Кубрик, «Матриця», «Зоряні війни»: як маніпулюють у кіно?

Тож поки інфопростором шириться паніка, а коронавірус обростає усе новішими страхами, ми поговоримо про маніпуляції у… кіно.

У 1685 році світ зробив перший крок до кіно, винайшли такий собі «чарівний ліхтар» — камеру-обскура. Далі — Жозеф Плато вчився розділяти рух на фази, а фотограф Едвард Майбрідж, розставивши 60 фотокамер обабіч бігової доріжки, фільмував рух коней.

Сінематограф або кінематограф, пристрій братів Люм’єр, 1895 року став відліком того кіно, яким ми його знаємо зараз. Ну, або майже того.

У сьогоднішньому випуску письменник та кіноман Дарій Лажневський розповідає про найяскравіші прийоми омани глядачів, які використовують у сучасному кіно.

Дарій розповідає, що наприклад у нульових — на початку двохтисячних режисери ховали смішні постановочні екшн-сцени у приглушеному освітленні. А також про те, що маніпуляції прямо на знімальному майданчику завжди виглядають переконливішими, аніж домальовування на постпродакшені.

«Навіть порівняти того самого «Володаря перснів» і «Гобіта». Більша частина «Володаря перснів» знімалася на натурі або це була усякого роду аніматроніка. Тоді як у «Гобіті» більшість орків та фішок зроблені за допомогою CGI — комп’ютерної графіки. Також у «Володарі перснів», наприклад, актор, який грав гнома Гімлі, насправді зростом 185 см, навіть вищий за актора, який виконував роль Ґендальфа. Для того, аби створювати ілюзію під час зйомок використовувався прийом форсованої перспективи: гобіти мали бути ближче до кадру, а персонажі, які мали бути людьми — далі».

Хороший приклад порівняння вдалих і невдалих маніпуляцій у кіно, а скоріше якісної лялькової аніматроніки та комп’ютерної графіки, якій ми віримо менше, — це «Зоряні війни».

«Було перевидання Джорджа Лукаса, коли всю аніматроніку замінили на комп’ютерну графіку, від якої просто хотілося блювати. Вона виглядає як дуже рані ігри на комп’ютері. Можна повірити, що у світі на екрані справді щось є, коли там справді щось є, а не коли актори намагаються спілкуватися із зеленим екраном. Особливо в часи, коли комп’ютерна графіка була не дуже переконливою. Згадати тут ж саму «Матрицю», у першій частині якої трюки виконувалися наживо. Тоді, як у другій (тепер уже) сестри Вачовскі захотіли зробити «краще» і ефектніше: за допомогою комп’ютерної графіки роблять геть непереконливу сцену, де на Нео нападають кілька містерів Сміттів, а він відмахується від них палкою. Зараз сцени в комп’ютерних іграх виглядають набагато реалістичнішими, ніж та кіносцена».  

Разом з тим у найновіших фільмах комп’ютерна графіка справляється зі своїм завданням — обманути глядачів — дуууже вдало.

«Згадаймо Керрі Фішер, яка виконували роль принеси Леї у «Зоряних війнах». У останньому фільмі вона мала відіграти важливу роль, але її уже не було в живих. Тому автори кіно використували футажі з минулих фільмів і вставляли раніше зняті шматки з нею у цей фільм. Коли ти знаєш, що ця актриса померла і дивишся, як вона говорить якісь абсолютно загальні фрази, які не стосується цього фільму, тобі це мулить око. Але моя дівчина цього не помітила. Думаю, це елемент вдалої маніпуляції».  

Приховували від глядачів те, що актор помер, і під час зйомок  «Імаджинаріуму доктора Парнаса». Головну роль у стрічці грав Гіт Леджер, який помер у січні 2008 року, коли зйомки фільму лише розпочалися. Тоді режисер Террі Ґілліам вийшов з ситуації, використавши особливість сценарію. Герой Леджера кілька разів проходить через чарівне дзеркало. І режисер вирішив, що це дзеркало буде змінювати його зовнішність повністю. Зрештою одного й того ж персонажа після смерті Леджера зіграли Джонні Депп, Колін Фаррел та Джуд Лоу. Свої гонорари від цих ролей актори перерахували доньці Гіта Леджера.

Способами маніпуляцій, які разом з тим говорять із глядачами, є і різні особливості кіномови. Дарій Лажневський каже, що з прийомів різних режисерів можна сформувати повноцінний словник кіномови.

«Коли ми говоримо про кіномову, неможливо не згадати маестро всіх часів Стенлі Кубрика, який дуже сильно любив, наприклад, центрування. Прийом, коли основний об’єкт цікавості посередині, і усі лінії ведуть до нього. Він по факту композиції говорить: оцей чувак важливий, він важливий для всіх. Таким чином він колонами і пустим холом малює нам сержанта Гартмана в «Суцільнометалевій оболонці».

Кубрик маніпулює сприйняттям глядачів, використовуючи можливості, наприклад, операторів. Подібні жести, які досвідчені кіномани здатні розшифровувати, зрештою перекочували й у популярне кіно.

«Є прийоми, коли безумний персонаж або в момент зламу, або після зламу дивиться на себе в дзеркало, а це дзеркало розбите. І таких прийомів кіномови просто безліч. Це можуть бути й акустичні прийоми. Як, наприклад те, що робить мій улюблений режисер Ніколас Віндінґ Рефн, коли напруга в кадрі й мовчання використовується в противагу шумним екшн-сценам».

Напруга, яку створює не шум та скрегіт коліс, а раптова тиша чи поскрипування шкіри долонь — маніпуляції, які використовує Ніколас Віндінґ Рефн, аби змусити глядачів відчувати те, що, на думку режисера, вони мають відчувати. Дарій Лажневський додає: кіно — одна із наймасштабніших площин для того, аби показати, що маніпуляції — не завжди зло.

Тож, доки триває тритижневий карантин по усій Україні, і масові заходи, вистави та кінопокази переносяться або скасовуються, занурюйтеся у простір кіноманіпуляцій. Адже мистецтво — це вміння створювати нові світи, у яких хотілося б жити.