Якщо ввести у пошуку Google слово «Луцьк», то вас затопить інформаційний водоспад новин про теракт у цьому місті. Гучні заголовки, емоційні цитати. З часом їх меншає, натомість більшає аналітики. Але у день захоплення заручників інформаційні лавини подекуди суперечили здоровому глузду. Тож нині говоримо про те, що ж було не так у висвітленні цієї події.
Максим Кривош або ж Максим Плохой, який тримав заручників в автобусі, свої вимоги опублікував у Twitter. Навіть під час розмови з журналістами він апелював до публікацій у соцмережах. Логічно, що всі шукали у мережі максимум інформації про цю людину. Поширювали дані з незрозумілих Telegram-каналів та різних особистих дописів і медіа.
В ідеальному ж світі журналісти вдихають, видихають, аналізують і пояснюють, а не доєднуються до загального ґвалту. Коментує головна редакторка Громадського радіо Тетяна Трощинська.
«Я розумію, що тероризм, терористи і терористичні угруповання справді потребують медіа. Про це є маса досліджень і маса практики: чим більша гласність, тим більша тривога і страх. Для багатьох терористів і терористичних угруповань саме це і є метою.
Звісно, соцмережі значною мірою ускладнюють ситуацію, позначаються на цьому хаосі. Люди безконтрольно і без жодних медіагігієнічних навичок поширюють будь-яку інформацію, будь-які свої емоції. Кожен вважає за необхідно відмітитись в цій темі, показати, що він з диванного експерта з «мінських перемовин» і COVID-19 перетворився на експерта з тероризму.
Робота журналістів — все це відфільтрувати. Окрім розповіді про драму, потрібно ще розповідати про природу насильства. Після того, як заручників звільнено, потрібно говорити про те, чому такі речі виникають загалом, як провели спецоперацію. Це ціла купа рішень, які ми, як журналісти, іноді не здатні ухвалити в ту секунду, коли ведемо прямий репортаж. Але проаналізувати ми можемо завтра, післязавтра, через певний час».
Інститут масової інформації ще у день захоплення заручників, задовго до розв’язки, оприлюднив поради для медійників, як висвітлювати таку подію. Медіаекспертка та тренерка з безпеки ІМІ Ірина Земляна пояснює, що українська журналістська спільнота, на щастя, просто не так часто стикається з подібним.
Радили, наприклад, не публікувати імен заручників. Звісно, не поширювати ідей та поглядів нападників.
«Це може надихати інших послідовників, давати погані ідеї для повторення. Ні в якому разі не можна романтизувати дії зловмисників. Ми побачили, що деякі телеканали навіть пустили в прямий ефір людину, яка захопила автобус. Це нонсенс, тому що вони ніяк не контролювали, що ця людина скаже. В ситуації з захопленням заручників потрібно керуватись виключно суспільним інтересом і виключно пунктом «Не нашкодь».
Але журналістам хочеться ексклюзивів. Тому журналісти одного з волинських каналів у прямому ефірі поспілкувалися з чоловіком, який захопив автобус з пасажирами. Центральні медіа випрошували кілька слів у його дружини.
А деякі телеканали взагалі запустили опитування про те, чи готові глядачі на «радикальні дії», щоб звернути на себе увагу влади. Однією з проблем, які впливали на інформаційний хаос, Ірина Земляна називає нескоординованість колег.
Головна редакторка Громадського радіо Тетяна Трощинська вважає, що частина редакцій не усвідомила важливості й серйозності події через відсутність подібного досвіду.
«На щастя, ми не так часто в Україні стикаємось з цими ситуаціями. Тому у мене склалось враження, що деякі редакції подумали, що це звичайна надзвичайна ситуація: що злива, що людей у заручники захопили. Це не так. Головна річ, яку не зрозуміла частина редакцій, полягає у тому, що коли стається ситуація, пов’язана з захопленням заручників, перш за все треба думати про життя цих людей».
Думати про життя людей, а не про сенсацію чи ексклюзиви, закликає Тетяна Трощинська. Повторюємо основне правило: «Не нашкодь!».
«Це не новина на першу шпальту, де, випереджаючи всіх, журналіст повинен летіти і повідомляти невідомо що, просто щоб бути першим. Це про відповідальність журналістів і редакцій передовсім за те, чи не позначиться їхня робота на житті людей, чи не зашкодить».
Ще одна з найпоширеніших помилок полягає в тому, що журналісти самі виносять вирок. Ідеться про використання слів на кшталт «злочинець», «терорист» чи «вбивця». Ірина Земляна нагадує, що це прерогатива суду, а не ЗМІ.
Тетяна Трощинська ж звертає увагу на те, що журналісти мають бути ковтком тверезості у цьому хаосі. Замість розпалювати тривогу і підгодовувати страх, медійники повинні перевіряти інформацію і спілкуватися з фахівцями.
Журналісти можуть брати на себе відповідальність за інформування про певні факти, але не за життя людей.
«У мене тут питання і до спецслужб, адже я не помітила, щоб вони взяли інформаційну ситуацію під контроль. Ми не повинні займатись маніпуляціями і протиставляти свободу слова життю людей. Якщо спецслужби бачать стратегію цієї операції, то журналісти не повинні роботи нічого, що заважало б стратегії заради заголовочка на тисячу переглядів. Це зовсім не та ціна».
Висвітлення таких тем потребує особливої компетенції, додає Тетяна Трощинська. А у себе в пості на сторінці у Facebook цитує роботу «Тероризм з першої шпальти» Мішель Вієверки та Домініка Волтона: «Тероризм — це, мабуть, одна зі сфер, де найбільше потрібна професійна компетентність».
Коротка пам’ятка
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS