Колаж Громадського радіо. На передньому плані — Володимир Кудрицький. На задньому — темний вхід у метро, знак «М», а над входом стрічка «ПЕРЕРВА»
Вікторія Єрмолаєва: Ми в Україні дуже рідко кажемо: «Такого ще не було». Але цей час настав — такого ще не було. У Києві було знеструмлено метро, що спричинило значні труднощі з пересуванням містом. Усе настільки погано?
Володимир Кудрицький: Уперше метро в Києві зупинялося у 2022 році. Уперше мер Кличко закликав усіх людей виїжджати з Києва восени 2022 року. Є таке прислів’я: немає нічого нового під місяцем. Усе це, на превеликий жаль, уже було.
Єдине, що трохи насторожує, — це теж досить звична невідповідність між заявами про феноменально високий рівень підготовки, надамбітні плани стійкості й високі відсотки їх реалізації та жорсткою реальністю. У сонячний жовтневий день, за температури плюс 21 градус, на тлі дуже низького споживання електроенергії в енергосистемі, зокрема й у Києві, після кількох російських атак ми маємо досить суттєві проблеми з енергопостачанням міста. А також із функціонуванням критичних міських сервісів, таких як водоканал, метро й каналізація.
Це порушує цілу низку дуже серйозних питань і до центральної влади, яка, умовно кажучи, відповідає за загальне енергозабезпечення та стійкість енергосистеми, і до міської влади. Остання відповідає за те, щоб у разі зникнення зовнішнього енергопостачання на п’ятий рік війни не зникала, наприклад, вода. І так само не зникало живлення метро та каналізаційних насосних станцій.
Коли ми увійдемо в опалювальний сезон, так само мають бути вимоги, щоб не зникало живлення, наприклад, котелень. У Києві є райони, які отримують тепло не від великих ТЕЦ, а від приблизно 180 котелень. Бажано, щоб у разі зникнення зовнішнього електропостачання їхня робота теж не зупинялася. Усе це не дуже узгоджується із заявами, які ми чули в серпні й вересні від посадовців різного рівня.
Вікторія Єрмолаєва: Ми здивувалися, що зима цього разу почалася на початку жовтня. Ситуація сильно погіршилася 7–8 жовтня. Я кажу, зокрема, про Київ, але й в інших містах також: екстрені відключення, зникнення води, знеструмлення міського електротранспорту.
Чому так рано? Це саме через те, що в Росії були реактивні «шахеди», до яких ми не були готові?
Володимир Кудрицький: Дозвольте знову нагадати вам 2022 рік, коли обстріли енергетики почалися в жовтні. Абсолютно нічого нового тут немає. Дозвольте нагадати й минулий рік, коли перші масові відключення електроенергії почалися наприкінці серпня. У вересні ми з вами вже повноцінно жили з відключеннями.
У жовтні в Києві відключень було набагато більше, ніж зараз. Просто ці події забуваються. Але я наводжу вам факти: минулого року в жовтні по всій країні вже повним ходом тривали відключення. Тому абсолютно нічого нового немає.
Питання в тому, чи краще ми цього року готові до цих випробувань та цієї стратегії ворога: чи гірше, чи на тому самому рівні. Поки що виглядає так, що ми не набагато краще готові, ніж минулого року.
Вікторія Єрмолаєва: Зараз зупинені бюджетні видатки. Верховна Рада чомусь відпочивала три тижні й не ухвалювала ті законопроєкти, які мали б повернути нам підтримку партнерів, щоб у бюджеті з’явилися гроші. Ситуація дика, дивна.
Але до цього гроші в бюджеті були, були партнери, дотації, гранти, технології, як нам кажуть. Чого не було для того, щоб усе ж таки децентралізувати енергетичну систему, щоб відключень було менше вже стільки років поспіль триваючої війни? Чого тут не вистачило: відсутності корупції, наявності політичної волі?
Володимир Кудрицький: Відсутності корупції й наявності політичної волі. Тому що децентралізація енергетики — це фактично побудова сотень невеликих електростанцій, які ворогу набагато важче уразити. Це не означає, що деякі з них не будуть уражені. Просто якщо у вас 15 великих об’єктів, від яких залежить країна, — це одна ситуація. А якщо тисяча маленьких — зовсім інша. Росіянам знадобиться інший обсяг ресурсів, щоб таку енергосистему знищити, сильно пошкодити або створити проблеми.
Хто має будувати ці електростанції? У 2023 році держава вирішила, що їх не треба будувати. Треба будувати енергоблоки Хмельницької АЕС, нову Чигиринську АЕС. Треба будувати якісь космічні кораблі й летіти на Марс. Усе це, звичайно, не було реалізовано. І у 2024 році, після чергової хвилі російських атак із застосуванням «шахедів», іноді сотень за день, держава дійшла висновку: так, треба будувати децентралізовану генерацію.
Виникла ідея «президентського гігавата». Нагадаю її формулювання: «До кінця 2024 року ми збудуємо гігават, тобто тисячу мегават, нової газової генерації. А в наступні роки — чотири тисячі мегаватів».
Результат: у жовтні 2026 року навіть цю першу тисячу мегават, яку мали збудувати до кінця 2024 року, не збудовано. Чому? Тому що її будівництво доручили п’ятьом державним компаніям. Частина з них, а можливо, і всі, на той момент нічого подібного не будували. І станом на сьогодні більшість із них теж нічого не збудувала.
Це тяжіння до радянського централізованого підходу не спрацювало: ухвалімо постанову, якесь рішення й доручимо п’ятьом державним компаніям щось збудувати. І така історія не спрацювала не вперше.
А приватний сектор будує ці газові станції за певних умов. Які це умови? Чи є там рентабельність? Є. З економічного погляду цю генерацію справді можна було б швидко розгортати силами приватного бізнесу. То в чому проблема? Навіть не у воєнних ризиках, не в тому, що може прилетіти. Проблема в політичних ризиках. Чому? Уявіть, що ви інвестор, особливо західний. У вас є 100 мільйонів євро, і ви хочете вкласти їх в енергетику України — побудувати малі електростанції загальною потужністю 150 мегаватів. Це велика потужність.
Ви дивитеся: від чого залежить мій дохід? І бачите, що він залежить від рішень регулятора. А хто члени цієї регуляторної комісії? Це люди, які здебільшого є фігурантами «Міндічгейту». Сьогодні ви можете заробляти X, а завтра вони кажуть: «Ціна на ринку буде не більшою за Y або за половину X». Уже завтра вони можуть це зробити. І ви думаєте: «Це великі ризики, треба подумати».
А що далі робить держава? Бере й реалізує ці ризики. Демонстративно показує: ми захотіли — і зрізали всім ціну, а через місяць повернули назад. Що хочемо, те й робимо.
Ви як людина, яка має великі гроші — 100 мільйонів євро, — будете інвестувати в таку країну за таких умов? Ви можете втратити все. Просто все. Не через приліт, а через рішення потенційно корумпованих чиновників. Ви будете це робити? Ні. Деякі інвестори вкладають гроші, а більшість каже: «Тут є воєнні ризики, але ж є й політичні».
Нам про це прямо говорить Єврокомісія: «Хлопці, ми вам гроші не додали, бо ви не проводите реформи. Реформи, які потрібні не нам, не Єврокомісії, а вам, щоб у вас гроші не перетікали з бюджету в кишені “королів” і “канцлерів”». А ми кажемо: «Ми не збираємося нічого змінювати». Відповідно, й інвестиції в енергетику не надходять. Це дуже пряма залежність, і її теж треба усвідомити.
Проблема не у воєнних ризиках, не в тому, що немає технічної можливості чи що у світі немає грошей, щоб інвестувати в Україну ці кілька мільярдів євро для будівництва електростанцій.
Вікторія Єрмолаєва: Уряд заявляє, що в підземних сховищах уже 14,6 мільярда кубометрів газу, і цього достатньо для базового сценарію проходження зими. Чи означає це, що газова генерація справді може дати нам необхідні мегавати в потрібну годину?
Володимир Кудрицький: Якби вона була, то й дала б. Для того щоб газова генерація виробила необхідну кількість мегават-годин, потрібні два компоненти — газ і власне генерація.
З газом цього року більш-менш нормально. Це і погана, і хороша новина. Хороша, тому що він є, а погана — через причини, з яких цей газ накопичився у сховищах. Це зупинка хімічної та металургійної промисловості. Тому це не лише досягнення уряду, а й наслідок об’єктивних проблем із промисловістю та споживанням газу.
А щоб перетворити цей газ на кіловат-години, потрібна газова електростанція. Ці газові електростанції бувають трьох типів: великі радянські ТЕЦ, малі радянські ТЕЦ і нова розподілена генерація.
Великі радянські ТЕЦ — це переважно Київ і Харків: київські ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 та харківська ТЕЦ-5. Їх на початку опалювального сезону розбивають балістикою. Ми це бачили вже не раз. І вони повністю або частково припиняють виробляти електроенергію.
Малі радянські ТЕЦ — це досить старі енергооб’єкти, побудовані в 50–70-х роках, по яких теж іноді прилітає, хоча й не так інтенсивно. Вони дають відносно невеликий обсяг електроенергії в енергосистему. Якщо енергосистема взимку споживає 15–18 тисяч мегаватів, то їхня сукупна потужність — приблизно 800 мегаватів. Частину малих ТЕЦ вибиває, більшість залишається в роботі.
А розподіленої генерації збудовано приблизно 700 мегаватів. 700. Дефіцит у нас минулого року сягав 7 тисяч мегаватів.
З хороших новин: ми не спалимо багато газу на газову генерацію, особливо на нову. Вона ще й споживає вдвічі менше газу для виробництва кіловат-години, ніж радянська технологія. Удвічі. Тобто вона ще й енергоефективна. З поганих новин: цих нових газових електростанцій просто мало. Тому багато газу вони не з’їдять.
Наше споживання холодної зими ввечері — 15–18 тисяч мегаватів в усій енергосистемі. Дефіцит минулого року, як озвучував Зеленський, — 7 тисяч мегаватів. Збудовано 700. Багато чи мало? 10%.
Вікторія Єрмолаєва: Про режим економії, запроваджений урядом: наскільки він може негативно вплинути на підготовку енергосистеми до зими?
Володимир Кудрицький: Це рішення може мати катастрофічні наслідки. Я ніколи не розкидаюся гучними словами. Але направду зупинка не тільки фінансування з державного бюджету, а передусім будь-якого фінансування з місцевих бюджетів важкою кувалдою б’є по критичній інфраструктурі в усій країні. Чому? Тому що для її функціонування потрібно дуже багато чого оплачувати, починаючи із зарплат людей.
Можна уявити, що, якщо це тимчасове явище, люди на морально-вольових якостях, на патріотизмі продовжуватимуть працювати в цих організаціях. Але вам треба закуповувати реагенти, паливо, дизель, газ, запчастини. Треба завершувати планові ремонти й ремонтувати те, що розбили росіяни.
Коли такі рішення недостатньо прораховані, це зазвичай спричиняє цілий ланцюг величезних проблем. Наприклад, ви не виплатили зарплату водію тролейбуса — маєте проблему з Держпраці, кримінальну справу проти керівника підприємства пасажирського транспорту вашого міста.
Ви не сплатили податки до державного бюджету — маєте проблеми з податковою, яка нараховує вам пеню. Вас запитують: «А чому ви не сплатили податки?» Ви кажете: «Так мені скарбниця не проводить платежі». А вам відповідають: «Нас це не хвилює. У наших інструкціях і в законодавстві не написано, що ви маєте право не сплачувати податки, якщо у вас проблеми зі скарбницею. Розв’язуйте свої проблеми зі скарбницею, а ось вам штраф».
У вашому місцевому бюджеті коштів на цей штраф, як ви розумієте, немає. І ви потім судитеся з податковою, відволікаєте ресурси юристів, фінансистів міської ради чи громади на те, щоб займатися цим питанням.
Далі у вас немає оплати пального для автобусів. Що, у місті зупиняється транспорт? Або ви йдете в банк і берете кредит — умовно кажучи, такі собі «швидкі гроші». Відсотки для обслуговування цього кредиту у вас теж не закладені в бюджеті.
Ми зараз назвали декілька наслідків, а їх тисячі. І всі вони багатостадійні. Дуже важко потім розв’язувати всі ці проблеми.Наприклад, ви не заплатили «Нафтогазу» за газ, і він відключив ваше комунальне підприємство. А щоб вас під’єднали, ви маєте погасити старі борги. Реструктуризувати їх ви не можете, тому що керівництво «Нафтогазу» боятиметься кримінальних справ за таку розстрочку. Усе, ви в глухому куті. Тому, перш ніж оперувати мозок, треба, напевно, вибрати не сокиру, а скальпель.