Які маніпуляції зустрічаються в медіа стосовно справи Павла Шеремета та Артема Мірошниченка?

Найлегше прослідкувати маніпуляції та просто непрофесійність і небажання копнути глибше у резонансних справах. З нещодавніх — справа Шеремета.

Журналіст Павло Шеремет загинув 20 липня 2016 року. Автомобіль, у якому він їхав, вибухнув. Як свідчить відео з камер спостереження, вибухівку під машину встановили вночі невідомі чоловік і жінка.

12 грудня заступник голови Нацполіції Євген Коваль заявив, що слідство у справі про вбивство журналіста Павла Шеремета підозрює щонайменше п’ятьох людей: медсестру одного з парашутно-десантних батальйонів Яну Дугар, лікарку й волонтерку Юлію Кузьменко, музиканта й добровольця Андрія Антоненка та добровольців Владислава та Інну Грищенків.

Юліана Скібіцька відслідковувала маніпуляції на цю тему в українських медіа.

«Перше, на що я звернула увагу, це те, що деякі ЗМІ дозволяли собі писати у заголовках чи в текстах, що люди, яких затримали – вбивці. Наприклад, на «Страна.ua» була новина, в якій в заголовку було написано «Соцмережі обговорюють вбивць Шеремета». Це маніпуляція, адже є базові знання, які мають бути у журналістів, і людину, яку підозрюють, не можна називати вбивцею, тому що це поки  не доведено.

Окрім цього, є стандартні історії, які відбуваються з будь-якою резонансною справою, це те, що журналісти не хочуть розбиратися в чомусь, не хочуть писати якісь пояснювальні тексти, вони беруть якісь пости з соцмереж, в яких може бути все, що завгодно, і видають їх як новини».

Наскільки взагалі виправдані огляди соцмереж та як з ними працювати, міркує Юліана Скібіцька.

«Взагалі огляд соцмереж – це такий «стрьомний» жанр, в якому я не люблю працювати, але я розумію, що в деяких випадках він може існувати. І, напевно, справа Шеремета — це той випадок, коли це може бути, адже так ми показуємо настрої суспільства. Але що має зробити журналіст? Якщо він робить огляд соцмереж, то він не може подавати десять постів з однією думкою, що це не вбивство або, що це вбивство. Такого не може бути, тому що в будь-якому разі є пости з іншою думкою і їх треба показати.

Друге – перед тим, як перейти до набору якихось суб’єктивних суджень, треба повністю розказати, про що йдеться – позиція МВС, позиція підозрюваних та нагадати про що взагалі ця справа. Тільки так це потрібно подавати. Нормальні огляди соцмереж робить ВВС Україна»

Інший яскравий приклад, коли проявилася непрофесійність української журналістики, на думку Юліани Скібіцької, — справа Мирошниченка.

Активіст з Бахмута Артем Мирошниченка загинув після нападу у рідному місті.

«Справа Мирошниченка – це взагалі треш. Я пам’ятаю, що я просто побачила у Facebook, що всі пишуть, що вбили за мову. Я починаю шукати, звідки взагалі взята інформація, що вбили за мову. І я бачу, що всі посилаються на «Український тиждень». Причому там деякі пишуть — «вбили за мову», а в самій новині уточнюють, що його брат вважає, що його вбили за проукраїнську діяльність. Але проукраїнська діяльність і вбити за мову — це різні речі. Тобто заголовок не відповідає новині.

Я знайшла цей текст на «Українському тижні», і це просто жесть. По-перше, це схоже не на журналістський матеріал, а на якийсь пост у Facebook, де людина просто виловлює свої якісь думки, про своє ставлення до людей, яких вона підозрює, та свої якісь висновки, мовляв, нас вбивають за мову, що ж ми робитимемо далі. Чому вони вирішили, що його вбили за мову? Тому що якийсь анонімний свідок сказав авторці тексту, що він чув, як Артем відповів українською, а ті сказали – ти що, не можеш «нормально розмовляти», і почалася сутичка. Потім цей анонімний свідок не прийшов до суду, не дозволив себе взагалі називати, тобто ми можемо вважати, що в нас немає ніякого свідка. Я можу повірити, що так все і було. Але в нас немає жодних підтверджень цьому. І вийшло так, що через те, що журналістка «Українського тижня» повірила анонімному свідку, дала всю інформацію, майже всі українські медіа також написали про це. І це призвело до великої кампанії про те, що на Донбасі вбивають за мову. Клас».

Телеґрам-канал «Всрата журналістика» Юліана Скібіцька веде з липня. Обкладинка каналу стилізована під Страну.ua.

Загалом у топ-медіа, які найчастіше втрапляють під критику, входять Страна.ua, Знай.ua, Обозреватель та Газета.ua.

Юліана розповідає, що журналісти, матеріали чи новини, яких вона критикує на своєму телеґрам-каналі, іноді реагують. Часто ображаються, буває, виправляють помилки, а буває просто пишуть: «Ой, клас, ти про мене написала».

Юліана Скібіцька наголошує: підтримка та солідарність у журналістському середовищі необхідна. Але так само необхідна здорова аргументована критика. Підтримувати у разі нападів на колег-журналістів чи введенні цензури — дуже треба, але звертати уваги на промахи, навіть найкрутіших медіа, — теж слід. Адже робота над помилками — шлях до професійності.