І вони не визнають же останніх наших тарифів. Платять по першому тарифу, затвердженому ще у 2016 році, коли з ним почались договірні стосунки. Зараз у нас тариф близько 11 грн, а вони приймають тариф по 7 грн. Також станом на сьогодні є невизнана ними заборгованість за постачання води туди».
Доки триває окупація доти на цій землі вразливе все — і люди, і природа, і навіть системи водопостачання. Найперше право, яке ми захищаємо у цій війні — це право на життя. А отже важливо, аби люди по обидві лінії фронту мали право доступу до питної води.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS