Аліна Сарнацька: З якого тим міста?
Володимир Яремчук: Я народився в невеличному селі в Карпатах, у Івано-Франківській області, де досі живе мій батько. Я жив там перші 16 років, поки не приїхав у Київ вступати у ВНЗ.
Аліна Сарнацька: Ким ти раніше працював?
Володимир Яремчук: Я працював у ІТ вже понад 14 років менеджером. Передостання моя робота була керівник відділу документообігу однієї ІТ-компанії, ми займалися супроводженням продажів.
Аліна Сарнацька: Тобто ти був бухгалтером в ІТ-сфері?
Володимир Яремчук: По суті, так. Моя остання робота до повномасштабки — проджект-менеджер, теж у ІТ-компанії.
Читайте також: Від роботи в IT до аеророзвідки в К-2: історія Лейли «Сарацин»
Аліна Сарнацька: Що ти робив 23 лютого 2022 року? Чи чекав ти на початок повномасштабки?
Володимир Яремчук: Насправді ні. Мені о сьомій ранку 24-го подзвонила подруга, сказала, що почалася війна. А я буквально на роботу збираюся, питаю: «Яка війна? У нас сьогодні зустріч має бути». Це було в Києві. В мене з 23 лютого навіть є фото, як я лягаю спати й обіймаюся з котом. Із запланованого на 24-те, ми провели дуже сумну зустріч з усім проєктним відділом. Всі під’єдналися, хто звідки міг: з дороги, інших міст. Ми годину спілкувалися, одне одного підтримували, тому що ніхто не розумів, що робити. Спершу ми думали скасувати зустріч, але хотілося зробити щось знайоме, звичне, оскільки всі розуміли, що зараз життя буде якось змінюватися.
Аліна Сарнацька: І як змінилося твоє життя? Як ти опинився у військкоматі, коли?
Володимир Яремчук: Я не планував виїжджати з Києва, але моя подруга наполягла. У неї була машина, і для мене це виявився єдиний спосіб вивезти від війни кота, якому на той момент було 16 років, тож я не міг його залишити. Ми поїхали в Карпати, де я залишив батькові подруг і котів та пішов у військкомат.
Аліна Сарнацька: Прямо там, у Прикарпатському селі?
Володимир Яремчук: Так, і виявляється, що мені дуже пощастило. Адже коли в Києві біля військкоматів збиралися черги, й багатьох не брали, в Карпатах брали з радістю. У нас був напевно найшвидший медогляд у моєму житті. Першого березня, в день моєї мобілізації, нас відправили в Старичі на навчання.
Аліна Сарнацька: Як було в Старичах? Яка була твоя перша військово-облікова спеціальність?
Володимир Яремчук: В Старичах було дуже швидко. Складалося враження, що ніхто особливо не розумів, що з нами робити, та особливо нічого й не робили. Ми пожили п’ять днів на полігоні, після чого нас «запакували» й відправили в частину.
Аліна Сарнацька: Тобто нічому не вчили?
Володимир Яремчук: Мені дали автомат розібрати, але він був доволі старий, і вже не розбирався. Загалом тоді мобілізувалися люди звідусіль, абсолютно різних рівнів: хтось був на стрілковій службі, хтось в АТО, хтось, як я, не був до цього дотичним.
Аліна Сарнацька: Що було після Старичів? Ким ти став?
Володимир Яремчук: Ми опинилися в Черкаській області, де формувалася нова військова частина. Багато мобілізованих щойно людей і стало її кістяком. Зокрема я. Кілька днів ніхто нічого не робив, бо не було сформовано відділів чи груп. Це був дивний час, коли ми сиділи в тихому селі на Черкащині, де нічого не відбувається, ми у військовій формі, готові щось робити, бо тоді всім хотілося робити бодай щось, але ми не робимо нічого. Я просто ходив, чіплявся до людей і запитував, чи не треба чимось допомогти. Я чомусь був упевнений, що в момент, коли я прийду, мене запитають, що я вмію, та знайдуть щось відповідне до моїх знань. Але тоді всім було не до того. Через якийсь час до мене підійшов хлопець і запитав, чи я не хочу допомогти заповнити Excel-табличку. Звісно, я погодився. Тоді в мене запитали про мій досвід і освіту, після чого запропонували посаду військового бухгалтера.
Читайте також: Армія виграла від того, що до неї прийшли цивільні — Марія Берлінська
Аліна Сарнацька: І що він робить, що він вміє? Що від нього залежить?
Володимир Яремчук: Він робить найкращу роботу на війні, тому що ми приносимо людям щастя та, звісно, гроші. Коли я прийшов у армію, я не дуже розумів, що бувають невійськові спеціальності, а також, що в армії платять гроші. Відповідно, завдання, яке виконує військовий бухгалтер — це передусім платити гроші. Вести облік особового складу та нараховувати зарплати відповідно до посади, звання, вислуги років та ін. людини. Велика частина роботи також полягає в тому, щоб пояснювати нашим клієнтам, а це була настанова — сприймати наших військовослужбовців як клієнтів, що саме прийшло, що не прийшло, чому і так далі. Є й інші невеличні завдання, наприклад нарахування аліментів.
Аліна Сарнацька: Як ти пояснюєш людині, що з неї зняли гроші, тому що це аліменти чи тому що це догана?
Володимир Яремчук: Зазвичай це доволі просто пояснити голосом, адже зазвичай вони знали, що мають дітей, яким вони мають платити гроші. Хоча бувало всяке. Є золоті правила: все, що повинно бути виплачено, буде виплачено. Просто, можливо, через якийсь час, поки розберуться з якоюсь проблемою.
Аліна Сарнацька: Чим відрізняється військовий бухгалтер від цивільного?
Володимир Яремчук: Напевно найбільша різниця в тому, що цивільний бухгалтер о шостій вечора може встати й піти додому. Військовий бухгалтер працює цілодобово й без вихідних, оскільки кількість людей і роботи зовсім інша. Також у бригадах, де з різних причин дуже швидко змінюється особовий склад, дуже багато змін потрібно робити «на льоту».
Аліна Сарнацька: Що ти маєш на увазі під зміною особового складу?
Володимир Яремчук: Наприклад, якщо приходить доповідь про те, що людина зникла безвісти, ми не можемо провести їй виплату. Але тоді ця виплата очікує родичів людини. Щойно ми отримуємо відповідну заяву, всі гроші, які мала б отримати людина з моменту зникнення, загибелі чи потрапляння в полон надсилаються сім’ї. Комунікація з родичами — це ще одна частина роботи, яку виконує військовий бухгалтер, і яка змушує його бути ще й трохи психологом.
Аліна Сарнацька: Які в тебе зараз мрії та сподівання?
Володимир Яремчук: Коли в мене питають про плани, я зазвичай все відкладаю до нашої перемоги, адже до того дуже складно щось планувати.
Аліна Сарнацька: Заради чого ти воюєш?
Володимир Яремчук: Я часто ставив собі це питання, особливо в найгірші часи. Я воюю заради свободи, передусім своєї. Під час служби у війську ти фактично віддаєш себе організації, що вирішує, що з тобою робити. Це потрібно і це свідомий крок, але це певного роду обмеження свободи. Я розумію, що якщо ми не переможемо в цій війні, це будуть обмеження дуже іншого роду, свободи ні в кого з нас не буде.
Аліна Сарнацька: Якщо нас слухає який-небудь цивільний бухгалтер, який думає, чи не піти йому у військо, що ти йому скажеш?
Володимир Яремчук: Звісно, йти. Ми всі повинні розуміти, що армія складається з дуже багатьох професій. Я щиро вірю, що яка б не була людина, в неї є якість знання, вміння чи навички, які будуть корисними для армії. Якщо відкрити, наприклад, Lobby X та написати там «бухгалтер», вакансій будуть десятки. Доволі легко можна знайти варіанти, як мобілізуватися та робити те, що ти знаєш і вмієш, а також те, що приноситиме користь у цій війні. Мені в чомусь пощастило, адже склалося так, що мене запросили на роботу, яку я вмію робити. Не всім так щастить, тому можна взяти удачу в свої руки та мобілізуватися вже.
Аліна Сарнацька: Як серед усього цього вибрати?
Володимир Яремчук: Зараз кожна вакансія має опис, особливо професії, яких не вистачає. Можливо, щось змінилося, але бухгалтерів завжди не вистачає, тому що це непроста й відповідальна робота. Тим більше, це важливі гроші важливих людей. Тому я передусім дивився б на умови служби: де це, яка це бригада, наскільки вона відома.
Попередні випуски подкасту читайте та слухайте ТУТ
Монтаж звуку — Ігор Онисенко
Обкладинка — Анастасія Рибакова
Текст — Михайло Тюнькін
Продюсерка проєкту — Ана Море
Як читати й слухати Громадське радіо на тимчасово окупованих територіях — інструкція
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі