«Щоб їм руки ніхто не хотів подати»: Кочевенко про дипломатичну боротьбу з пропагандою РФ

У січні ведучий одного з італійських телеканалів в ефірі сказав «Україна — це мала Росія». Українське посольство зреагувало на це. Він вибачився. Проте в ефірі двічі пролунала теза «Україна — це мала Росія». Байдуже, що вдруге з часточкою «не».

Ведучі

Ана Море

Гостi

Юрій Кочевенко

«Щоб їм руки ніхто не хотів подати»: Кочевенко про дипломатичну боротьбу з пропагандою РФ
https://static.hromadske.radio/2020/02/hr-dno-2020-02-14.mp3
https://static.hromadske.radio/2020/02/hr-dno-2020-02-14.mp3
«Щоб їм руки ніхто не хотів подати»: Кочевенко про дипломатичну боротьбу з пропагандою РФ
0:00
/
0:00

Директор Міжнародного центру протидії російській пропаганді Юрій Кочевенко вважає це наслідком успішних дій російської машини пропаганди. Яка, на жаль, ефективно працює не лише не пострадянському просторі, а і у Західній Європі.

Сьогодні говоримо про те, які методи використовує Росія і що може робити (і вже робить) Україна у відповідь.

***

Юрій Кочевенко наголошує на тому, що Україна має потужну діаспору. Діаспору, яка бореться за своїх і закордоном. Тоді, як у тій же Італії, російська громада незначна і, звісно, антипутінська, тобто не підтримує політику РФ.

«Водночас, цілі видання, журналісти — всі з італійськими прізвищами. Це не росіяни, це різні експерти-італійці, які постійно просувають тези російської пропаганди про те, що в Україні громадянський конфлікт, потрібен діалог з Москвою і санкції не ефективні».

У червні парламентська асамблея Ради Європи підтримала резолюцію, яка змінює правила ПАРЄ й ускладнює процедуру застосування санкцій, зокрема щодо Росії. Таким чином Росії повернули право голосу в ПАРЄ. Країну позбавили його у 2014 році – після анексії Криму та підтримки бойовиків на сході України. На знак протесту Росія з січня 2015-го припинила участь у засіданнях асамблеї, а з 2017 року перестала перераховувати внески в організацію.

Ввечері 29 січня повноваження росіян, які виставили ультиматум на адресу ПАРЄ, були підтверджені у повному обсязі. За це рішення проголосувало 96 депутатів, «проти» – 44, ще 7 депутатів утрималися.

Українська делегація голосувала у повному складі – свої голоси віддали 12 членів депутатів. 11 з них натиснули кнопку «проти», але одна українська депутатка підтримала повернення росіян. Це – представниця ОПЗЖ Юлія Льовочкіна.

Україну підтримали всі члени грузинської, литовської, латвійської, делегацій, які взяли участь у голосуванні, майже всі шведи та всі поляки крім однієї депутатки, яка утрималася. Також разом з Україною проголосував один молдаванин (представник опозиційного блоку ACUM), один словак (інші віддали голоси «за» Росію), один турок (інші також підтримали РФ).

Представники країн Західної Європи, що були у залі під час голосування, майже одностайно підтримали РФ. Україні свої голоси віддали лише двоє нідерландців, один іспанець та один британець.

Здавалося б, дивно нагадувати про те, що Росія агресор на шостому році війни. Проте у кожної країни свої проблеми, тому припиняти інформувати про війну не можна, каже Юрій Кочевенко.

«Якщо повторювати один і той самий сигнал з потрібною частотою тривалий час, а зустрічного сигналу ніякого не буде, то меседж, який цей сигнал несе, закріпиться і вже нічого не зробиш. Це особливості психофізіології людини. У нас вийшло так, що ми останні роки самі погано розуміли, що відбувається на інформаційному фронті. Ми почали звертати увагу на це лише тоді, коли почали отримувати важкі удари. Такі, як засудження Марківа чи повернення РФ в ПАРЄ».

І таких прикладів безліч. Лояльніша, аніж нам здається, до Росії й Німеччина. Юрій Кочевенко згадує про вбивство посеред дня у центрі Берліну минулого серпня. Колишнього чеченського польового командира Зелімхана Хангошвілі вбили у берлінському парку. Найманого вбивцю пов’язують з Росією.

«Хто б це не був, але що це за позасудові страти на території іншої держави? Німеччина ніяк не відреагувала, вони просто проковтнули. Це теж є наслідком інформаційної війни Росії».

Менш очевидні прояви успіху російської інформкампанії — це економічна співпраця з РФ та військово-технічна співпраця, каже Юрій Кочевенко.

«Нам потрібно принаймні мету поставити — затаврувати Російську Федерацію на всіх рівнях, у всьому світі, як країну-агресора, щоб їм руки ніхто не хотів подати. Щоб усі розуміли, якщо маєш справу з РФ, то на тобі чорна мітка. Аби створити росіянам таку репутацію, достатньо просто розповідати, що відбувається на окупованих територіях України й у самій Росії з правами людини».

Проте, для того, щоб доносити світові просту і чесну тезу «Росія — країна агресор, яка не вміє не лізти на чужі території», важливо, щоб її усвідомлювали всередині країни!

«Все ж таки вважаю, що президент Зеленський чудово усвідомлює той факт, що Росія — країна-агресор. Проте дуже непокоять певні рухи в його оточенні. Мета Росії в тому числі розколоти українське суспільство».

Діяльність «Опозиційної платформи — За життя» в Україні підриває довіру до нас у світі, пояснює Юрій Кочевенко.

«Це в тому числі сигнал для європейців. Подивіться на останні результати голосування у парламентській асамблеї Ради Європи: 11 членів української делегації проголосували «проти» й один — «за» повернення Росії всіх повноважень. Як це можна оцінювати? Я вважаю це прямою державною зрадою».

Директор Міжнародного центру протидії російській пропаганді каже: «рускій мір» не зміг увірватися, тепер повільно заповзає.

Впливати на західні еліти, апелюючи до захисту прав людини, свободи та гідності — не дуже дієво. Варто бити по найболючішому: по їхніх виборцях.