Ми не так далеко від повного занурення в онлайн-життя, існування за тамтешніми законами — Марина Дубина

Засновник корпорації Microsoft, американський бізнесмен, інвестор та меценат Білл Ґейтс звернувся до блоґера Генка Ґріна. Точніше, як каже сам Генк, він отримав листа від «людей Білла», які запитали, чи не хоче блоґер поговорити з Ґейтсом про дезінформацію.

Генк Ґрін разом із братом Джоном Ґріном ведуть, серед інших, освітній YouTube-канал «Crash Course». Канал на сьогодні має понад 11 мільйонів підписників. На думку Генка Ґріна, потрібно не стільки розвінчувати фейки, як освічувати аудиторію. Проте, проблема, звісно, у тому, що освіта не встигає за стрімким розвитком нових технологій та нових способів блискавичного поширення брехні.

Тож, чому Білл Ґейтс захотів поговорити про дезінформацію?

«Дезінформація може спричиняти те, що люди вживатимуть неправильні ліки, не носитимуть маски. Все більше людей можуть виступати проти вакцинації, необхідної для того, аби пандемія врешті закінчилася.

Я дивуюся цьому феномену поширення дезінформації. Намагаюся зрозуміти, як ми даємо цим голосам, яким віримо, бути такими ж цікавими, як скажені теорії змови».

Генк Ґрін вважає, що справа у техніці. Адже один зі шляхів достукатися до споживача — це створити гарну історію. Дезінформацію теж поширюють, використовуючи прийоми якісного сторітелінґу. Наприклад, апелювання до емоцій — це спосіб змусити людину повірити в історію через співпереживання. Білл Ґейтс вважає, що зараз кількість дезінформації різко збільшилася. Зокрема, через те, що усі ми проживаємо спільний страх у часи пандемії. На цьому страху доволі просто зіграти.

«Ми переживаємо пандемію. Також у нас є цифрові технології, а саме соціальні мережі, де людей, які можуть використовувати різноманітні техніки переконування, набагато більше, аніж, наприклад, редакторів газет. Зараз майже будь-хто може бути тим, хто робить новини. Так, я думаю, що світ покращується, багато речей стають доступнішими, але у цьому випадку йдеться і про погіршення також.

Пандемія — це жахливо складне і комплексне явище. Наслідки у Сполучених Штатах далекі від тих, до яких ми насправді були готові. У нас найгірші показники. Крім того, поляризоване суспільство. Ми наближаємося до виборів президента. На посилення впливу дезінформації впливає розвиток цифрових технологій, який зараз потужніший, ніж будь-коли».

Пандемія — це про життя або смерть. Тут не можна промахнутися, не можна дозволити себе обманути. Тому у цей непростий час все більше людей звертаються до науки. Та все ж велика кількість людей черпає більшість інформації з соцмереж. Соцмережі стали основним часом у соціумі для більшості людей. А також основним способом взаємодії зі світом, вважає Білл Ґейтс.

«Якби 10 років тому мені сказали, що перша шпальта моєї газети буде прив’язана до моїх інтересів — спорту, який мені небайдужий, місць, які я люблю — то я б лише зрадів.

Хто ж знав, що замість того, щоб годувати нас фактами, які ми хочемо знати, з’явиться велика кількість негативу, інформаційних атак. Мовляв, дивіться, оці люди вам не подобаються, давайте я дам вам почуватися краще, показавши, що вони справді погані.

Зараз усе точно по-іншому, ніж було тоді, коли ми дивилися три основні канали та читали кілька місцевих газет. Ми ніби усі були сконцентровані навколо схожої інформації. Усі читали однаковий матеріал, у якому казали, що економіка добра чи що економіка погана. А зараз це розпорошення, особливо стосовно бачень стратегічного розвитку країни чи процесу демократичних виборів, трохи лякає. Чи самоврегулюється усе? Чи люди зрозуміють, що віра в певні речі змушує їх діяти поза їхніми інтересами? Складно сказати».

Білл Ґейтс каже, що серед людей, які мають стосунок до глобальних платформ типу Twitter чи Facebook, є такі, що вважають ніби втручання у роботу соцмереж має закінчуватися технічними задачами.

«Політичний дисидент, якого не може контролювати й бачити влада, звучить добре. Але потім починаються заперечення Голокосту чи антивакцинні висловлювання. І ти такий: «Почекайте секундочку». Це медіа, соцмережа, може достукатися до величезної кількості людей неймовірно швидко. Це набагато небезпечніше, ніж комунікація віч-на-віч. І більше схоже на вплив засобів масової інформації. В інтересах суспільства слідкувати, аби людство не ставало залежним від подібних речей.

Платформи не хочуть нести таку велику відповідальність, але саме на них лежить питання того, де проводити ці червоні лінії допустимого. Є очевидні речі — наприклад, пропаганда очевидно шкідливих речей для здоров’я. Хтось каже, що пити відбілювач безпечно? Блокуйте це. Хтось каже, що Голокосту не було? Блокуйте це».

Білл Ґейтс зазначає, що так, звісно, ми не маємо повністю перекладати відповідальність на модераторів соцмереж. Так само є різниця між повідомленнями, які побачать кілька ваших друзів, та повідомленнями, які поширюються на аудиторію розміром з невелике місто.

«Було відео про пандемію, тривалістю годину, на якому люди на сходах перед Верховним судом казали речі штибу: «Не треба носити маску! Доведено, що відбілювач рятує від коронавірусу». Це відео дуже швидко набрало 10 мільйонів переглядів.

Я вважаю, що будь-що, що досягає охоплень засобу масової інформації, має вивчатися та ставати пріоритетним для модерації, тоді як спілкування з друзями не має. Я трохи розчарований, що у дискусії про те, де проводити ці червоні лінії, ми досі не говоримо про спосіб залишати все хороше та позбавлятися від усього поганого. Тому що я все ще вірю, що можливість бути на зв’язку у такий простий спосіб, який дають нам соцмережі, насправді чудова».

Білл Ґейтс недарма звернувся для цієї розмови до Генка Ґріна. Адже окрім освітньої та просвітницької роботи, Генк пише книжки. Його дилогія, першою частиною якої є бестселер The New York Times «Ну, просто нереальна штука!» якраз досліджує вплив соцмереж на наше з вами життя. Ця книжка вийшла українською у видавництві «КМ-Букс» у перекладі Марини Дубини.

«Це, в принципі, перша книжка, де соцмережі показані не з позиції «10 років тому», а саме так, як ми ними користуємось сьогодні. Структурно імейли та твіти відіграють в романі неабияке значення, автор буквально вставляє їх у свій текст. Є розділ, у якому кожна секція починається з твіта, а героїня потім розповідає, що з нею відбувалося за цей період».

Соцмережеві тексти тут не просто ілюстрація, дія роману відбувається частково у соцмережах. Хоча це художня книга, Генк Ґрін привертає увагу до того, наскільки потужно на нас впливають соцмережі, а також на те, яку величезну вагу і ціну має інформація сьогодні, розповідає Марина Дубина.

«Йдеться про ідеологічну боротьбу між двома сучасними інфлюенсерами або політичними персонами з приводу теми, яка важлива для всього людства. Ці інфлюенсери представляють дві діаметрально протилежні точки зору, у кожної з яких є свої прихильники, які підтримують свого інфлюенсера в соцмережах: воюють у коментарях, створюють ботоферми.

Представники одного табору створюють власну закриту соцмережу, але інший табір користувається вже наявними можливостями — закритими чатами і анонімними чат-кімнатами, наприклад, у Discord. Вони організовувались в цих таємних чатах з анонімними даними про себе і влаштовували теракти. Тут вже постає питання про відповідальність соцмереж».

Знову ми повертаємося до відповідальності соцмереж. Марина Дубина вважає це гострим питанням і для нас з вами. Адже як ми можемо протидіяти, наприклад, закритим групам, де закликають до насильства?

«Останнім часом почали з’являтися дані про канали, де чоловіки обговорюють, як правильно ґвалтувати жінок, як їх зв’язувати, а також канали про насилля над тваринами.

Telegram пишається тим, що ніяким чином не цензурує свій контент, але постає питання — чи не варто цензурити такий контент? Чи не варто не допускати можливості організації терористичних груп або якихось бандитських угрупувань в рамках цих чатів?».

На цю тему Генк Ґрін фантазує у своїй другій книзі, де він називає соцмережі своєрідними державами.

«Автор міркує про те, що соцмережі — насправді навіть не корпорації, а держави. Там присутня така собі метасоцмережа зі спотвореними механізмами збагачення інфлюенсерів і залучення аудиторії, яка буквально змінює мислення користувачів.

Він показує приклад функціонування соцмережі як держави, в якій присутня соціальна нерівність, не достатньо державної регуляції. Це страшно звучить, але якщо подумати, ми не так далеко від цього, від повного занурення в онлайн-життя і існування за тими законами, які присутні тільки там».

Так Марина Дубина розповідала про художню книжку «Ну просто нереальна штука!». Але чи така вже нереальна реальність, де соцмережі повністю замінюють усі джерела інформації. Білл Ґейтс вважає, що стрімкий технологічний розвиток, попри усі свої плюси, має багато небезпек та ставить перед нами із вами багато викликів. І поки корпорації типу Twitter, Telegram, Facebook та інших намагаються у різний спосіб розв’язувати проблему дезінформації, ми можемо як мінімум не поширювати її на своїх сторінках. А також можемо відправляти скарги на пости з фейками чи сторінки, що пропагують насильство. Адже у соцмережевій державі все в руках користувачів-громадян, як і у державі звичайній.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS