Вікторія Єрмолаєва: Україна не отримала відповіді від Росії щодо чергового так званого енергетичного перемир’я. Росія поки що не хоче підтверджувати наступний етап переговорів. Що вони роблять натомість? Маніпулюють «Орешником». Ми це відчували й бачили на собі: у четвер були повітряні тривоги, усі канали повідомляли про можливі пуски «Орешника».
Тим часом президент Володимир Зеленський каже, що це справді маніпуляція й елемент тиску на нас перед тим, як Росія може погодитися на черговий етап переговорів. Чого вони намагаються таким чином досягти? Чи це дієвий метод?
Лариса Волошина: Росіяни, по суті, програли в цьому наступі, який вони розпочали два з половиною роки тому. Тут варто звернутися до військової науки, щоб зрозуміти, що відбувалося після того, як, зокрема за сприяння Дональда Трампа, який тоді ще навіть не був кандидатом у президенти, росіянам вдалося захопити Авдіївку, прорвати фронт і перейти в наступ на Очеретиному, який ми стримали.
Великими зусиллями ми не дали їм просунутися далі та вийти на оперативний простір після захоплення Авдіївки. Після цього розпочався їхній наступ, який триває вже два з половиною роки.
Наступ у військовій науці — це певний комплекс дій, який завжди починається з «розм’якшення» тилів. Росіяни, як і радянська армія, зазвичай використовували вогневий вал, велику кількість пострілів і килимові бомбардування артилерією. Ми бачили це на початку війни, коли вони здійснювали 60 тисяч пострілів на день по наших позиціях, тоді як ми могли відповідати 2–3 тисячами ударів по всій лінії фронту. Сьогодні можемо констатувати, що росіяни втратили можливість реалізувати цей перший етап.
Вони не можуть створити вогневий вал. Американці для першого етапу «розм’якшення» резервів зазвичай використовують авіацію. Після цього настає другий етап.
На другому етапі армія переходить у наступ по всій довжині ділянки, яку вважає потенційно вразливою для противника. Вона завдає ударів скрізь — це те, що ми називаємо інтенсивністю боїв по всій протяжності того чи іншого напрямку в Донецькій та Запорізькій областях.
Завдання цього етапу — прорвати оборону противника. Коли її прорвано, розпочинається безпосередній наступ: уперед рушають не ті підрозділи, що пробивали оборону, а резерви, які фактично перебувають за їхніми спинами. Класичний наступ за радянськими канонами передбачає просування на 50 кілометрів за день. Сучасні європейські та американські армії можуть долати до 100 кілометрів.
Як ми розуміємо, наступати на оперативному просторі пішки чи на віслюках неможливо. Для цього використовується техніка. І за ці два з половиною роки ми бачимо, що вони перебувають саме на другому етапі: намагаються бити по нашій обороні, але не можуть її прорвати, щоб вийти на оперативний простір і просуватися на 20–50 кілометрів на день.
Ми були в наступі під час Харківської операції й бачили, як це відбувається. Це наш досвід. Це був класичний наступ. Отже, росіяни не можуть наступати.
Щобільше, у наступі є ще один важливий момент — останній, четвертий етап. Коли армія рушає вперед, резерви, які були накопичені й ідуть у прорив, просуваючись на кілометри за день, мають завдання вчасно зупинитися й закріпитися. Якщо наступальні війська не закріплюються на позиціях, інша армія може зібрати сили й перейти в контрнаступ, вибивши їх, адже вони фактично не облаштовані. Вони можуть формально стояти на зайнятій території, але без укріплень і вкопаних позицій.
Ми бачимо, що Росія за два з половиною роки так і не змогла пройти етап прориву оборони противника, який зазвичай триває до чотирьох тижнів. Якщо за чотири тижні це не вдається, наступ має припинятися.
Саме це відбувалося і під час нашого наступу на Запорізькому напрямку, який називали контрнаступом. У районі Оріхова ми прорвали оборону — там було дві лінії — але далі не просунулися. Водночас те, що вдалося взяти, залишається під нашим контролем — ми й досі там стоїмо. Так само після Харківської операції: українські війська відвоювали території й утримують їх. Адже коливання фронту на 50 кілометрів у той чи інший бік не вважається системним зрушенням лінії фронту.
Лариса Волошина: Росіяни втратили можливість «розм’якшувати» наші резерви. Їхня техніка, артилерія та інші засоби не можуть наблизитися до лінії фронту — ми їх знищуємо. У них більше немає такої кількості снарядів і артилерії, яку можна було б підтягнути до фронту й завдавати ударів на 20 кілометрів по командних пунктах і тилових позиціях.
Вони не можуть прорвати нашу оборону вже два з половиною роки. Навіть якщо на окремій ділянці вона просідає, у них немає резервів, щоб увійти в прорив і просуватися на ті самі 50 кілометрів на день. Ми бачили їхні спроби просунутися — зокрема ривок на 12 кілометрів у районі Добропілля. Результат усім відомий.
У них немає технічних можливостей без припинення вогню чи паузи у війні накопичити достатньо ресурсів, щоб на новому етапі завдати масованих ударів — 60–100 тисяч пострілів по лінії фронту. Нині вони не мають для цього навіть перспектив. Немає й такої кількості «чмобіків». Вони намагаються штурмувати наші позиції силами до 100–200 тисяч військових, накопичених у районі Покровська, однак марно — фронт не проривають.
Тому можна констатувати, що росіяни програли. Це вже очевидно. Якщо бойові дії для них не припиняться і вони не отримають передишки, то не зможуть відновитися й накопичити сили для повторного наступу будь-де й у будь-якому форматі. Це неможливо — їм доведеться зупинитися.
Через упертість Путіна вони не захотіли, як це зробили ми на Запорізькому напрямку, згорнути активні дії й закріпитися. Вони цього не зробили й тепер втратили можливість навіть закріпитися.
Лариса Волошина: Росіяни опинилися в ситуації, коли їм конче потрібно, щоб Трамп не просто домігся для них припинення вогню, а створив умови, за яких Україна не матиме перспектив: щоб, поки вони накопичують ресурси, ми не могли робити те саме. Щоб Україна не мала можливості діяти так, як у період АТО. Пам’ятаєте, вони постійно скаржилися на нашу «тактику салямі», коли сіра зона поступово переходила під наш контроль і той чи інший населений пункт звільнявся. Вони не хочуть давати нам можливість рухатися вперед.
Саме тому вони прагнуть зробити те, чого не змогли досягти військовим шляхом. Вони хочуть, щоб Дональд Трамп завершив для них цей наступ — фактично «захопив» нашу лінію оборони, наші фортеці, й вивів їх на оперативний простір у напрямку Дніпропетровської області. Те, чого їхні військові не змогли зробити за два з половиною роки наступу, вони хочуть отримати дипломатичним шляхом.
Фактично — щоб їхню армію просунули за нашу лінію оборони й вивели на оперативний простір. І ще й так, щоб відповідна угода стримувала нас, а не їх — щоб обмежувала Україну в можливості повертати свої території. Саме тому все це й відбувається. Саме тому ми перебуваємо в такому складному процесі.
Вона прекрасно розуміє, що зустрічати паузу у війні в руїнах Бахмута — це не те саме, що в захоплених в українців Слов’янську й Краматорську. Це принципово різні позиції. І зовсім інша ситуація, коли українські війська, умовно, перебувають у полях на Дніпропетровщині — тоді стартові умови для їхнього подальшого просування були б іншими, значно простішими.
Вони намагаються здобути плацдарм. Той самий плацдарм, який планували захопити ще з 2023 року, розпочавши наступ на Очеретине, — тепер намагаються отримати дипломатичним шляхом. І саме це завдання вони зараз намагаються виконати. Тому ми й спостерігаємо це божевілля.
Лариса Волошина: Ми не маленькі інфантильні діти, які мають розплакатися й сказати, що нічого не буде. Ми переграємо росіян на полі бою. Так само маємо переграти американців за столом переговорів, адже нині вони виступають нашими дипломатичними ворогами. У них є сепаратні домовленості, а можливо, й угоди з Росією. І фактично за столом переговорів вони просувають російську повістку.
Щоб нейтралізувати США, ми маємо діяти дипломатично — висувати умови, за яких Сполучені Штати повинні надати нам гарантії на момент припинення вогню. Ймовірно, вони цього не зроблять. І Путін не зможе укласти зі США нічого суттєвого, бо не зацікавлений у тому, щоб американці надавали нам гарантії.
Отже, нам потрібно мінімізувати американський вплив у цьому процесі. Ми не можемо достукатись до серця Дональда Трампа й не можемо йти йому на поступки. Бо кожні кроки щодо поступок, навіть риторичних, стають для нас дедалі небезпечнішими.
Лариса Волошина: Існують три форми договорів.
США пропонують нам підписати мирну угоду — фіналізований документ. Водночас відбувається підміна понять і нас плутають між цими трьома видами документів. Ми маємо чітко розуміти, до чого нас схиляють, який саме документ нам пропонують і які зобов’язання він передбачає.
Це звичайне шахрайство, коли підсовують один документ замість іншого. І цим шахрайством займаються США. До речі, вже не вперше.
Лариса Волошина: Шахрайством став Будапештський меморандум, про що говорив Білл Клінтон. Він визнав, що вони разом із росіянами тиснули на Україну, і що йому за це соромно. Фактично Клінтон прямо заявив, що, діючи разом із Росією та в її інтересах, вони роззброїли Україну та водночас озброїли Росію.
Озброїли Росію не лише формально: Клінтон не просто роззброїв Україну. Він передав новоствореній Російській Федерації ядерні арсенали трьох колишніх незалежних держав, що раніше були визнані США: Казахстану, України та Білорусі. А міг би вивезти кудись до Польщі й знищити.
Вікторія Єрмолаєва: Валерій Чалий у нашій студії розповідав, що тоді Клінтон шантажував українського президента: якщо Україна не погодиться на умови, її взагалі викреслять із порядку денного в США. Ніякої допомоги чи підтримки більше не буде, і навіть українську незалежність можуть не визнавати.
Лариса Волошина: Як Трамп шантажує Україну? Він каже: «Якщо не виведете війська, розірву угоди». Але суть у чому? В чиїх інтересах це робиться?
Клінтон робив щось подібне. Я ще раз наголошую: він не вилучав у нас зброю, щоб її знищити. Він забрав її, щоб озброїти Росію.
Сьогоднішню Росію, яку ми бачимо як одну з найпотужніших ядерних держав світу, не створив Сталін. Її створив Клінтон, передавши щойно створеній Російській Федерації ядерні арсенали трьох незалежних держав.
Цю публікацію було профінансовано урядом Великої Британії в рамках проєкту «СRITICAL INFORMATIONAL NEEDS RADIO CONTENT FOR FRONTLINE AND BORDERLINE UKRAINE COMMUNITIES», що реалізувався Громадським радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії