Вікторія Єрмолаєва: Росія готує додаткову мобілізацію — про це повідомив президент Зеленський, посилаючись на дані розвідки.
Що це для нас означає? Посилення ударів, якими вони погрожують, наступ із боку Білорусі, про який останні два тижні говорять у медійному просторі. Чи є зараз реальна загроза? Чи можете дати свою оцінку цим останнім новинам?
Віталій Портников: Я вважаю, що проблеми потрібно вирішувати тоді, коли вони з’являються, а не тоді, коли про них говорять офіційні особи.
Я хочу нагадати, що у 2022 році була абсолютно протилежна ситуація. Було російське угруповання в Білорусі, проводилися навчання за участю цього російського угруповання, існувала реальна небезпека того, що його використають для нападу на північні регіони України. Водночас нас переконували, що цього не відбудеться. І, до речі, переконували, я б сказав, користуючись формальною логікою.
Тому що цього угруповання було явно недостатньо для захоплення української столиці. Скільки там було військовослужбовців на території Білорусі — кілька десятків тисяч?
Якщо зараз буде ухвалене рішення про наступ з боку Білорусі, то, звісно, угруповання, яке збиратимуть, має налічувати 250–300 тисяч осіб, адже воно вже не розраховуватиме пройти парадним маршем. На нього чекатимуть українські війська, які там зосереджені. Одразу буде створена певна кілзона.
Тому я, в принципі, не розумію, чому ми маємо обговорювати питання наступу з Білорусі до того моменту, поки там не з’явиться це угруповання військ.
Якщо зараз буде ухвалене рішення про наступ з боку Білорусі, то, звісно, угруповання, яке збиратимуть, має налічувати 250–300 тисяч осіб, адже воно вже не розраховуватиме пройти парадним маршем. На нього чекатимуть українські війська, які там зосереджені. Одразу буде створена певна кілзона.
Тому я, в принципі, не розумію, чому ми маємо обговорювати питання наступу з Білорусі до того моменту, поки там не з’явиться це угруповання військ.
Віталій Портников: Я можу припустити, що марш такого угруповання військ, коли його буде зібрано, може бути пов’язаний не із завданням захоплення Києва чи Чернігова, а використовуватиметься для іншої мети — вийти на позиції, щоб спростити обстріли цих міст. Наприклад, як це сталося з Харковом, куди дістають КАБи та інше озброєння.
Тобто вони можуть прагнути просунутися туди, звідки буде простіше обстрілювати Київ, навіть не маючи на меті захоплення української столиці. Але для цього також потрібна така кількість військ, яка дозволить реалізувати цей задум.
Вікторія Єрмолаєва: А ви допускаєте, що таке угрупування може використовуватись для того, аби напасти на країни Балтії?
Віталій Портников: Ні, не допускаю. Не бачу в цьому жодного практичного сенсу. Я допускаю, що ми можемо побачити ракетні удари та удари безпілотників у певний момент. І не кажу, що це станеться одразу — можливо, протягом наступних років — по військових об’єктах, які Росія оголошуватиме такими, що використовуються для військової допомоги Україні або для запуску дронів і ракет по українській території, навіть якщо ці бази фактично не використовуватимуться для цього.
Я завжди вважав, що в певний момент у Росії можуть вирішити: удари по військових об’єктах сусідніх європейських країн справді здатні створити умови, за яких європейці не захочуть допомагати Україні. До речі, якщо ви думаєте, що в цьому немає логіки, то помиляєтеся, адже зараз ми бачимо певну зміну громадської думки й в Латвії, і в Естонії після появи перших українських дронів у їхньому повітряному просторі.
Росіяни виявилися абсолютно правими у своїй тактиці, коли українські дрони почали потрапляти на територію цих балтійських країн.
Вікторія Єрмолаєва: Як змінилася думка в балтійських країнах після ситуації з безпілотниками?
Віталій Портников: Наприклад, я можу навести вам не слова латвійських чи естонських журналістів або політиків, а заяву президента Литви Гітанаса Науседи, який сказав, що обидві воюючі країни не мають використовувати повітряний простір інших держав для ескалації.
Як змінилася думка? Вона змінилася так: ми маємо допомагати Україні, але не повинні мати у своєму повітряному просторі українські дрони, і про це потрібно сказати українцям. Це перший крок.
А що це означає? Що українці мають визначити певну лінію, певну зону, в межах якої вони не можуть завдавати ударів по росіянах. Скажімо, порти в Усть-Лузі чи Приморську. Це небезпечно для балтійських країн — отже, туди не можна запускати дрони й ракети.
Ракети, можливо, ще можна запускати, тому що їх неможливо перенаправити, а дрони — ні. А якщо ви продовжуєте це робити, тому що у вас немає іншого виходу, то, можливо, ми надто серйозно вам допомагаємо, фактично створюючи небезпеку для власної країни. І це ще нічого не сталося.
Уявіть собі, що цей український дрон, який влучив у порожні резервуари нафтобази в Резекне, потрапив би в непорожні резервуари. Розумієте? Причому це Латгалія — територія зі значною кількістю так званого російськомовного населення, яка відрізняється своїми, я б сказав, політичними та соціальними настроями від решти Латвії. Ну, за винятком Риги — це теж окремий випадок.
Ми про все це навіть не замислюємося. Ми не розуміємо, що уряду Латвії, особливо напередодні парламентських виборів, і політичним партіям у Латвії потрібно зважати на настрої в Латгалії, на настрої в Ризі, а також на настрої в усій іншій Латвії.
І навіть якщо в Курземе, Відземе та Земгале ситуація не зміниться, але зміниться в Ризі та Латгалії з точки зору сприйняття безпеки, це вже становитиме небезпеку для латвійських політичних партій.
Те саме стосується й Естонії. Ситуація в Іда-Вірумаа відрізняється від ситуації на всій іншій території Естонії, і в Таллінні ситуація також відрізняється від ситуації в решті країни.
Таким чином, якщо я естонський політик, то думаю про свої політичні інтереси й про те, що мені потрібно вести передвиборчу кампанію. По-перше, я апелюватиму до занепокоєння цих людей, щоб отримати додаткові голоси та місця. По-друге, я розумітиму, що саме такою є громадська думка зараз. Тому що це електоральні демократії. І тут нічого не вдієш.
Андрій Куликов: Росіяни давно говорили про можливість завдання ударів по об’єктах, які використовуються для допомоги Україні в різних країнах. Щоправда, не вустами офіційних речників, а через різноманітних наближених і відомих пропагандистів, причому дуже майстерних, треба визнати.
А тут ще й Путін підписує указ про можливість скерування російських військ за кордон для захисту російського населення.
Віталій Портников: Це легітимізація вторгнення до балтійських країн. Адже завжди можна заявити, що такі країни, як Естонія чи Латвія, утискають російськомовне населення.
Але я маю сказати, що це їхня власна інтерпретація. Тому що ми знаємо ще одну країну, де проживає значна кількість російськомовного або російського етнічного населення, про яку російські пропагандисти також постійно стверджують, що там порушуються права цього населення. І сьогодні в цій країні перебуває президент Російської Федерації — це Казахстан.
Тож у майбутньому може бути все що завгодно. Це сигнали в різні боки.
Андрій Куликов: Колишній командувач Об’єднаних сил НАТО в Європі Бен Ходжес заявив, що в Україні є потенціал для звільнення Криму. Наскільки такі заяви є для нас корисними, адже вони підбадьорюють, і наскільки можуть вводити нас в оману?
Віталій Портников: Ви розумієте, я думаю, що потрібно вирішувати знову такі проблеми в міру їхнього реального вирішення.
На сьогодні у нас є досить проста проблема. Зупинити російський наступ, зупинити російські обстріли української території. Принаймні, російський наступ.
Він не зупинений. Коли генерал Ходжес говорить, що в Заходу є потенціал для звільнення Криму, то цей потенціал має бути наданий Україні.
У разі надання такого потенціалу Захід знову змушений буде оцінювати, чи не призведе це до ядерної атаки з боку Росії. Це політичне питання, а не лише військове.
Можна завжди надати певну кількість озброєння, враховуючи нинішні кілзони тощо. Можливо, це не лише питання кількості військ. Але існують політичні наслідки, які на Заході завжди будуть зважувати.
Тому коли Бен Ходжес говорить про потенціал, він говорить про західний потенціал. І я не маю жодного сумніву, що військово-технічні ресурси країн Заходу, об’єднаних зі США, Великою Британією та країнами Європейського Союзу, перевищують ресурси Росії.
Тож вирішуймо реалістичні завдання. Сьогодні наступ Росії не зупинений, і Росія готова перетворювати українські міста на руїни, якщо матиме таку можливість. Тому наше завдання — знищити якомога більше російського технічного потенціалу, щоб цього не сталося.
Бачите, зараз атаки не відбуваються з тією щільністю, на яку Росія розраховувала. Це вже наше велике досягнення.
Вікторія Єрмолаєва: Президент Володимир Зеленський зустрівся з Петром Порошенком. Що ви про це думаєте?
Віталій Портников: Не тільки з Порошенком. Це були зустрічі з керівниками всіх депутатських фракцій і груп. Я вважаю, що сама робота з парламентом — це вже крок у правильному напрямку.
Тому що він є президентом усіх українців — у тому числі Порошенка, вас і мене, а не лише «Слуги народу».
Сама ідея, коли президент держави зустрічається тільки з однією фракцією, не сприяє підтриманню національної єдності. З 2019 року це була, я б сказав, одна з ключових помилок. Тому що президент не є членом цієї партії й не є її лідером.
Коли людина стає президентом країни, так само як і коли хтось стає головою Верховної Ради України, ці посадові особи не мають бути прив’язані до жодної фракції. Вони можуть зустрічатися з урядовою коаліцією, зокрема зі «Слугою народу», але вони зобов’язані діяти інакше, ніж інші політичні фігури. Те саме стосується й уряду, і опозиції.
Тому що президент — це президент усіх українців. Якщо він не президент усіх українців, виникає питання, чий він президент. Люди голосують по-різному: частина — «за», частина — «проти». Але після обрання він стає президентом усіх — і тих, хто його підтримав, і тих, хто не підтримав.
Тому що серед тих, хто його обирав, звичайно, може сформуватися велика кількість людей, які шкодують про свій вибір. І таких людей може ставати дедалі більше серед тих, хто його підтримував. Але він усе одно залишається їхнім президентом до завершення свого мандату.
Він може перестати їх представляти лише в один спосіб — після закінчення своїх повноважень. Поки він перебуває на посаді президента, він залишається президентом усіх українців.