Про це говорили з політичною аналітикинею Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Марією Золкіною.
Ірина Сампан: Почнемо з пресмарафону президента Зеленського. Якщо ми говоримо про безпековий сектор, згадаймо, що він говорив про можливе російське вторгнення. Власне, його позиція є не дуже зрозумілою з цього приводу. Він сказав, з одного боку — «так, ми знаємо». З іншого боку — «слухайте, у нас вже восьмий рік війна». І з третього боку — «можливо, нашим політичним та військовим керівникам не треба робити такі гучні заяви», маючи на увазі, мабуть, Буданова (Кирило Буданов — начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України — ред.). Що ви зрозуміли з його спічу?
Марія Золкіна: Не зовсім зрозуміла позиція нашого керівництва. Тому що останні 2 місяці ми бачили дуже кардинальні зміни в риториці стосовно того, чи є реальна небезпека від Росії, чи немає. І ці своєрідні інформаційні гойдалки, коли спочатку всі ключові особи в державі повністю заперечували наявність ризиків серйозного вторгнення, чи ескалації, а потім кардинально змінили свою позицію і почали повторювати про ці загрози після деяких публікацій у західних засобах масової інформації. Все це виглядає якось хаотично і насправді політична позиція у нас дуже дивна.
Чому це погано для нас — така несистемна та уривчаста публічна політична позиція? Тому що в разі, якщо українська розвідка і західні розвідки серйозно оцінюють загрозу з боку Росії в плані можливого вторгнення на нових ділянках суходолу в Україні, або просування вглиб України з плацдарму окупованого Донбасу і Криму, то в такому разі наша держава має бути попереду зі своїми пропозиціями: Європейському Союзу, Сполученим Штатам, окремо — НАТО, окремо — тим чи іншим державам-членам ЄС, в якій спосіб на випередження ми маємо діяти, яку альтернативу ми маємо показати Росії.
Зокрема, на наше просування до Євросоюзу, НАТО, на нашу економічну спроможність, наші фінанси, бюджет, внутрішню стабільність… Щоб Україна політично поверталася хоча б непрямим чином під політичний контроль з боку Росії, Росія б впливала через ЄС і США на те, як Україна буде позиціюватись на міжнародній арені.
Вона показує альтернативу — не підете на домовленості з нами — це стосується більшою мірою Заходу, і вже другою мірою України, — значить, один із варіантів — це наше вторгнення на нових ділянках і безпосередньо, ще один віток повномасштабної агресії.
А що в цей момент навзаєм показують Євросоюз, Сполучені Штати й Україна спільно? Яку альтернативу Росії ми показуємо? Якою буде потенційна відповідь? Від цього залежить, чи Росія зважиться на ескалацію навіть на самому Донбасі, навіть, без розширення лінії фронту, чи не зважиться.
Тому публічні заяви президента, в тому числі під час цього пресмарафону, вони мене в плані безпекової політики не задовольняють.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS