«Газетна качка». Історичні фейки, в які повірили
Фейки були завжди. До винаходу телеграфу вигадування неправдоподібних історій було для газет необхідністю. Адже заповнити всі сторінки в ті часи було нелегко: реальних новин катастрофічно не вистачало
На допомогу приходила цікава брехня на зразок історій про процесію жаб, які розтягнулася на чотири милі, або про річку з такою швидкою течією, що кинутий у воду залізний лом не тоне, а пливе.
Для газет XVIII ст. схожа творчість була настільки звичайною справою, що навіть маститі літератори нею не гребували.
У лютому 1708 року лондонський альманах «Передбачення на 1708 рік» вийшов зі статтею, в якій стверджувалося, що відомий астролог Джон Партрідж помре 29 березня об 11-ій ранку. Автором статті був Джонатан Свіфт, котрий, щоправда, підписався псевдонімом. Справжній Джон Партрідж поспішив виступити зі спростуванням, заявивши, що вмирати не збирається, проте майбутньому творцю Гуллівера було байдуже, як довго проживе астролог. У призначений день Свіфт випустив некролог, де каявся в помилці: Джон Партрідж помер, писав він, не об 11-ій ранку, а о 7.05. Астролог знову й знову намагався заперечити факт своєї смерті на сторінках газет, але Свіфт був невблаганний. Одним з його доводів, що Джон Партрідж дійсно мертвий було те, що жодна жива людина подібної нісенітниці не напише.
Не гребували вигадками й по інший бік океану. 22 жовтня 1730 року в Pennsylvania Gazette з’явився звіт про процес над відьмами в Нью-Джерсі. Господарем газети й автором статті був Бенджамін Франклін. У статті він розказував читачам, що відьми «примушували овець танцювати в незвичній манері, примушували свиней говорити та співати псалми тощо для більшого жаху й подиву добрих і мирних підданих його величності». Незважаючи на те, що Б. Франклін згодом був визнаний мало не совістю новопосталої американської нації, історія про полювання на відьом у Нью-Джерсі була, звичайно, чистою вигадкою. При цьому Франклін нічим не ризикував: шлях із Пенсильванії в Нью-Джерсі був важкий і небезпечний, так що перевіряти його інформацію все одно ніхто б не поїхав.
Ще у 19-у столітті фейки викривав у своїх публікаціях американський письменник Марк Твен. У його статті «Чорношкірий слуга генерала Вашінгтона» 1868 року, автор описав історію хлопця, який помирав 6 разів. Це біографічна історія слуги генерала Вашінгтона на ім’я Джордж. Шість різних газет у різних містах з 1809 по 1868 роки 6 разів повідомляли про смерть цієї людини. Тобто людину поховали, якщо вірити газетам, за 59 років 6 разів. Цікаво, що у всіх статтях Джорж постійно помирав у віці 95 років, пише Марк Твен. І далі наводить такі дані: якщо вперше він і сконав віком 95 років, то в 1864 році, коли він помер останнього разу, йому вже був 151. Але і цей вік не відповідає спогадам Джорджа. Перед останньою смертю він чітко згадав висадку колоністів, що відбулася в 1620 році. Йому могло бути близько двадцяти, коли він став свідком цієї події, отже, можна вважати, що до того часу, коли слуга генерала Вашінгтона назавжди пішов з життя, йому було приблизно років 260 – 270, іронізує письменник.
Ще одна історія про фейк від Марка Твена. Тільки цього разу він сам навмисно цей фейк і запустив. Восени 1862 року мешканці Невади та Каліфорнії буквально марили незвичайними cкам’янілостями та іншими дивами природи, різними типами знахідок щодня рясніли газети. Твен вирішив поіронізувати й заодно помститися знайомому судді. Він написав у газеті, що неподалік міста знайшли скам’янілу людину, яка в такому стані вже 300 років. Твен прикрасив статтю подробицями про вчених, які вже вивчили знахідку, про вигляд цієї людини й про суд, який начебто навіть визначив причину смерті. Усі відомості про скам’янілу людину від початку й до кінця були набором нісенітниць, проте подані вони були переконливо. «Я розраховував, що опис пози скам’янілої людини допоможе публіці зрозуміти, що це шахрайство», – пізніше писав Марк Твен. Але цього ніхто не зрозумів, історію активно цитували інші газети, в результаті вона облетіла весь світ.
А поки не вживали термін фейк – з англ. мови – фальсифікація, активно вживався вислів «газетна качка». Одну з версії, звідки походить такий термін, розповідає професор кафедри Історії журналістики Київського національного університету імені Шевченка Олександр Мелещенко.
Слухайте повну версію програми в доданому звуковому файлі.