Аліна Сарнацька: Як ти вперше долучилася до Сил безпеки та оборони? Коли це сталося, та якою була твоя початкова мотивація?
Марія Берлінська: Літо 2014 року. Починається активніша фаза війни, я ухвалюю рішення поїхати добровольцем на фронт. Це був вимушений крок, я не хотіла їхати, психологічно ламала себе, іноді плакала ночами, тому що розуміла, що війна — це не романтика, а бруд, кишки, стогони, втрати. Мій досвід підтвердив, що нічого особливо героїчного на війні немає, це біль і страх, хоча героїчні люди там справді проявляються, так само, як і покидьки. Тоді я купила на секонд-хенді форму за 150 грн і знайшла друга, який став моїм побратимом.
Аліна Сарнацька: Як ти знайшла батальйон та долучилася до нього?
Марія Берлінська: Продзвонювала добробати через знайомих, волонтерів, шукала, де готові прийняти. Часто чула відмови, тому що «Ми жінок не берем». Один з батальйонів на Луганщині — «Айдар» — був готовий прийняти. Після цього пройшла кількаденні курси при Товаристві сприяння обороні України, де трішки вчили літати на FPV-дронах.
Аліна Сарнацька: Чому саме дрони?
Марія Берлінська: Тому що там потрібні були фахівці з аеророзвідки. У мене не було вибору, я готова була робити будь-що. Я не обирала стати аеророзвідницею, це була випадковість. Тоді ця галузь тільки з’являлася, станом на літо-осінь 2014 було, мабуть, кілька десятків людей, які нею займалися.
Аліна Сарнацька: Коли тобі сказали це слово, що ти знала про цю сферу?
Марія Берлінська: Це була дуже смішна розмова. Я її точно не пам’ятаю, але загалом мені сказали «Нам потрібні фахівці з аеророзвідки», я погодилася, в мене запитали, чи є у мене досвід з безпілотниками, я відповіла, що ні. «Може, хоч у авіації?» — ні. «Може, якась технічна освіта?» — «Ні, я безнадійний гуманітарій», бо навчалася в Могилянці на історії. Тоді сповненим безнадії голосом запитали, чи готова я вчитися, на що відповіла, що, звісно, готова.
Почала гуглити, що це, потім мене спрямували на кількаденні курси, а далі практика на фронті. Перші завдання були на околицях Луганська. Нульовий блокпост був на Веселій Горі, а нас послали в перше завдання в доволі глибокий тил противника.
Читайте також: Берлінська: Часто питаю західних політиків, яка буде відповідь, якщо рій дронів прилетить по якомусь місту в Європі?
Марія Берлінська: Потім я повернулася в Київ шукати навчання на безпілотні літаки, бо ми тоді мали на цих других «Фантомах» дистанцію до кілометра максимум, а потрібно було подивитися хоча б на 10 кілометрів. Я навчалася сама, а паралельно шукала можливості створити навчальний центр.
Аліна Сарнацька: Для «Айдара»?
Марія Берлінська: Ні, в принципі для країни. Я зрозуміла, що проблеми розвідки на фронті поділяються на два основні складники: відсутність дронів та відсутність фахівців. Одну з проблем я взялася вирішувати в кінці 2014 року. Знайшла інженерів, авіамоделістів, людей, які займалися цими темами з різних сторін, і запросила їх об’єднатися в команду. Ми створили центр підтримки аеророзвідки, це була перша організація в країні, що готувала операторів БПЛА для фронту.
Аліна Сарнацька: Скільки тобі тоді було років?
Марія Берлінська: 25, здається.
Аліна Сарнацька: Як ти переконала цих фахівців у такому віці й з освітою історика?
Марія Берлінська: Дуже просто. Йде війна, треба готувати нових фахівців, а для цього об’єднуватися та запускати навчальний процес. А як ми на початку повномасштабного вторгнення створили команду, яка готує фахівців десятками тисяч і передає допомогу на десятки мільйонів доларів? Ти маєш ідею, шукаєш однодумців, і якщо вмієш в елементарний менеджмент, то в тебе все вийде.
Аліна Сарнацька: Що ти робила далі? Як ти здобула цю нову технічну освіту?
Марія Берлінська: Спершу навчилася літати на безпілотних літаках, потім на пілотованих, у 2017-му. Багато читала, гуглила, практикувалась на фронті, три роки там літала на різних системах для різних бригад і підрозділів — з 2015-го до вересня 2017-го. Зокрема, працювали з Ігорем Луценком, який зараз знову служить як аеророзвідник від початку повномасштабного вторгнення. Познайомилася в ті часи з Масі Найємом, Андріаною Сусак, Кирилом Вересом та багатьма іншими людьми.
Аліна Сарнацька: В який момент ти відчула себе не цивільною?
Марія Берлінська: Я ніколи не відчувала себе цивільною чи не цивільною. Я є не військовою людиною, а добровольцем, а це інший підхід. Добровольці першої хвилі 2014 року мене зрозуміють. Це була, великою мірою, «махновщина», але там було багато безмежно героїчних людей, які налаштовували кращі практики цієї війни, показували, що можна робити, адже не були загнані в лекала пострадянської армії. Був простір розробляти новітні практики. Зараз армія теж виграла від того, що прийшли люди з цивільної сфери, які не були кадровими військовими. Є дуже якісні кадрові офіцери, які зробили величезний внесок, але є й протилежні приклади. Армія б ніколи не отримала так багато крутих людей, якби не повномасштабне вторгнення. Люди з цивільної сфери пішли у військкомати, вони теж добровольці.
Аліна Сарнацька: Які в тебе були страхи, коли ти була на фронті?
Марія Берлінська: Страшно, коли ти не знаєш правил гри. Мені найстрашніше було на початку, бо я не розуміла, куди я їду, що там буде, що так обстріл чи розтяжка, чому не можна ходити по узбіччях. Ми заїжджали в місто Щастя, де була заграва від роботи артилерії, вибухи, і я думала, як іронічно загинути в місті з такою назвою. Абсолютно нормально, коли на війні страшно, цього не треба соромитися. З часом стає зрозуміліше та легше. Сміливість — це не коли не страшно, це коли тобі страшно, але ти все одно йдеш уперед.
Аліна Сарнацька: Заради чого ти воюєш?
Марія Берлінська: Я не вважаю, що я воюю. Востаннє бойові завдання я виконувала у вересні 2017-го. Але робота нашої команди волонтерів вплинула на хід війни.
Аліна Сарнацька: Заради чого ти цим займаєшся?
Марія Берлінська: Я не можу інакше. Ти бачиш, як вбивають твій народ, і ти маєш відповісти, чи ти включаєшся, а якщо ні, то в кінці доведеться відповісти, чому. Я не героїчна чи хороша людина, я просто не можу інакше, мені важливо мати, з чим піти в кінці життя. Мені важливо чесно подивитися собі в очі й сказати, що я зробила все, що могла.
Аліна Сарнацька: Що б ти сказала дівчатам, які навчаються на історичному чи переїхали в Нью-Йорк?
Марія Берлінська: Слухати своє серце. Важливо не обманути себе. Немає універсальних порад, все дуже індивідуально.
Попередні випуски подкасту читайте та слухайте ТУТ
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі