Руйнування, яких зазнала Сирія, непорівнянні з тим, що пережила Україна — Ілія Куса

Найчастіше ми чуємо про Сирію у контексті новин про російське втручання у їхній збройний конфлікт.

Цього тижня, першого вересня 2020 року, рівно 100 років створення країни Велика Сирія. Спробуємо розібратися, наскільки викривлено ми, українці, розуміємо Близький Схід. Зрозуміти, чому для арабських народів 1 вересня 1920 року — важливіша дата, аніж дата закінчення Другої світової. І чому медійникам не варто порівнювати гібридну війну Росії проти України та гібридну війну на території сучасної Сирії..

***

Експерт Українського інституту майбутнього Ілія Куса вважає, що в українському медіапросторі уся інформація про Близький Схід — викривлена.

«Ми сприймаємо конфлікт у Сирії, як і весь близькосхідний регіон, через призму нашого конфлікту з Росією. Це хибно, так не можна робити. Це породжує хибний асоціативний ряд щодо деяких процесів і не відповідає дійсності.

Звідси ж і береться гіперболізація ролі Росії всюди у світі. Ми завжди шукаємо російський слід, намагаємось пояснити російський фактор навіть там, де його нема. Таке сприйняття посилює Росію, оскільки створює у головах людей образ Російської Федерації як великого монстра, чудовиська, яке є всюди, розповсюдило свій вплив і може дістати будь-кого».

Викривлення в українських медіа трапляються і через нерозуміння регіону. По-перше, через мовний бар’єр. Адже усю інформацію про події Близького Сходу ми черпаємо з англомовних медіа. По-друге, через відсутність власних кореспондентів на місцях. Ілія Куса вважає, що знання про інші регіони потрібні для того, аби усвідомлювати загальносвітові тенденції. Більш практично — для того, аби налагоджувати економічну та культурну співпрацю.

«Знання процесів, які відбуваються у регіонах, можна досліджувати, щоб взяти якість уроки для себе, банально — для загальної ерудиції. У нас є певні інтереси, наприклад, на Близькому Сході, але вони не сформульовані, не артикульовані.

Якби ми знали більше про Близький Схід, можливо, український бізнес мав би більше розуміння, який регіон і чим може бути цікавий. Наші підприємства працюють з Близьким Сходом, але це в основному ентузіасти, які вийшли на ринок в приватному порядку».

Коли ти розумієш, що відбувається у світі навколо, то можеш формувати свою політику, рухаючись разом зі світом. Замість того, аби посилювати російський інформаційний вплив — краще розбиратися у подіях у конкретній країні через призму їхньої реальності.

Тож, що ми знаємо про конфлікт у Сирії? У 2011 році там почалася регіональна проксі-війна між різноманітними зовнішніми гравцями. На фоні арабської весни, звільнення арабських країн від авторитарних правителів, інші держави вирішили втрутитися та скинути режим Башара Асада. Вони не розрахували своїх сил й конфлікт перетворився у криваву, довготривалу війну.

«Сирійський конфлікт — це конфлікт різних зовнішніх, регіональних гравців на близькому Сході — Саудівської Аравії, Катару, Туреччини, США, Росії та другорядних гравців за ресурси, регіональне лідерство, вплив.

Країну почали накачувати зброєю, і далі все вийшло з під контролю. На сьогодні можна сказати, що у Сирії регіональний проксі-конфлікт, те, що ми називаємо гібридною війною, тільки в набагато більших масштабах. Там беруть участь більше гравців, ніж у нашій гібридній війні, все розгорталось більш динамічно і трагічно. Руйнування, яких зазнала Сирія, непорівнянні з тим, що пережила Україна. У тому числі і в плані охоплення територій війною».

Аби краще розуміти цей конфлікт, варто таки повернутися на 100 років тому — до 1 вересня 1920 року.

«1 вересня 1920 року Франція після Першої Світової війни розділила отриманий мандат. У майбутньому ці території стали сучасними Сирією, Ліваном».

Цю дату пам’ятають і знають і в інших арабських країнах. Адже час між Першою та Другою світовою для країн Близького Сходу — період, коли колоніальні британська та французька адміністрації закладали зерна тих проблем, які існують нині.

Під час Першої світової Франція попросила допомоги арабів в обмін на незалежну державу для них. Араби прийшли на допомогу, але Франція своєї обіцянки не виконала.

«Самі європейці розділили ці території. Франція отримала Сирію і сучасний Ліван, Британія отримала Палестинські території, сучасні Йорданію, Ізраїль та Єгипет. Мета такого розподілення була досить цинічною — розділити людей, спровокувати між ними конфлікт. Розділяй і володарюй.

На території сучасної Сирії існувало 5 державних утворень, абсолютно штучних. Населення було не згодне з цим розподіленням. У всіх цих державних утвореннях спалахували повстання».

Французи витратили від 5 до 8 років на придушення цих повстань.

«Вони заклали зерна конфліктів тоді, 100 років тому. Ці проблеми не є настільки критичними, щоб викликати перманентний конфлікт. На них просто зіграли різноманітні зовнішні гравці, щоб спровокувати конфлікт.

Так само в Україні грають, коли потрібно, на питаннях мови. До прикладу, сирійський націоналізм (коли сирійці кажуть, що вони араби, але в першу чергу сирійці) — це штучний феномен. Він породжував потім конфлікти з сусідами. Певною мірою європейці свого досягли».

Ілія Куса звертає увагу на те, що у 2011 році зовнішні гравці просто натиснули на вже наявні больові точки.

«Не можна сказати, що в Україні завжди була проблема російськомовних і україномовних. Це завжди було гострим питанням: і під час Російської Імперії, і за часів Радянського Союзу, і за часів незалежної України, але не настільки, щоб змусити людей хапатись за зброю.

Якщо політики підіймають це питання, то одразу починаються суперечки, протести. Так само у Сирії: ці конфлікти між різними громадами, конфесіями, соціальними групами були історично закладені 1 вересня 1920 року».

З наслідками подій 1920 року країни Близького Сходу стикаються і досі.

«Сьогоднішня криза в Лівані — економічна криза, неможливість побудувати нормальну економічну модель, етнорелігійні конфлікти — це все спадок того розділення 100 років тому. Згадаймо появу терористів «Ісламської держави» у 2013-14 роках. У деякому сенсі можна сказати, що їхня пропаганда була соціальним протестом проти оцих кордонів.

Коли вони захопили території, то заявили, що більше ніяких кордонів не буде, що всі араби будуть жити під одним так званим Халіфатом. По суті — це протест проти штучних кордонів. І він досі актуальний, хоч і пройшло 100 років».

Дата 1 вересня 1920 року важливіша для країн Близького Сходу, аніж дата завершення Другої Світової, каже експерт Українського інституту майбутнього Ілія Куса. Адже Друга Світова охопила небагато країн Близького Сходу. Наприклад, у Сирії вона тривала близько року у вигляді боїв між силами союзників та французькими колаборантами з Режиму Віші. А потім на території Сирії відбувалася таємна геополітична боротьба між французами та британцями.

«Для них завершення Другої Світової — це здобуття незалежності й вигнання французів, які виходячи з Сирії обстріляли Дамаск. Це було найбільше руйнування Дамаску за останні багато років».

Тож пам’ятаймо, що розуміти контекст важливо, розбиратися у загальносвітових процесах — так само. Адже тільки знаючи правду, можна боротися з брехнею.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS