Аліна Сарнацька
Петро Кошуков
125 тисяч українців шукають роботу через Держслужбу зайнятості — Ольга Мельник
8 год тому
Є чимало способів зайти з розумом в армію, а не одразу пхатися у ТЦК — військовий
Історія добровольця Петра Кошукова. Військовий в етері Громадського радіо розповів, чому пішов служити, хто чекає вдома, чому армія потребує саме вас.
Ведучі1
Гості1
Армія для 40-річних — хороший спосіб долати кризу середнього віку
Петро Кошуков
Гість — військовий Петро Кошуков. До повномасштабного вторгнення був продюсером міжнародних новин і займався стратегічним розвитком бізнесу та ГО в Україні, був директором з розвитку Громадського радіо у 2016-2018 роках.
Петро Кошуков: Офіційно я вступив до ЗСУ у квітні 2022 року. Я і до того, в принципі, брав участь, але це не було офіційно.
Аліна Сарнацька: У перші дні повномасштабки ти разом з іншими добровольцями збирався з балкона в місті зустрічати танкові колони за допомогою РПГ. Правда?
Петро Кошуков: Були такі спроби, хаотичні рухи, які були достатньо цікавими. Є що згадати, та мало що є дітям розказати.
Усе своє життя я був достатньо близьким до різноманітних активістських рухів. І мені надзвичайно було цікаво завжди брати участь в усіх двіжах. Ось, я був учасником усіх українських революцій, починаючи з Революції на граніті у 90-му році.
Я є магістром із суспільного управління. Я подався на програму, яка фінансувалася коштом американських платників податків, я двічі подавався. Перший раз я не прийшов, другий раз я прийшов і поїхав на два роки вчитися в Сполучені Штати, все це було оплачено. І таким чином я здобув магістерський ступінь в університеті штату Індіана. За ці два роки, крім того, що я вчився, об’їздив більшу частину усіх штатів у вільний час. Усі гроші, які в мене там були, я витратив на поїздки.
Читайте та слухайте також: На нашому сайті бойові спеціальності на 6 місці серед 22-х за популярністю — засновник «Lobby Х» Владислав Грезєв
Чому пішов в армію
Петро Кошуков: Мені здалося, що все, що я робив до того, після 24 лютого, стало абсолютно нерелевантним. Мені здалося, що треба бути в армії для того, щоб відчувати, що ти усе робиш правильно.
Я встиг ще послужити в радянській армії, але це було зовсім інше. Тож, якби за пів року до початку повномасштабної мені хтось би сказав, що я одягну військову форму, я б просто засміявся.
Аліна Сарнацька: Ти доєднався до армії. Спочатку ти був вільним стрільцем, а потім куди ти пішов, як ти потрапив до армії?
Петро Кошуков: Я мав знайомих у силах спеціальних операцій. Від перших днів війни ми якоюсь такою трошечки партизанщиною займалися, тож ми влилися у відповідні структури. Понад рік я був військовослужбовцем Сил спеціальних операцій.
Аліна Сарнацька: Що ти робив?
Петро Кошуков: Я не можу багато розповідати. Загалом я був просто солдатом. Єдине, що під час навчань двомісячних, які у нас проходили скоріше неформально, я допомагав з культурною адаптацією і перекладом між інструкторами, волонтерами, іноземцями та нашим загоном.
Згодом я виходив декілька разів на різні місії. Вони були успішні, а були й абсолютно дебільні, неуспішні. Мені пощастило не потрапляти в аж занадто сильні заруби. Я там не втратив жодного зі своїх побратимів. Найгірша ситуація, в яку ми потрапили, у нас був один 300 і то дуже легко поранений наш побратим. У більшості інших випадків усе було добре.
Коли відчув себе воїном
Петро Кошуков: Це не відразу прийшло. Я отримав наказ, мав його виконувати. Мені дуже не хотілося, мені здавалося, що це абсолютний ідіотизм, або, ну, взагалі в цьому немає жодного сенсу.
Мені було важко підлаштуватися. Я все ж таки був «вільним художником». Переважно. Але цікавий такий був момент, коли я зрозумів, що — усе, я повністю у системі й ніхто не буде мене питати насправді. Якщо щось наказують робити, треба виконувати наказ. На другий рік, коли я потрапив в ДШВ, я зрозумів, що усе, що було до того, було набагато приємніше.
Заради чого воює Петро Кошуков
Петро Кошуков: Я хочу мати вільну країну. Я хочу жити в Україні, яка є вільною. Я хочу помститися росіянам за те зло, яке вони спричинили за останні 300 років.
Хлопці і дівчата мого покоління на рівні підсвідомості знали, що це прийде. Я думав, знав насправді майже напевно ще з початку 2000-х, що Росія прийде сюди знову, спробує забрати наші землі, забрати нашу свободу, ідентичність і підкорити собі Україну.
Просто не хотілося у це вірити. Людей мого кола, коли намагалися про це говорити публічно, вважали якимись неадекватними. Це було ще з часів Тузли. Це було абсолютно очевидно, що це приходить з тим режимом, як воно відбувається в Росії, як затискається, як розвивається їхня країна. І те, що ми інакші, і тут будується зовсім інший уклад, інший соціум. Цей конфлікт назрівав давно.
Аліна Сарнацька: Чому ти не виїхав, якщо знав, що цей конфлікт назрівав? Чому ти не будував своє життя десь в іншій країні?
Петро Кошуков: Я відчував, що це якась динаміка, якийсь розвиток, щось, що постійно міняється. Тут постійно щось відбувалося.
Я не знав, що я робитиму. Вірніше, я знав, що є якась альтернатива деінде, поза межами України, і мені не хотілося такого життя. Бо це нудно. Тут весь час якась динаміка.
Хто чекає тебе вдома?
Петро Кошуков: Мій середній син не в Україні, але мій старший син служить зі мною в армії. Це було наше спільне рішення. Моя молодша донька теж в Україні, хоча вони провели півтора року за кордоном. Але вони вирішили повернутися, тому що втомилися і захотіли додому. І вони тут. Вони моя родина. В мене є мама, вона вже досить, теж, досить поважного віку.
Читайте також: Сам рекрутинг не допоможе позбутися пострадянських синдромів у ЗСУ — юрист
«Хороший спосіб подолати кризу середнього віку»
Аліна Сарнацька: Якщо нас слухає якийсь чоловік, схожий на тебе, хто вільно говорить англійською, працював у міжнародних корпораціях, і він зараз думає, чи не піти йому в армію, то що ти йому скажеш?
Петро Кошуков: Я б йому сказав, що треба це зробити. Нема нічого більш важливого, ніж відстояти нашу країну зараз, а у нас досі немає впевненості в тому, що ми зможемо це зробити тими силами, які є в армії.
Армія дуже-дуже недосконала. Це зашкарубла структура, яку треба міняти. І якщо в неї не будуть вливатися люди, у яких є клепка в голові, досвід, знання, то наші шанси її змінити на краще, не збільшуються. Треба їх збільшувати. Треба просто заходити та міняти.
Це може бути також цікавий челендж, випробування, подорож.
Аліна Сарнацька: Якщо ти досягнув успіху в чомусь, то прийти в армію, почати з нуля, це абсолютно досвід, який ти ніде більше, напевно, не отримуєш.
Петро Кошуков: Або не досягнув навіть успіху, у тебе є можливість досягнути його, поміняти своє життя.
Аліна Сарнацька: Я зараз про тих, хто доволі успішний у цивільному житті. Тому що тільки в армії ти можеш реально знову стати нулем. Абсолютним нулем. А особливо, якщо ти не маєш там якихось контактів, щоб щось десь порішати, або не будеш цього робити. І тоді ти, правда, можеш почати з одної стартової лінії з усіма і знову спробувати кимось стати.
Петро Кошуков: Так, можна себе випробувати, це цікаво. Якщо тобі за сорок, але ти відчуваєш, що фізично ти можеш витягнути багато, що чому мене спробувати?
І, крім того, я знаю, що у багатьох в цьому віці виникають вже якась там… Криза середнього віку. Це непоганий спосіб спробувати цю кризу подолати.
Єдине, що порекомендував би, звичайно, не пхатися у ТЦК одразу, бо це дійсно ризиковий спосіб потрапити в армію. Зараз є маса різноманітних способів зайти з розумом. Є, наприклад, проторекрутерські ініціативи, вони, я думаю, що згодом стануть інституалізованими.
Читайте та слухайте також: За 3 тижні опрацювали 1000 анкет: Аліна Михайлова про львівський рекрут-центр батальйону «Вовки Да Вінчі»
Крім того, можна використовувати своїх знайомих, свої соціальні зв’язки, зв’язуватися з людьми, які вже в армії, говорити, спілкуватися, виходити на контакт з військовими частинами. Дуже часто військові частини, оскільки там дефіцит людей, вони охоче йдуть на інтерв’ю. Вони цікавляться людьми, і якщо ви підійдете одне одному, ви можете потрапити в нормальну частину. Відповідно до ваших навичок, мотивації, навіть фізичного, морального здоров’я і стану.
Розповіді про те, що люди нібито потрапляють з ТЦК відразу в окопи, це міф.
Аліна Сарнацька: Це правда. У кожній історії треба розбиратися детально, тому, будь ласка, думайте, розбирайтесь і випробовуйте себе.
Допомагайте армії там, де ви є, думайте про майбутнє, про те, що нам потрібно вистояти, нам потрібні люди в українській армії, нам потрібні волонтери, нам потрібні свідомі.
Попередні випуски подкасту читайте та слухайте ТУТ
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
